Кінець географії і… вершина цивілізації
Вхід на територію резиденції для сторонніх заборонений. Робітників пропускають за спеціальними посвідченнями з фотографією. Щодня їх реєструють: коли зайшли і коли вийшли, при собі потрібно мати обов’язково паспорт. 
Здати об’єкт повинні до Нового року, але робітники говорять, що мабуть не встигнуть. Але слово президента – закон. Селяни пригадують, якими космічними темпами будували школу. Через рік уже й посвятили… А потім почала штукатурка відпадати і стіни пліснявіти. Керують роботами фірми із Польщі, Львова та інших міст України. Місцеві жителі працюють переважно підсобниками. «Наші люди просто безвідповідальні. Можуть напитись на роботі або прийти з похмілля. Тут халтура не проходить», – говорить бригадир Максим.
Працюють по 8-10 год. на добу. Звичайний робітник заробляє 130 грн. за день, спеціалісти – до 200 грн. Щоб влаштуватись на роботу, потрібно дати копію паспорта та інші необхідні дані, які відправлялись у СБУ на перевірку. Якщо за особою фіксувались якісь правопорушення або була судимість, то у праці відмовляють.
Робітникам строго заборонено розповідати про те, що відбувається на дачі. Тим паче пресі. Показавши посвідчення журналіста, обурений бригадир заявив: «Газети все брешуть. Ніяких змін в резиденції не відбувається. Звичайний косметичний ремонт». Вдаючись до невеликих хитрощів, від інших працівників чую протилежне: там капітальний ремонт. «Змінюють буквально все, навіть меблі. Залишили одну коробку, а стіни всі обдерті. Заново штукатурять, дещо розвалюють, дещо добудовують». Найцікавіша обнова – православна капличка із шикарними золотими куполами. «Невже президент захопився гуцульським звичаєм будувати на своєму подвір’ї капличку?» – запитую хлопців. (Ще раніше я звернула увагу, що майже на кожному подвір’ї селян є капличка. Горяни ставлять їх, хто за власне здоров’я, хто за здоров’я своїх рідних). «Та ні. Віктор Федорович гуцульськими традиціями не захоплюється. Напевне буде там патріарха Кирила приймати…», – іронізують працівники.