Нагадаємо, що до ямкових ремонтів міських доріг планували залучити 4-5 дорожніх організацій. А одна бригада ДРЕУ, за словами його начальника, вже встигла полагодити кілька найпроблемніших вулиць і зараз працює на вулиці Галицькій. «Трохи ям ми залатали так званим методом просочування – смола, щебінь, смола, і щебінь розклинцювали, — каже Володимир Юсипів. – Такий ремонт, звісно, недовговічний, але поки що тримається. Машини вже можуть нормально їздити. Також латали ями холодним асфальтом, який возили з Надвірної, і гарячим асфальтом з Ямниці, якого вже використали вісім тонн». Наразі комунальники, як вони кажуть, «забивали» лише так звані гострі ями. Деякі ями попередньо «обрубували» за допомогою компресора, вичищали та висушували і вже потім асфальтували. А по завершенні ямкового ремонту треба буде братися до поточних ремонтів. За словами головного інженера міськжитлокомунгоспу Миколи Ковальчука, дорожньою фрезою вирізатимуть так звані «карти» на дефектних ділянках дорожнього покриття, а потім настелятимуть новий асфальт. Між іншим, начальник міськжитлокомунгоспу Петро Косюк каже, що таким методом, без заміни комунікацій, свого часу відремонтували частину вулиці Гетьмана Мазепи та Новгородської. Покриття там нове. Мало б простояти років п’ять. А взагалі, зізнається Петро Петрович, центральні вулиці він волів би робити в бруківці. Якщо щось там і прорве, то бруківку зняли, мережі відремонтували, і знову вимостили бруківкою. Свого часу проїжджу частину вулиці Бельведерської після капітального ремонту планували вимостити саме бруківкою. І довговічніше, і дешевше. З року в рік ямковим і поточним ремонтом ремонтуються одні й ті ж дороги, бо на капітальний ремонт бракує грошей. За словами і комунальників, і шляховиків, це єдиний метод утримувати дороги у більш-менш задовільному стані. Але ефекту від таких ремонтів мало. Як зізнався Володимир Юсипів, «місць, де дороги нормальні, у нас нема». До «нормальних» доріг він зачислив вулиці Пилипа Орлика (будувало ОШРБУ №1), Короля Данила і М. Вороного (ДРЕУ) та вулицю Матейка («Автошлях»). Як кажуть фахівці, щоб зробити нормальну дорогу, передовсім треба закласти добру основу. А щоб виробляти добрий асфальт, необхідно мати добрий бітум, який відповідає нашій кліматичній зоні. А зона у нас специфічна: висока вологість, значна кількість опадів, часті перепади температур. Все це прискорює руйнування дорожнього полотна. Крім того, для виробництва якісного асфальту необхідна високоякісна так звана висівка відповідної міцності, до якої слід додавати наповнювачі, мінеральні компоненти, поверхнево-активні добавки. А при укладанні асфальту слід неухильно дотримуватися технології. Фахівці запевняють: якщо зробити асфальтобетонну суміш відповідно до вимог держстандарту України, то вона буде не гіршою від європейської. А щоб збільшити міжремонтний ресурс доріг, шляховики мали б застосовувати нові технології. Передовсім йдеться про використання так званих бітум-полімерів, які змінюють властивості й структура асфальту. Він стає пластичнішим і на дорогах не утворюються ні напливи, ні нерівності, нема колійності, а взимку покриття не тріскатиме. Такий асфальт може прослужити до 15 років. Можливо, навесні на наших вулицях було б менше ям, якби восени всі тріщини в дорожньому покритті комунальники ремонтували за допомогою установки «Мадпадчер». Принаймні у тріщини не потрапляла б вода, яка є найбільшим «ворогом» дорожнього покриття. Але що можна вимагати від нашого асфальтного заводу, який, за висловлюванням одного з попередніх керівників міста, «поріс мохом»? Минулого року міський голова Віктор Анушкевичус повідомив, що є інвестор, який погодився перенести асфальтний завод із центральної частини міста у хриплинський промвузол і укомплектувати його новим обладнанням, а на на вулиці Крайківського, де він зараз розмістився, побудувати новий житловий мікрорайон. Все це мало б відбутися якраз до цьогорічної весни. Але завод і нині там. Хоч він зараз і не працює. Між іншим, асфальтний завод не має необхідної санітарно-захисної зони. Управління екобезпеки і міська санстанція з року в рік видають приписи про його закриття. Перенести асфальтний завод у хриплинську промзону мали ще за другого міського голови Богдана Боровича. Його перший заступник Микола Ковальчук в одному з інтерв’ю нашій газеті свого часу пригадував, що під завод вже виділили земельну ділянку, обгородили територію, придбали німецьке обладнання. Але завод так і не перенесли, бо саме закінчувалася каденція тієї влади. Наступна влада цю справу так і не довела до логічного завершення, волівши платити штрафи за забруднення довколишнього середовища і продовжувати експлуатувати завод на вулиці Крайківського. А німецьке обладнання, кажуть, перепродали якомусь ШРБУ. Так що наразі ями в місті «лататимуть» ямницьким асфальтом. Скільки він протримається – час покаже. Хвалимир Владів
