Пожити окремо в «Галицькому П’ємонті»? Згадую Йосипа і Мойсея, бо ці імена та їхня роль в історії єврейського народу можуть навчити українських провідників, як служити своєму народу на зразок Івана Франка, Тараса Шевченка та ін., а не допомагати зайдам грабувати націю. Проаналізувавши нашу історію, ми побачимо, що не тільки і не стільки наші пророки та гетьмани винні (на яких нас постійно нацьковують і яких нам протиставляють наші вороги), як ми самі, шукаючи крайнього. Іван Франко 105 років тому поставив перед українською інтелігенцією велике дійове завдання – витворити «з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, звідки б вона не йшла, та при тім податний на присвоювання в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна, хоч як сильна, держава не може остоятися". Оцей животворящий дух самоусвідомлення галичанами, волинянами, буковинцями і наддніпрянцями себе цілісним національним організмом здатний підняти з роздоріжжя цивілізацій на ноги його паралізоване і розрізнене національне тіло до самоутверджуючої боротьби за свою долю. Але бачимо, що й через століття ми не доросли до розуміння важливості цих слів нашого Титана духу і думки, бо ще дотепер не усвідомлюємо, що якраз втіленням цього "Заповіту Каменяра" саме галичани стали славними в боротьбі за свою державу – Україну, а не борці за Австрійську імперію чи Річ Посполиту Потоцькі та їм подібні. Не Відень, Москву чи Варшаву вони проголосили в 1918 році своєю столицею, а Станіслав (ЗУНР) і Київ (УНР), доказавши, що українська нація є господарем своєї долі на своїй землі, а не прислужницею імперій. Про це треба пам'ятати не тільки і не так Януковичу, як тим «патріотам», пся крев їх, які підкидають йому думку пожити окремо від України в "Галицькому П'ємонті". Тобто силкуються протиставитися не тільки "Заповіту Франка", але й самому духу і природі української нації.
Була Україна – лишилася надія… Не усвідомлюючи, що саме завдяки Шевченкові та Франкові і таким, як вони, нація живе, а її Українська держава утверджується, наші міські провідники не спромоглися виконати волю міської громади і за 20 років незалежності збудувати пам'ятник Т.Г.Шевченку та відзначати День Франкового міста (як звучать слова гімну міста) в день народження його патрона. Це питання вирішується ними особисто, а не з врахуванням думки громади. Так само, як перейменування кінотеатру ім. І.Франка на «Люм’єр», готелю «Україна» на «Надію», спорудження пам’ятника «в мішку», а не розстріляним українським патріотам навпроти філармонії тощо. При цьому це робиться вперто і відверто. Я б сказав, нахабно. Десятиліттями. Бо не виходить з думки ігнорування ними святая-святих: не внесення на урочистостях в День Злуки українського національного і державного прапора, як живого символу української нації та її держави, як наріжного каменя і головної умови існування української нації. Те, що в останні роки замість дня Листопадового зриву і проголошення ЗУНР в обласному муздрамтеатрі відзначали день проголошення Польської держави і наголошували на щирості до нас в той час дружби Пілсудського, видається більше ніж дивним! Всі ми знаємо, як ця дружба закінчилась – експансією армії Галлера, а для наших борців – концтаборами Берези Картузької, смертними вироками і дзвонами по Біласу та Данилишину, розшматуванням Закарпатської України, операцією "Вісла" тощо. Словом, реалізацією таємного договору Пілсудського з Гітлером у 1934 році, згідно з яким після перемоги над СРСР територія УНР мала відійти до пілсудської Польщі, а Білорусь – до гітлерівської Німеччини. Недаремно після несподіваної смерті Пілсудського 12 травня 1935 року, в час траурних заходів по всій Польщі за наказом Адольфа Гітлера в Берліні відбулися поминальні заходи на найвищому рівні. А в 1939 році після капітуляції Польщі та взяття Кракова Гітлер наказав військовій комендатурі виставляти щоденну почесну варту біля гробу Пілсудського. Ці факти підтверджені опублікованими в пресі фотографіями. Здавалося б, що заходи примирення на рівні президентів України та Польщі мали б належно сприйнятись польською спільнотою, так, як і українською. Проте українцям сьогодні дивно слухати ґвалти представників, так би хотілося сказати, доброго сусіда, в Європарламенті та й у самій Польщі щодо присвоєння звання Героїв України українським національним героям Бандері та Шухевичу. Бо, бачте, вони стріляли по окупантах свого народу і боронили свою землю без розбору, чи то московський, польський, німецький чи інший завойовник, незважаючи на полюбовні загравання Сталіна з Гітлером, чи Гітлера з Пілсудським, який в скорботній варті біля символічної труни останнього подумки лише один знав, чим закінчиться їх «дружба» для долі поляків та українців. Це вже тепер ми знаємо, що вони всі перехитрили не лише самих себе, але й свої народи, які дуже постраждали у тих війнах. Але якщо український народ боровся за свою свободу, щоб вільним, а не рабом молитися своєму Богу, в своїй церкві на своїй землі, то які заповіді виконували і якого Бога сповідували вищезгадані провідники держав, поневолюючи український народ? Тут же напрошується питання: а чому народи цих держав повелися на ті плани їхніх лідерів? Невже знову взяв гору стереотип "вибраної нації" у німців, "старшого брата" – у росіян, "пана над хлопом" – у поляків і так захотілося під парасолькою "Ліги націй", а точніше "боговибраних націй", погарцювати на горі і злиднях українського народу. Тож під Божою опікою, починаючи з нового аркуша, формуймо братерські щирі почуття своїх народів, як рівноправних і рівношанованих. Це єдина умова рівноправних відносин між Україною, Польщею, Німеччиною, Росією, США та ін., бо український народ не дозволить принижувати себе ніколи і нікому, за жодних умов, навіть якщо хтось буде схиляти до цього наших президентів. Американські та європейські «кагановичі» Ми краще знаємо і свято бережемо пам’ять борців, що загинули за свою свободу, зокрема 30-ти тисяч українських офіцерів і старшин, знищених в кінці Першої світової війни під Рославлем (Ярослав), ніж 12 тисяч польських, які полягли під Катинню від рук московських імперіалістів під більшовицькою сталінсько-троцькістською личиною. Ми також пам’ятаємо, що саме в час голодомору-геноциду на початку 1940-х років американські «кагановичі» визнали такий же уряд в СРСР, цим самим схвалюючи московську антиукраїнську політику. А до якого цинізму треба було дійти «європейським наставникам», звинувачуючи українців у ксенофобії на фоні тотальної українофобії. Більше того, самим заявляючи про виселення зі своїх країн курдів, циган та ін. А чого варте багаторічне моральне тероризування українців недоведеними «злочинами проти людства» Івана Дем’янюка. І це лицемірне судилище розігрується саме на території колишніх піонерів фашизму і спаринг-партнерів московського та американського імперіалізму. Нині також «боговибрані судді» з усіх кінців світу вже позбавили українців національності у своїй державі, а собі взяли інші прізвища, щоби приховати від людей приналежність до боговибраних націй. В піку рішення ООН про визнання націй головним і єдиним суб’єктом державотворення оголошують війну ідеології української нації і всіх націй світу – націоналізму. В той же час великодержавний шовінізм і нацизм отримують зелене світло.
Чи стане Янукович Святославом? От що значить допустити податківця, на зразок хозарського збирача данини з народів, правити долями націй. Вони не бажають пригадати, що таким азартникам зробив Святослав і що зробили древляни з таким же азартним князем, який заразився поганою звичкою від хозарів по два рази збирати данину. Я розумію, що не вистачає мільярдів для скуповування решти телеканалів і найняття рецидивістів, аби до "єдиного в році» дня жінки спитати в хлопчика, чи «бодрить» чай «твою маму», та ще й «твою бабу». Або новорічне шоу під гаслом «Таланти імєют Украіну», або показати рекламний фокус українцям від одноіменного журналу «Фокус» – «Тризубець під каблуком чорної туфельки». Або, щоб українець не міг заснути, показати йому надобраніч червону п’ятикутну зірку над синьо-жовтим стягом над приміщенням Верховної Ради. Це на 20-му році незалежності України, бо їм московський каган сказав, що це не держава, а непорозуміння. От вони собі й уявили, що це скотомогильник, і над ним можна вивісити що хочеш. Мусимо щось робити негайно всім народом разом з Президентом, бо ці люті друзі, які його оточують, підведуть його під ту саму риску, що підвели і Ющенка, і Кравчука, і Кучму. Якщо ми не зробимо порядок з ними, то їхні господарі на сяйво цієї зірки прийдуть і зроблять з народом і з Президентом так, як вже було в нашій історії...
Євген СОХАН, голова Ради старійшин українського козацтва, директор науково-освітнього центру українського козацтва при ПНУ ім. В. Стефаника.
Сильна і загалом вірна стаття. І нарахунок податківця "хозарського збирача" все вірно. АЛЕ ОСТАННІ АБЗАЦ УСЮ ЦЮ СТАТТЮ ПРОСТО ЗЛИВ В УНІТАЗ. ТО ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, ЩОБ ВРЯТУВАТИ УКРАЇНУ МУСИМО ЩОСЬ РОБИТИ "РАЗОМ З ПРЕЗИДЕНТОМ" ??? КРУТО ЗАВЕРНУТО І ТАК НАЇВНО, ПО-ДИТЯЧОМУ, З ВІРОЮ У "ДОБРОГО ЦАРЯ". Після цього стає смішно... і не зрозуміло - чи це наївність чи все ж підлабузництво? З огляду на солідний і поважний і вік і статус автора - думаю друге!
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
