Лелеко, лелеко, чи до літа далеко? Лелека – він же чорногуз, він же бусол, бузько, гайстер, бушель, жабоїд, боцян і дзьобун мешкає в Україні лише у двох видах: чорному й білому. Популяція «блондинів», які іммігрували сюди з Центральної Європи, складає 25-30 тисяч пар. А от справжніх наших аборигенів – чорних лелек – усього лише 300 гніздуючих пар. Ще за радянських часів, коли існувало Товариство охорони природи, місцеві орнітологи, станції юніорів та школярі проводили спостереження за лелеками, а відомості ретельно фіксували. Із закриттям цього товариства перестали реєструвати інформацію про популяцію бузьків на Прикарпатті, – говорить орнітолог Ярослав Штиркало. – Протягом 80-90-х років найбільша кількість білих лелек була зафіксована у Городенківському, Богородчанському, Тлумацькому, Тисменицькому, Надвірнянському районах – від 100 пар. Невелика кількість бузьків налічувалась у Долинському, Калуському, Рожнятівському, Снятинському, Косівському районах – 30-50 пар. У Коломийському районі загальна кількість цих пернатих відносно невелика, зате лише у селі Цинева гніздилось 10 пар, так само і в селі Блюдники Галицького району. Майже у кожному населеному пункті Рогатинського району є лелече гніздо. Загалом протягом 80-90-х років на Прикарпатті налічувалось приблизно 700 гнізд. Але з кожним роком їхня кількість зменшується. Найчастіше лелеки влаштовують свої домівки на деревах, на дахах будівель та лініях електропередач. «Ось це і є найбільшою проблемою, – запевняє спеціаліст, – адже мокрі гнізда можуть замикати лінію електропередач, тому працівники обленерго часто скидали їх додолу. Електричні дроти є причиною смерті більшості птахів, особливо молодих, які тільки вчаться маневрувати». В Івано-Франківську лелечі пари практично не оселяються, зате є гнізда на околицях міста – у Вовчинцях, Крихівцях, Микитинцях, Угорниках. «Де є висока урбанізація місцевості, там лелеки не осаджуються лише через одну причину – просто немає місць для побудови гнізд. А у пошуках їжі бусли можуть пролітати навіть кілька кілометрів», – пояснює Ярослав Євгенович.
Де бузьки водяться, там щастя родиться Наші дідусі-бабусі завжди чекали цих птахів з нетерпінням. Вважали їх символом весни, сонця і родинного добробуту. Казали: де бузьки водяться, там щастя родиться. А тому дбали, щоб поряд неодмінно селилися лелеки. Коли чепурили після зими обійстя, на дерева і хліви клали дерев’яні колеса від воза – для лелечих гнізд. Свято вірили, що вночі лелека молиться до зір за ґазду та ґаздиню, просить їм доброї долі, гарних нащадків. Українці вірять, що лелеку назвали на честь божества добра і кохання – Леля. Ну, а як відомо – від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір’ї добрих людей. Легенда пов’язує походження лелеки з людиною. Бог дав людині мішок із різними плазунами і наказав викинути його у море, у вогонь, закопати в яму або залишити на вершині гори. Цікавий чоловік розв’язав мішок і вся нечисть розповзлась по землі. Як покарання Бог перетворив його у лелеку і наказав очищати землю від всяких рептилій. Від сорому у лелеки почервоніли ніс та ноги. За трактуваннями інших легенд лелекою став косар, який не відповів на привітання Христа. Чорногузів часто називають людськими іменами: Іван, Василь, Грицько, Адам… Чорно-біле забарвлення буслів часто пов’язують з їх людським походженням: з одягом шляхтича, з чорною жилеткою… Бузьків наділяють людськими рисами: вони мають людські пальці, душу, розуміють мову людини, плачуть сльозами, моляться Богу (так сприймають їхній клекіт), одружуються парами, кожна сімейна пара нерозлучна і у випадку смерті одного із них інший добровільно іде на смерть, лелека може вчинити самогубство через ревнощі, самку, яку запідозрили у зраді, судять і публічно вбивають. У деяких народах існує повір’я, що лелеки, відлітаючи у вирій, купаються там в озері і перетворюються на людей, а навесні, скупавшись в іншому, знову стають птахами і повертаються на батьківщину, оскільки на чужині Бог заборонив їм виводити потомство. Особливу увагу наші предки приділяли появі перших перелітних птахів. Вони не просто несли на крилах весну, а прилітали з вирію — від богів, тому й самі мали чарівні властивості. Були широко розповсюджені різноманітні гадання «на першого птаха». Вважалося, що коли молода дівчина рано навесні перший раз зустріне пару лелек, то цього року вийде заміж, якщо ж самотнього — ще буде дівувати. Якщо дівчині часто сняться лелеки — треба чекати старостів до хати, заміжній жінці — вона завагітніє. Коли чорногуз сідав на дах під час весілля, очікували швидкого поповнення в родині. Якщо в перший день, коли в домі з’явиться маля, над ним покружляє білий лелека — новонародженого чекає щаслива доля. Коли навесні вперше зустрівся лелека в польоті — рік буде щасливим, стоячий — у цьому році не пощастить.
Чути кру-кру-кру… Підрахувала й здивувалася: недовго бузьки гостюють у нас. Прилітають після свята Сороки, а вирушають на зимівлю після Спаса. Як же птахи знають, коли потрібно повернутись додому? «Птахи, як і всі живі істоти, мають внутрішній біологічний годинник, який дозволяє їм визначати, котра година і яка пора року. Ось чому ми почуваємо себе не досить добре під час далеких подорожей – наше тіло добре відчуває різницю в часі», – пояснює Ярослав Штиркало. Були випадки, коли зима була теплою, на шляху міграції птахів не було ніяких перешкод, і птахи вертались із Африки ще у січні. «Бузьки сніг принесли», – кажуть у народі. Тоді велика кількість птахів гине з голоду та від холоду. «У таких випадках без допомоги людини не обійтись. Треба підгодовувати зерновими відходами, картоплею, відходами великих м’ясокомбінатів та рибних концернів. Лелеки є всеїдними, їм смакує як тваринна, так і рослинна їжа», – майже закликає орнітолог. Під час тисячі кілометрів перельоту на птахів чекає безліч природних катаклізмів: сильні шторми, погана погода, а також загрози, які створює їм людина: осушення, вирубка лісів, урбанізація ландшафтів… Тому птахи часто не мають де перепочити і знайти корм. Крім того, забруднення океанів, морів, річок і повітря також негативно впливає на пернатих. Птахи гинуть через зіткнення з лініями електропередач, маяками, телевізійними вежами. Багато перелітних птахів гине від рук мисливців і браконьєрів. Двома потоками лелеки прилітають в Африку: одні зимують ближче до західного узбережжя, інші – до східного. Українські лелеки рівномірно розміщуються по всьому східному узбережжю Африки і в долинах довжелезного Нілу. Однак гостинним для чорногузів в Африці є хіба що клімат. У більшості країн континенту лелека – мисливський птах. У тутешніх мешканців все йде в діло: м’ясо – в їжу, пустотілі кістки ніг – на люльки, пір’я – для прикрас, і навіть засушені голова та дзьоб – на чаклунські амулети. Які летючі мішені можуть бути кращими, ніж стрічка лелек шириною у сорок метрів і довжиною тридцять п’ять кілометрів? Сьогодні замість лелечих гнізд на кожній хаті – антена-тарілка. Діти вже в дитсадку знають, звідки вони взялися. Ми не уявляємо життя без цифрових технологій... Та лелекам до цього байдуже, вони однаково прилітають додому, щоб принести на крилах весну. Мар’яна Риндич
Бліц-інтерв’ю Чи вірите ви у легенди про лелек? Любомир Белей, телеведучий каналу «3-тя студія»: – Лелеки є найпоширенішим персонажем наших казок та легенд. Вони є образом добра і достатку. Розповідаючи дітям ці історії, ми прищеплюємо їм любов до тварин та птахів, розвиваємо їхню уяву. Це ж така гарна легенда про те, що діток приносять саме бузьки і кидають у капусту або через димохід. Раніше майже на кожній оселі було лелече гніздо, а зараз цього немає, адже вони можуть пошкодити дорогі покрівлі. У моєму селі Козино, де я виріс, щороку гніздились лелеки, і всі з нетерпінням чекали їхнього повернення. Часто бувало, що після їх прильоту випадав сніг, тоді жартували: «Лелека на крилі сніг приніс з вирію». Зараз лише десь-не-десь можна побачити бузька. Та й взагалі рідко де почуєш цвірінькання горобця чи воркування голуба. Люди стали черствими, забувають про своїх менших пернатих друзів. Це не лише екологічна, а й моральна проблема держави. Шкода, що у казкових птахів вірять лише діти, дорослим це пішло б лише на користь. Ярослав Яцишин, заступник міського голови: – Знаю, що коли бачиш лелеку, який пролітає у небі, – це дуже добрий знак. Я вірю лише у позитивні легенди та повір’я, а на негативні не звертаю уваги. Це дуже приємно згадувати такі приказки, якими захоплювались у дитинстві. У моєї бабусі на даху теж було гніздо лелек. Тепер їх практично не видно ніде. Думаю, що на їхню популяцію впливає технічний прогрес. Де вони будуватимуть гнізда – на мобільній вишці чи на супутниковій антені? Якщо в будинках вже навіть таргани та миші позникали, то що говорити про птахів, які дуже тонко відчувають забрудненість повітря. Відколи з’явився мобільний зв’язок, вже навіть горобців у місті не видно. Хоча впевнений, що зараз технарі знайдуть багато сертифікатів про те, що це все безпечно і для людей, і для птахів. Але щось в тому є. Леся Дикун, директор міського Центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді: – На превеликий жаль, у мене вже дорослі діти, але онуків ще немає. Тому надіюсь, що бузько все ж таки навідається на наше обійстя і я буду мати кому розповідати казочки та легенди про птахів і звірят. Лелека – це такий птах, який тонко відчуває енергетику людини, тому ці птахи селяться лише біля добрих людей. На мою думку, легенди і перекази про лелек напевне мають якесь підґрунтя, вони базуються на спостереженнях наших дідусів та бабусь, які колись жили майже нерозлучно із цими пернатими. На жаль, у нашому місті я ще ні разу не бачила лелек. Лелеки чітко відчувають природні зміни. Наші батьки, спостерігаючи за поведінкою цих пернатих, визначали, яким буде літо чи осінь. Бузьки є дуже символічними для українців, тому ми будемо дуже тішитись, якщо вони гніздитимуться у нас якнайбільше. Фото Тараса Яковина
