Солодке слово – кохання, та гірке – коханка…
Різкий пронизливий дзвоник вхідних дверей розітнув важку тишу самотньої квартири. Оленка, немов сомнамбула, підняла голову і каламутним поглядом втупилася прямо перед собою. Вставати з дивана та йти у коридор відчиняти було понад усякі сили й здавалося безглуздим і непотрібним. «Хто це може бути? – пробігла думка. – Байдуже: подзвонять-подзвонять та й підуть». Проте невідомий перед вхідними дверима і не думав покидати свій пост.
Покохати жонатого
Невгамовний дзвоник заливався ще хвилини зо дві. Нарешті Оленка не витримала і пошкандибала відчинити непроханим гостям. На порозі стояла Вікторія. Проте це була не та вичепурена леді, якою її звикли бачити усі довкола. Набрякле почервоніле обличчя переконливо свідчило, що жінка плакала гірко і довго. Розхристане пальто, берет, що з’їхав на лівий бік, та розстебнута сумочка також виказували неспокій та напруження власниці. Тільки-но Оленка відчинила двері, як Вікторія із риданнями кинулася їй на шию: «Оленочко, я таки була права: Павло має коханку…». Останнє слово пекучим болем відгукнулося в Оленчиному серці. Всього дві години тому його проказували Олегові уста: «Мені жодних претензій не став. Ти – лише коханка». Круто розвернувся і пішов. Пригадуючи це, Оленка здригнулася всім тілом. Тепер і Вікторія відчула, що з подругою щось не те. Вона різко відхилилася від Оленки, витерла сльози і пильно подивилася на неї: «А з тобою що?» Оленка знизала плечима: «Олег повернувся до дружини. Здається, уже назавжди…».
Вони довго сиділи, обнявшись, у темній кімнаті. Знали одна одну з інституту. Оленка була дружкою на Вікторіїному весіллі, хресна її первінця, допомагала няньчити молодшеньку. Для самої заміжжя та народження дітей було найбільшою, проте поки що нездійсненною мрією: чоловік, із яким зустрічалася, уже належав іншій.
Колись Оленці і на думку не спало б, що покохає одруженого. Вони познайомилися під час відпочинку на морському узбережжі, коли дівчина ще була студенткою. З того часу пройшло вже одинадцять років, а вона й досі пам’ятає лукаві бісики в його зелених очах, коли подавав їй віднесений вітром солом'яний брилик. Почали зустрічатися. Кілька тижнів минули, як один день. На щастя, обоє виявилися з одного міста. Побачення продовжувалися вже тут. Так тривало кілька місяців. Оленку почало дивувати, чому коханий не прагне познайомити її зі своєю сім’єю та друзями, а для зустрічей вибирає кафешки і готелі за містом. Коли заїкнулась про це, почула у відповідь: "Вибач, що не сказав одразу, але я одружений. Що буде з нашими стосунками, вирішувати тобі! Але я кохаю тебе, а не її…» Оленка вірила, що із дружиною він лише через дитину, що скоро розлучиться і вони неодмінно одружаться. Вірила, бо інакше не могла. Час від часу на горизонті, правда, з'являлися якісь залицяльники, але на першому ж побаченні вони здавалися їй цілковитими нікчемами порівняно з розумним та успішним Олегом.
Минав час, та нічого не змінювалося в Олениному житті. Подруги повиходили заміж, понароджували дітей, деякі навіть розлучилися, а вона все чекала на свого прекрасного принца. І сьогодні, коли він прийшов вітати її з тридцятиріччям, дівчина наважилася поставити ультиматум: або я, або дружина. Відповіддю стало: «Ти – лише коханка…»
Оленка тримала в обіймах Вікторію і розуміла, що шалено заздрить їй. Так, у чоловіка подруги є коханка (Оленка кілька разів бачила його у товаристві молодого дівчиська, однак не наважилася сказати про це Вікторії), але ж саме до дружини він повертається вечорами, з сім’єю проводить вихідні, планує відпустки. Оленці не вірилося, що Павло проміняє Вікторію на ту розмальовану особу. Немов підтверджуючи її думки, у вхідні двері постукали. На порозі стояв знічений Павло. Декілька хвилин вони з Вікторією щось бурхливо обговорювали на кухні, а потім вийшли звідти, міцно обнявшись. «Ми додому!» – кинули Оленці.
А хто винен?
А що залишилося їй? Болючі безсонні ночі, подушка в сльозах? І хто ж у цьому винен?
"Винні обоє – і одружений чоловік, і сама дівчина, – стверджує психолог Наталія Чаплинська. – Хоча, якщо розібратися, чоловік, як правило, нічого не обіцяє. Це коханка думає: «Якщо ходить до мене, любить, то неодмінно покине дружину!» Насправді це – велика ілюзія. Чоловіка з дружиною зв’язує дуже багато: статки, звичка і, звісно ж, діти. Тому жінці, котра вступила у зв’язок з одруженим, варто дуже реалістично дивитися на цю ситуацію. Коханка – це невелике свято, момент відпочинку. Любовний трикутник, як правило, закінчується воз'єднанням сім'ї. Є, звичайно, випадки, коли одружуються на коханках, однак таких – меншість.
З іншого боку, якщо заводять когось на стороні, то однозначно: у сім'ї – проблеми. Хочу порадити дружинам: не намагайтеся повернути чоловіка скандалами. Проаналізуйте себе, почніть працювати над собою, станьте в усьому кращими за руйнівницю вашого домашнього вогнища. Кожен хоче бути щасливим у сімейному житті, але не всі розуміють, що насправді сімейне щастя – це велика щоденна кропітка праця. А чоловіки, що створюють такі от любовні трикутники, діють непорядно і стосовно дружини, і стосовно коханки. Фактично, вони зраджують їм обом, адже і в одної, і в другої жевріє надія, що все зміниться.
Дружини! Станьте такими, якими ви були до весілля! Адже конкретний чоловік саме вас обрав у супутниці, саме у вас побачив матір своїх дітей. Звісно, теперішній ритм життя, робота, побут, діти залишають дуже мало часу на романтику. Але вона потрібна… І ще одне: дружина – не кухарка, покоївка, нянька чи посудомийка: вона – Жінка. І для того, щоб чоловік не поглянув на сторону, усвідомити це повинна насамперед вона сама!
Ольга ГЕРАСИМКО
ДО ТЕМИ:
99-річний чоловік розлучається через зраду, скоєну півстоліття тому
Італійська пара обіцяє стати найстаршим подружжям, яке розлучиться. 99-річний чоловік забажав розірвання шлюбу, дізнавшись, що у 1940-х роках його дружина мала роман. Про це пише The Telegraph. Невтішний факт з минулого своєї 96-річної половини чоловік на ім’я Антоніо виявив за кілька днів до Різдва. Порпаючись у старому комоді, він натрапив на листи, що їх більш ніж півстоліття тому його дружина Роза писала своєму коханцеві. Обурений пенсіонер одразу ж забажав розлучитися з невірною жінкою. Зрадниця визнала свою провину та марно намагалася відмовити Антоніо від розірвання їхнього 77-річного шлюбу. Пара має п’ятьох дітей, дюжину онуків й одного правнука. Злощасні листи стали останньою краплею в без того непростих стосунках Антоніо й Рози. 10 років тому чоловік уже йшов від дружини. Однак, поживши кілька тижнів з одним із синів, таки повернувся додому. Преса винуватить у розриві стареньких їхню гарячу південну кров. Як зазначає видання, попередніми "рекордсменами" були Берті й Джессі Вуди, які розлучилися в 2009-му. На той момент їм обом було по 98 років.
|
