Тоді придворним архітектором був Франсуа Корассіні. Можливо, саме він розробляв креслення палацу. Але польсько-турецькі війни завадили будівництву. Прикарпаття перетворилось на арену жорстоких боїв, а у 1676 р. навіть витримало тривалу облогу турецького війська. Зрозуміло, що тоді було не до палаців. По закінченню війни Потоцькі приступають до будови. Протягом 1679-1682 рр. на північно-східній околиці міста постав замок, який органічно вписався у систему Станиславівських укріплень. Два могутні бастіони і равелін прикривали його з півночі. Проте будовою займався вже новий архітектор – Кароль Беное, який змінив Корассіні, в якого закінчився контракт. Наступний мандрівник, який завітав до Станиславова у 1687 р., пише, що «палац збудований з каменя і прекрасно оздоблений». Це була триповерхова будова, яка ховалась у глибині парку і мала складатись з центру, лівого та правого крила. Проте у ХVIII столітті встигли збудувати лише центр і ліву частину. В центрі парку знаходилась стара кухня, а по боках, немов кам’яні чатові, виросли нова кухня і офіціни. Ці двоповерхові споруди із товстими стінами, які збереглись до сьогодні, одночасно відігравали ще й оборонну роль. Від міста палацовий комплекс був огороджений дерев’яним парканом із кам’яними стовпами, справжньою прикрасою якого стала парадна в’їзна брама, прикрашена військовими обладунками. Площа перед огорожею називалась «еспланадою» і була вільна від всілякої забудови. Це переслідувало одразу дві мети: у випадку пожежі в місті вогонь зупинився би на цій пустці, а при обороні палацу це дозволяло вести артилерійській вогонь з парку по площі. В кінці ХVIII століття вимоги безпеки трохи пом’якшились і це дало змогу звести на еспланаді стайню та возівню, де зберігались панські карети.
Прогулянка магнатськими покоями На жаль, ні планів, ні графічних зображень палацу не збереглось. Проте до нас дійшов опис його оздоблення у 18 столітті. «Замок у нижній частині складався з шести невеликих склепінчастих кімнат, кухні та сіней. Крученими сходами піднімались на другий поверх, „до великої зали з паркетною підлогою, полотняною біло мальованою стелею та двома вікнами. До виходу на вал (який з трьох боків оточує палац зі всіма замковими забудовами) є двоє великих засклених дверей. За ними є міст, що виводить аж до валу. У залі всі стіни оббиті полотном з різнокольоровими смугами. З цього залу крізь подвійні, помальовані на біло із золоченим листям, двері входилось до покою компанії, в якому дубова підлога, стеля з полотна помальована на біло, шафовидний камін з цегли, двоє подвійних вікон". Поруч знаходився спальний покій і „гардеробка", далі „покій для жінок", „кав'ярня", друга „гардеробка", передпокій і покій, де підлога викладена дубовим паркетом, стеля оббита полотном, помальованим на біло, чотири вікна, стіни помальовані не дуже широкими темно-сірими смугами, панелі дерев'яні, темно мальовані. Третій поверх складався з вісьмох кімнат, доволі скромно обставлених».
У вирі високої політики Зрозуміло, що за свою довгу історію старий палац бачив у своїх стінах багато поважних гостей. Крім, звичайно, численної родини Потоцьких, тут був і польський король Ян ІІІ Собеський, і володар Трансільванії Ференц ІІ Ракоці, знаходили притулок дружина і доньки українського гетьмана Пилипа Орлика. Існує навіть легенда, що сам австрійський цісар Йосип ІІ завітав сюди. Як і кожна магнатська родина, Потоцькі просто змушені були жити на широку ногу. Тому доволі часто влаштовували бали, звані вечори, весілля та інші забави. Коли народився французький принц, що приходився родичем дружині власника Станиславова, то у палаці влаштували феєрверк на честь вінценосного немовля. Крім веселих свят, відмічали і сумні події. Так, епідемія чуми 1729-1730 рр. забрала життя багатьох представників родини, а похорон Йосипа Потоцького у 1751 році взагалі набув масштабів державної події. Але Потоцькі вміли не тільки розважатися. Ось що пише польський історик Чеслав Хованець про потаємний бік діяльності володарів міста: «У гетьманському палаці народжувались нові політичні рухи, ідеї, авантюрні плани та задуми. Саме звідси посилилися чутки про політичні інтриги. Ці чутки бентежили можновладців у палацах Дрездена, Варшави та Петербурга. Тут складалися хитрі плани, які своїми таємними сітками оплутували Константинополь, Париж та Стокгольм. Станиславівський гетьманський палац перетворився на гніздо антисаксонської опозиції. Саме тут народилася ідея посадити на польський трон гетьманського сина Станіслава».
Найдавніший шпиталь Проте з переходом Галичини під владу Австрійської імперії вплив Потоцьких на місто різко зменшився, а після банкрутства останнього власника Станиславова Прота Потоцького у 1801 році місто взагалі переходить у державну власність. Австрійці влаштували там військовий шпиталь, який понад 200 років не міняв свого призначення. Нові господарі перепланували палац згідно з його новим призначенням, знищивши при цьому інтер’єри. В першій третині ХІХ ст. під час пожежі згорає центральне крило споруди. Військові не стали відновлювати його, а просто розібрали. У 90-х роках вони збудували двоповерховий хірургічний корпус у лівій частині палацового парку. У буремному ХХ столітті військовий шпиталь служив австрійським військам, російській царській армії, воякам Української Галицької Армії, польським жовнірам, червоноармійцям, німцям, військовослужбовцям радянської армії і Збройних сил України.
Невеселе сьогодення Друге тисячоліття палац зустрів як один із найстаріших військово-лікувальних закладів в Україні. Однак у 2004 році між Міністерством оборони України (міністр Євген Марчук) та «Прикарпатською фінансовою компанією» було укладено угоду, згідно з якою такі ласі шматочки військової нерухомості, як палац Потоцьких, будинок офіцерів та генеральський особняк на вул. Т. Шевченка, обмінювались на квартири для військових. Про судову тяганину, так звану «передачу» палацу у власність громади, спір за об’єкт між обласною та міською радами, а відтак кількаразовий перепродаж палацу між компаніями, що входять в орбіту інтересів підприємця Олега Бахматюка, у ЗМІ, зокрема, в «Західному кур’єрі» мовилося не раз. У підсумку ж: у будинках вибиті вікна, протікає стеля, тріскають стіни і заростає сад. Жодних робіт з відновлення історичної пам’ятки не ведеться. Парадна брама, яка вважається одним з символів Івано-Франківська, ось-ось впаде туристам на голови. Складається враження, що будівлю спеціально доводять до аварійного стану, коли вже нічого не можна буде зробити.
P.S. Інтернетом вже давно блукає архітектурний проект офісно-торговельного комплексу. Це найсучасніша 12-поверхова споруда зі скла і бетону, вартістю 63 млн. доларів. Місце розміщення новобудови – територія палацу Потоцьких.
Іван Бондарев У статті використані ілюстрації з колекції Олега Гречаника.
