Нещодавно прочитав, що один швейцарець, щоб упіймати красу лісового краєвиду, фотографував його протягом року кожні десять хвилин. Вийшло майже 53 тисячі світлин. Із цієї великої кількості миттєвостей відібрано було лише зо два десятки вдалих знімків. Але ж це все механіка! Тут нема творчості. Буває тільки одна проминуща мить, дана природою, і її треба вловити. Повтору не буде! Богдан Мохняк це розуміє, він зв’язаний із природою усіма фібрами душі. У Пєскова є знаменита фраза: «Хто полюбив природу, той вже наполовину щасливий». Богдан Мохняк, видається, удвічі має бути щасливим, бо, йдучи по росі, першим бачить красу і дарує її людям. Подарувати – значить зробити когось щасливим. «Ось, дорогі мої, зупиніться, зачаруйтеся, замисліться, підніміться над суєтою». Талановиті роботи фотохудожника надихають високими помислами. Автор виріс у Карпатах, живе у Карпатах, фотографує Карпати. Більше того – він живе Карпатами… Гори у нього одухотворені, мінливі, рухливі, соковито-барвисті. Його фотороботи оригінальні не тільки неповторними краєвидами та карпатською архітектонікою. Богданові гуцули – це унікальні портрети, за якими можна читати стефаниківські новели. Гори сині – люди сильні... Будь-якої пори року фотохудожник вирушає з друзями у далекі мандри. У пошуках краси. І усім кращим з побаченого, пережитого, зафіксованого фотокамерою старається поділитися з нами. Подивіться на знімки Білого Слона, старої обсерваторії на горі Піп Іван. Це унікальна пам’ятка історії та архітектури на висоті 2028 метрів. Мало людей у світі бачили її. А Богдан Мохняк передає нам її пробитий шаленим вітром гордий дух... Бачимо у фотоальбомі завжди неповторну Чорногору, сиву Говерлу, загадкові скелі Бубнища, полонинські дива Пожижевської і Костричі, бурхливі води Черемоша й Прута, зимову казку Гути та Буковелю, краєвиди околиць Яремчі, Яблуниці, Рахова, Косова, Ворохти, Верховини… А ще барвисте та багатоголосе гуцульське весілля, традиційні свята бринзи і проводів на полонину, які так полюбились туристам. Окремим акцентом, який червоною ниткою пронизує усю фотокнигу, є тема духовності. Не можуть не хвилювати світлини з Манявського скиту, що поміж вічнозелених смерек заховався на правому березі Батерса, величавого Гошівського монастиря, фото найдавнішої церкви Гуцульщини – храму Різдва Пресвятої Богородиці у Ворохті, церкви св. пророка Іллі в Дорі, нічних великодних свячень. …У Миколи Реріха на більшості картин зображені гори і хмари. Та за тими хмарами завжди проглядає світло. Якесь бентежне, високе, що дає відчуття: там, вгорі, – безмежний світовид любові, добра і краси. Це вищий світ, який обігріває цю землю, цю природу, цих людей, ці сині гори. Придивіться, відчуйте – необ’ємне світло любові і гармонії осяває кожну роботу непересічного фотомитця Богдана Мохняка. Василь Добрянський, письменник, лауреат літературних премій імені В. Стефаника, І. Франка, журналістської премії «Золоте перо»
