Скорочення, реформування, оптимізація Ці три слова, які ми чуємо зараз з вуст Міністра оборони і начальника Генштабу, для будь-якого командира частини чи підрозділу означають одне: неминуче звільнення. Причому звільнення без будь-якого найменшого соціального захисту. Дозвольте не зупинятись на переліку вакансій, що пропонують людям з вищою освітою на державних «біржах праці». Адже в минулому (кризовому) році чимало українців могли на власному досвіді ознайомитись з тим, як це «добре» стояти на біржі. Тому офіцери часто після «повної оптимізації» їх частини вибирають службу в іншому гарнізоні, щоб хоч якось дотягнути до мінімальної вислуги і вже потім правдами та неправдами звільнитись з армії. До речі, чи не дві третини офіцерського складу Івано-Франківського гарнізону живе саме так: на суботу-неділю виїжджають до своїх родин у Луцьк, Тернопіль, Хмельницький. Слова «скорочення штабів» з вуст начальника Генштабу викликають у військових скептичний сміх, бо після всіх скорочень штабів, починаючи з 1992 року, штаби ставали більшими, а бойових частин все меншало. Наприклад, Івано-Франківський гарнізон складається лише з двох бойових частин: 114-ї бригади тактичної авіації та 197-ї авіаційної бази. У Збройних силах не так багато професій, спеціалістів з яких потрібно готувати 10 років. Якщо говорити про вартість підготовки, то льотчик першого класу коштує державі в золотому еквіваленті стільки, скільки важить він сам. На даний час всі високопідготовлені пілоти Івано-Франківської бригади підходять до граничного віку служби і будуть звільнятись. Замінити їх немає ким. А де ж наші молоді пілоти? Випускники авіаційних училищ? Вони є, і навіть мають чималий досвід польотів. Але більшість з них літали лише на невеличкому тренувальному літаку Л-39, а щоб посадити їх за штурвал винищувача МІГ-29, потрібно витратити ще чимало авіаційного гасу, якого катастрофічно не вистачає. Тобто вистачає лише на те, щоб підтримувати готовність тих пілотів, які залишились нам від часів СРСР. Тож мало втішного, коли кажуть про те, що середній наліт на пілота складає до 20 годин. Хоча і неправдою це теж назвати не можна. Справа в тому, як рахуються ці години. На перший погляд, все просто: береться час, проведений у повітрі військовими пілотами частини, та ділиться на всіх льотчиків, що є в штаті. Отже, все нібито правдиво та справедливо. Але на практиці виходить так, що всі ці години зароблені лише «дідами», які літають частіше і більше. Молоді ж льотчики мають фактичного нальоту в рік по 15-20 хвилин! Дозволити літати порівну молодим і старим не можна… бо так і молодь не підготуємо, і втратимо якість тих пілотів, які поки що є. Однак за рік-два навіть не буде кому цю молодь навчати. Це – до теми реформування, яке, очевидно ж, передбачає високу боєздатність та оперативність при захисті неба Вітчизни. Та зрозуміло, що пілот сам не обслужить і не підніме в небо свій літак. Для цього потрібно мати ще чималу кількість обслуговуючого персоналу, який ремонтує, охороняє, обслуговує бойові машини. Державна програма переведення на контрактну службу так і залишилась державним блефом. Хто такий сучасний контрактник? Це молода людина, переважно без освіти, яка не змогла знайти собі роботу в цивільному житті або виїхати за кордон. Переважно такі люди приходять в частину на рік-два і звільняються, так і не ставши спеціалістами. А за що, власне, їм служити? Забезпечення житлом – смішне питання, а рівень грошового забезпечення ще смішніше. Крім цього, за власні гроші потрібно купити все – від камуфляжу до елементарних інструментів, адже ставлення до людей у війську приблизно таке: «Вам поставлене завдання – виконуйте. Як і чим – ваші проблеми, а я прийду і перевірю». Будь-яке питання до керівника про забезпечення для виконання поставленого завдання (що передбачено, між іншим, статутами) сприймається як саботаж і карається щонайменше доганою. Тому і плинність і без того малопрофесійних кадрів значна. Звичайно, є певний кістяк із старих спеців, яких командири намагаються втримати за будь-яку ціну. Однак і вони, дивлячись на ситуацію, в яку скочуються Збройні сили, ідуть на більш високооплачувану роботу. Скажімо, технар вищого ґатунку, який в армії отримує півтори – дві тисячі гривень, за деякими даними в аеропорту Бориспіль зі всіма чистими і брудними грошима отримуватиме до двадцяти тисяч(!)… Без коментарів. Хоча з початку року високі чини в погонах активно проголошують про нібито збільшення грошового утримання військовослужбовців. Це теж не зовсім правда, але й не цілковита брехня. Бо з 1 жовтня грошове утримання підвищили плавскладу Військово-морських сил та льотчикам. Однак, зарплата, скажімо, морякам буде виплачена в підвищеному розмірі лише на той час, доки вони знаходяться в морі. А це не часте явище. Льотчики ж про підвищену зарплату лише чують, та її ще не отримав жоден. Так само складається ситуація і з підвищенням грошового забезпечення офіцерам та сержантам інших родів та видів військ. Отже, чергове нібито підвищення грошового утримання армійців теж насправді перетворилось на чергове окозамилювання. Почуття огиди і бруду викликають парадові заяви вищого військового керівництва про нібито «стабілізацію» ситуації в ЗСУ в цьому році. Так і хочеться перепитати: навіщо ви обманюєте і платників податків, і своїх підлеглих? Немає нічого гіршого, ніж підлеглий, який не вірить своєму командирові.
Залишаємось без неба? У ніч перед візитом на Прикарпаття Президента України на військовому аеродромі Івано-Франківська здійснив посадку військово-транспортний літак. На його борту було всього два пасажири. Один з них – Міністр оборони, інший – його заступник (за словами військових, спеціаліст з продажу військових містечок). За офіційними заявами, візит міністра був робочим. Але де ж логіка? Навіщо приїжджати з робочим візитом глибоко вночі, якщо можна прилетіти тим же літаком зранку? Відповідь напрошується сама собою: міністру терміново було потрібно зустрітись з кимось, хто не зміг би його прийняти під час візиту Президента. Льотчикам візит міністра не приніс нічого доброго. Як розповідали військові з аеродрому, колишній контрадмірал заглядав до собачих будок, питався, чому не пилососяться кабіни списаних на землю літаків, був страшенно незадоволений тим, що в авіаторів немає погонів і вони не ходять у берцях. Доводи про те, що ходити по обшивці літака у важкому взутті не можна, і що чим менше навішано на форму (погонів, значків, зірочок), тим менше шансів, що це потрапить у двигун, не діяли. Як результат – суворі догани, попередження про неповну службову невідповідність, зняття з посад. І загальна негативна оцінка частині. Але це, за версією льотчиків, скоріше для того, щоб відвернути увагу від головного. У день візиту на Прикарпаття Президента України в Інтернеті була поширена інформація про те, що нібито є рішення про добудову злітної смуги в аеропорту Івано-Франківськ. Добудова потрібна для того, щоб Прикарпаття могло взяти участь у тендері на проведення зимової олімпіади 2022 року. Однак є невеличке але… В Івано-Франківську цивільним є лише термінал аеропорту. Злітна смуга і більшість споруд аеродрому належать військовим. Тому цю територію потрібно якось у них забрати. Існує вже відпрацьована схема знищення частин та відчуження земель Міноборони. Вона була відпрацьована на знищенні 38-го армійського корпусу, який дислокувався на Прикарпатті: спочатку візит представника керівництва Міністерства оборони України, який дає негативну оцінку всім військовим частинам, потім їх розформування і безкоштовна (принаймні, на папері) передача землі у власність місцевих громад (вже не говорячи про те, куди поділася зброя, техніка тощо). Тому льотчики зараз чекають масштабних скорочень і можливого переведення їх у Коломию на в принципі робочий, але не підготовлений до постійного базування аеродром. Все б нічого. Але 114-та бригада тактичної авіації єдина, яка охороняє західний повітряний кордон України. Єдина… Генерал-полковник запасу Віктор Стрельніков, у 1999-2002 роках головнокомандувач ВПС України, в інтерв’ю одній з військових газет зазначив: «Є межа фінансових можливостей держави. Але є і межа безпеки держави. І я думаю, що перетинати той кордон, коли ВПС України не зможуть виконати завдання з захисту неба, просто не можна. Це злочин». Тож шостого грудня привітайте військових з їх професійним святом – Днем Збройних сил України. Адже вони наперекір усьому намагаються захищати наш з вами спокій і незалежність. Роман Непорадний Фото Тараса Греня
