Назбиравши польових квітів, вони приносять їх додому. А вже ввечері роблять букети і прикрашають ними брами та домівки. Обов’язковим компонентом таких букетів має бути листя лопуха. Можливо, саме звідси подекуди зустрічається назва "Лопухатого Івана”, "Лопушника”. Букети висять на брамі протягом тижня – до свята Петра і Павла (12 липня). Проте не всюди побутує такий звичай. А от про цвіт папороті знають по всій Україні. – Ніч на Івана найтаємничіша з усіх ночей календарного року, – розповідає краєзнавець Михайло Буджак. – Існує повір’я, що цієї ночі опівночі зацвітає папороть. На Покутті кажуть, що цей цвіт білого кольору, на Бойківщині – рожевого. Але зірвати його мало кому вдається, бо квітка "як оком кліпнути, так хутко відцвітає”. У Старому Гвіздці на Коломийщині запевняють, що під час цвітіння папороті чути якісь дивні голоси і людей сповнюють великі страхи. А от у Бортниках на Тлумаччині впевнені, що зірвати цвіт папороті можна. Для цього треба взяти макітру, яка була на столі дванадцять святих вечорів, накидати у неї трохи землі і покласти на голову. Кажуть, якби не було землі, то могло б голову зірвати, бо квітку охороняють злі духи. – Звичайно серед тих, хто хотів би зірвати цвіт, є й відьми, – продовжує пан Михайло. – Але, кажуть, коли відьма візьме цвіт у ліву руку, то та рука одразу зогниє. А ще запевняють, що, йдучи з лісу, не можна обертатися назад, бо позаду йдуть усі страхи. Ще досі в ніч на Купала на Городенківщині та Снятинщині діти не сплять. Як тільки "почне вибиватися на день”, треба йти за село на найвищий пагорб, бо звідти видно як "купається сонце”. Повсюди це купання виглядає по-різному. – У Хом’яківці на Снятинщині переконують, що того дня "сонце три рази опускається у воду”, а за четвертим – підіймається на небо, – каже краєзнавець. – У той же час городенківські дівчата впевнені, що, піднявшись над обрієм, сонце наполовину опускається у воду і там так хитається, аж золоті бризки розлітаються довкола. Літні люди зізнаються, що ловили ті краплі, бо вони помічні на очі, веснянки, різні струпи вигоюють. Але то не усім вдавалося. На Гуцульщині та Бойківщині дівчата в цей день до схід сонця ходять купатися в житі. У Перегінську "миються у росі, аби очі не боліли”. У Космачі на Косівщині "купалися у росі”, вірячи, що вона "очистить від чиряків”, а дівчина після такого купання "не скобочеси”. При цьому приповідають: "Аби-сьмо були такі величні, як жито-пшениця. Аби сі до нас лихе не чіпало, як до хліба не чіпається”. Володимир Бодак
