Біля двоповерхової хатини із балконом, зробленої з дерева в оригінальному гуцульському стилі біля підніжжя гори Клифа, школярів зустрічає начальник відділу еколого-просвітницької роботи Національного природного парку «Гуцульщина» Вікторія Лосюк. Вона – головний помічник святого Миколая. Довкола – ліс, про цивілізацію нагадують лише електричні стовпи. Поряд облаштовано невеличкий дерев’яний дитячий майданчик, а навколо місця для вогнища розташовані крісла, які, за словами пані Вікторії, мають силу 12 людських чеснот. Сидячи в цих кріслах, діти у день святого Миколая спалюють на вогнищі різочки, які символізують їхні гріхи. Садиба святого Миколая у Національному природному парку «Гуцульщина», що біля Косова, приймає гостей вже восьмий рік. Працює Миколай і влітку, і взимку. Дітвора щороку пише листи до нього. Кожен охочий може сюди навідатися в будь-який день і час – будинок святого Миколая працює без вихідних, цілодобово.
* * * … До садиби під’їжджає автобус із Коломийського сиротинця. – Іванко, а як ти думаєш, Миколай справжній чи перевдягнений? – питає у подруги щупленька синьоока дівчинка. Їй на вигляд років 8. – Зараз побачимо. Якщо борода з вати, то перевдягнений, – авторитетно відповідає подруга. У Миколая 100 волонтерів-помічників. Це працівники парку разом з директором Василем Пророчуком. Перечитувати листи, відповідати на них, проводити екскурсії, слідкувати за порядком й чистотою маєтку допомагають старшокласники та педагоги місцевої Пістинської школи. Дерев’яними сходами, покритим зеленим хідником, діти піднімаються на перший поверх. У передпокої вивіска «З Днем святого Миколая», справа – поштова скринька, з якої Миколай виймає дитячі листи. У кімнаті-музеї новорічно-різдвяної іграшки, що на цьому ж поверсі, знаходиться колекція оригінальних листівок різних країн – деяким із них вже понад сто років. На прикрашеній ялинці – висить чарівний срібний дзвоник. – Якщо до нього доторкнутися, то Микола-Чудотворець виконає усі бажання. В це вірять навіть дорослі. Багато хто спішить тихцем доторкнутися до дзвіночка, – каже Вікторія Лосюк. Поруч – кабінет-музей природи, де можна побачити колекції засушених рослин, жуків, метеликів, опудала. Живих косуль та зайців тут можна побачити на власні очі. Вони часто ходять навколо маєтку. Скрипучими дерев’яними сходами піднімаємося на другий поверх садиби. Ось тут дійсно справжнісінька казка… У майстер-класі дитячої іграшки на другому поверсі стоять лавки і довгий стіл, на якому – інструменти та матеріали для виготовлення новорічних іграшок. Далі – світлиця Миколая. За дерев’яним письмовим столом сидить сам Миколай у розшитому золотими нитками блакитному вбранні. Він зосереджено відповідає на листи. Відписує старовинним пером, яке вмокає в старовинні пляшечки. Там чорнило рожевого, зеленого, червоного, жовтого кольорів. Який у Миколая настрій, таким чорнилом він і відписує. Листи він пише на листівках зі спеціальним логотипом і скріплює їх печаткою з малюнком садиби. У кутку кімнати знаходяться мішки з подарунками чемним дітям та різочками пустунам. А на стінах – листи і малюнки малечі з усієї України. – Ану, дітки, заходьте до мене. Ближче, ближче. Хочу всіх вас почути й побачити. Звідкіля ви такі гарні будете? З Росток та Заболотова. Молодці. Гадаю ви вже всі листа Миколаю написали? – Святий Миколай піднімається назустріч дітям. До нього просувається маленька семирічна дівчинка. Вона витягує з кишені куртки складений у четверо листок. – Ось, – каже, я не встигла ще відіслати. – А ти уголос прочитай, – просить Миколай. Дівчинка, збиваючись, читає, що звуть її Іринка. Вона чемна, просить під подушку конструктор і сотовий телефон. Діти починають піднімати руки, кожен хоче щось сказати Чудотворцю. Читають віршики, усі разом заспівали «Хто, хто Миколая любить». За це отримали від нього солодкі подарунки та листівки із великим штемпелем Чудотворця.. Через стінку – святая святих – опочивальня Миколая. На ліжку – три подушки. На одній він спілкується з Богом, на другій вислуховує дитячі бажання, а на третій виконує їх. На простирадлі росте штучна трава, квіти, а по боках – сніг. Вікно також прикрашене різними порами року: з одного боку – зелень, розквітлі дерева, з іншого – усе засніжене. Біля дзеркала висять зимовий і літній костюми Миколая, стоять сині чоботи, золотий гребінець, тапочки. На стіні – килимок, на якому зображена спляча дитина. У звичайному житті Миколай – це сорокарічний Віталій Ходан, працівник парку. Каже, працює святим лише три роки, а бороду носить вже добрих 20. До цього був помічником Миколая. На роботу Чудотворця його благословили у Смодненській церкві, де вже багато років дякує. Як справжній гуцул уміє тримати в руках сокиру та молоток. Отож меблі до своїх хоромів виготовив власноруч ще влітку. Зараз доробляє кімнату для поштарів. – За вісім років, відколи існує пошта святого Миколая, на її адресу надійшло понад десять тисяч листів, – розповідає Віталій. – З кожним роком листів стає дедалі більше. Особливо багато їх надходить саме зараз, перед святом. Інколи буває по кілька сотень на день, а то й більше – тільки встигай відписувати. Чимало є веселих листів, у яких діти вітають Миколая зі святом, бажають йому цікавого життя. Але є й сумні. Ось від 12-річного хлопчика із Калуша. «Любий Миколаю, нещодавно померла моя мама. Її звали Таня. Мені нічого не потрібно від тебе. Лише попроси Бога, аби її взяв на небо. А ще аби баба Люда була здорова. Бо крім неї у мене нікого немає. Дякую. Богдан». У Маєтку кажуть, що скоро доведеться створювати справжню прес-службу. Працювати у посиленому режимі доводиться з 1 жовтня до 19 січня. Після Водохреща Миколай іде на відпочинок аж до 22 травня, коли в країні святкують літнього Миколая. Тоді роботи в нього набагато менше, ніж узимку. Але вихідних немає. Олександра ЛІСКОНОГ КОМЕНТАР: Михайло Вишиванюк, голова ОДА: — Цей об’єкт надзвичайно важливий для всієї України, а не тільки для нашої області. Передусім у духовному плані. Маєток святого Миколая повинен відіграти особливу роль для збільшення туристичної привабливості Косівщини і Прикарпаття. Він має усі передумови для того, щоб стати яскравим брендом – своєрідною візитною карткою нашої області в Україні і за кордоном. Колись таким брендом була Тисменицька хутрова фірма. Пізніше з’явились Яремче і «Буковель», Коломийський музей писанки. Ці об’єкти вже добре відомі, вони приваблюють до себе туристів. В останні роки до них приєднались Гошівський монастир, Манявський Скит і Маєток святого Миколая. Ця садиба — надзвичайно потужний бренд, і ми повинні «розкручувати» його всіма силами. Маєток святого Миколая має ще одне важливе завдання – об’єднати Україну, бо привабить до себе туристів зі східних і південних областей. Ми повинні розвіяти на сході нашої держави той страх, той негативний міф про Західну Україну, який там створювали упродовж багатьох десятиліть. Тамтешні люди і досі бояться до нас їхати. Роз’єднаний народ не здатен збудувати міцну державу, протистояти зовнішнім впливам. Нам треба об’єднуватись, і Маєток святого Миколая може дуже допомогти в цьому.
