«Іменем Моїм виганятимете злих духів…»
Написати статтю на таку, м’яко кажучи, оригінальну тему мене змусила пригода, котра трапилася два роки тому з моєю родичкою і так чи інакше вплинула на кожного члена нашої сім'ї. Той випадок не просто залишив глибокий слід у душах причетних до нього людей: ми по-іншому стали дивитися на життя, не перейматися дрібницями і по-справжньому цінувати час, проведений у любові та спокої.
Страшні видіння
Люба – моя двоюрідна сестра – росла допитливою, жвавою та енергійною. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського університету ім. Стефаника, влаштувалася на роботу вчителем в одну із загальноосвітніх шкіл міста. Згодом вийшла заміж, народила двоє дітей. Із чоловіком стосунки складалися пречудово, та й батьки допомагали усім, чим могли. Одним словом – радій та насолоджуйся життям.
Але з деяких пір із Любою почало коїтися щось дивовижне: вона стала дратівливою, замкненою у собі. Такі періоди змінювали потім напади страшенної агресії, коли жінку дратувала буквально кожна дрібниця. Тоді у квартирі не вщухали скандали, під час яких Любу не впізнавали навіть найближчі: із тихої та скромної вона буквально на очах перетворювалася на справжню гарпію, із кулаками кидалася на чоловіка і дітей, а з її уст при цьому лилася така лайка та прокльони, яким позаздрили би і найостанніші розбишаки.
Різкі зміни Любиної вдачі помітили на роботі. Завжди добра і привітна із колегами, учнями та батьками, вчителька стала тепер різкою і нетерпимою навіть до найменшого огріху у чиїхось знаннях чи поведінці. Нарешті одного чудового ранку до Любиного чоловіка зателефонувала перелякана директорка школи і повідомила, що під час чергової сварки з прибиральницею вчителька схопила її за горло та намагалася задушити. Жінок ледве розчепили. А за кілька хвилин у Люби почався епілептичний напад і її каретою швидкої медичної допомоги направили до лікарні.
…Лікували мою кузину досить довго, однак жодна із терапій не давала очікуваного ефекту: навіть великі дози заспокійливого лише на деякий час притлумляли Любину агресію. Снодійне теж діяло не завжди – бідна жінка спала неспокійно. Від колишньої Люби залишилась лише тінь. У короткі миті просвітлення жінка розповідала про страшні видіння, які вона бачить, про голоси, що лунають у її голові і наказують вчинити самогубство.
Магія не краща від медикаментів
Тітка Марія – Любина мати – за порадою добрих людей об'їздила безліч «бабок» і знахарок. Хворій зливали на віск, викочували яйцем й робили ще безліч «чудодійних» ритуалів, які, за словами обізнаних у цій справі, мали стовідсотково допомогти. Проте магія лікувала Любу не краще за медикаменти. Одного разу, повертаючись із далекого карпатського села від чергової знахарки, тітка Марія розбалакалася зі своєю супутницею. Як це часто буває в електричках, коли перший незнайомець стає на деякий час твоєю довіреною особою, тітка зі слізьми на очах поділилася із жінкою бідою, котра сталася в її родині. Подорожня – інтелігентка середніх років – уважно вислухала дивну розповідь і відповіла: «Не допомагає нічого тому, що помочі шукаєте не там, де треба. Ви не звернулися до головного лікаря – Бога. А дочка твоя, швидше за все, не психічнохвора, а одержима. І не психіатра вам шукати треба, а екзорциста».
Тітка Марія вражено подивилася на співбесідницю. Їй самій така думка чомусь не спадала. Тітка, звісно, була досить побожною, ходила до церкви, однак навіть уявити не могла, щоб у тіло її доньки вселилася зла істота.
Минуло два місяці, а Любин стан дедалі погіршувався. Чоловік був у відчаї, батьки теж не знаходили собі місця. Однієї ночі, лежачи без сну, втупивши сплакані очі у темряву, тітка Марія раптом згадала про дивні слова випадкової знайомої. Вони вже не здавалися бідолашній матері такими фантастичними: хто тоне, хапається і за соломинку. Наступного дня жінка пішла до катедри. Тамтешні монахині порадили їй звернутися за допомогою в Івано-Франківський монастир святого Андрея.
Про подальші події у їхній сім'ї розказують неохоче. Але уже за декілька тижнів Любі стало краще, а ще за місяць вона практично стала собою. Кажу «практично», бо дещо в ній все-таки змінилося: кузина тепер є набагато релігійнішою, спокійнішою. Її побожність виявляється не стільки у ревному виконанні обрядів, дотриманні постів, скільки в цілком новому, свідомішому ставленні до життя. Дізнавшись про майбутню статтю, вона попросила змінити ім'я героїні – не хотіла, щоб хтось здогадався, що йдеться саме про неї. А за усіма роз’ясненнями з приводу своєї недуги та несподіваного зцілення Люба порадила звернутися до монастиря св. Андрея.
У монастирі св. Андрея
Про екзорцизм, його історію, основні прояви одержимості у людей спілкуємося з отцем Йосафатом Мощичем, координатором надзвичайного та делегованого служіння у справах екзорцизму Івано-Франківської єпархії УГКЦ.
«Екзорцизм – це вимолювання, визволення людини з-під влади та впливів злого духа. Ще в Старому Завіті згадується, як Давид прославляв Бога, граючи на гуслах, – і злий дух відступав від царя Саула. А в Новому Завіті дуже чітко і виразно з’являється надвлада сина Божого Ісуса Христа над дияволом, яку Христос передав апостолам, а ті – своїм наступникам-єпископам. Служіння екзорциста – це служіння любові, любові Ісуса до людини. Часто ми зустрічаємо осіб, які дуже зранені у різний спосіб (емоційно, психологічно, духовно). Такі люди нещасні, але замість того, щоб звернутися з молитвою до Бога, вони вдаються до «бабок», щоб «відробити» біду. Там за допомогою наївного магічного ритуалу бідолахи отримують різних злих духів, що вже не дають їм спокою. Психіатри у таких випадках рідко допомагають – потрібне служіння екзорциста.
Щоб відрізнити справжню одержимість від духовної недуги, потрібні хороші знання з психіатрії і психології, адже окремі прояви присутності злого духа у людському тілі збігаються з симптомами епілепсії, істерії та неврозоподібних станів. Однак цілком різною є поведінка одержимого та душевнохворого під час молитвотворення. В опанованих дияволом людей після певних молитов усі симптоми зникають повністю. Психічні ж розлади потребують медикаментозного лікування, а молитви лише частково знижують інтенсивність симптоматики.
Люди, котрі підозрюють, що мають у собі злого духа, або їхні родичі мають просити про допомогу свого пароха, а вже він направить болящого до єпархіального екзорциста. Зазвичай проводиться відповідне духовне розрізнення, сповідь та діагностичний екзорцизм для того, щоб виявити загальні ознаки одержимості.
Ознаками одержимості є різна реакція опанованих злим духом на святі речі (розп’яття, святу воду, Євангеліє, чашу). Здебільшого це неприродні прояви людського організму: блювотний рефлекс під час читання молитов, епілептичні припадки, емоційні розлади (плач, сміх). Крім того, в людини розвивається страх, аверсія (ненависть), надмірний неспокій і нарікання, агресивність, нездатність прислухатися до іншого, пекуча журба, аж до небажання жити. Хотілося б навести випадок із практики екзорцизму, котрий стався із 34-літньою жінкою. На перших етапах читання молитов молодиця блювала, втрачала свідомість. Інтенсивність та сила прояву цих реакцій поступово знижувались. Оскільки будь-яка проблема екзорцизму – це проблема духовна, то після молитов спостерігалось душевне піднесення, що супроводжувалося полегкістю, зняттям психічної напруги та досягнення стану умиротворення.
Чотири екзорцисти
Хочеться підкреслити, що виганяти злого духа може далеко не кожен священик. Це – дар Святого Духа. Крім того, на такий обряд потрібен спеціальний дозвіл єпископа. В Івано-Франківській єпархії на сьогодні є чотири отці, делеговані для цього особливого служіння. Усі вони ведуть особливо аскетичний спосіб життя, дотримуються всіх догматичних положень ведення екзорцизму, мають «живу» віру в спроможність Бога зцілити опановану злом людину. Як і будь-яка недуга, одержимість має певні стадії. Найважча – коли диявол ніяк не проявляється у людському тілі, але всіляко руйнує його; коли особа не налаштована на співпрацю з екзорцистом. На легшій стадії злий дух виявляє себе в маніфестаціях і називає своє ім’я. Швидкість видужання у кожному випадку індивідуальна. Усе залежить від щирого бажання самого недужого позбутися злого духа, його віри у можливість зцілення та твердого наміру змінити власне життя, у якому перше місце відтепер належатиме Ісусу.
Мішенню для злих духів може стати будь-яка людина, навіть дитина. Одержимість завжди є наслідком гріха. Особливо наражаються на небезпеку ті, котрі займаються спіритизмом, ходять по «бабках» і знахарках, ворожать, тобто у різний спосіб заграють із потойбіччям. Такі люди порушують першу і найважливішу заповідь: «Я – Господь Бог твій. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене, і двом панам служити не можна». Чіпляються злі духи й за тих, хто носять в своїй душі бажання помсти, гнів, непрощення, нечистоту, розчарування, брак любові. Тому найкращий екзорцизм – щира та глибока сповідь, через яку в ім’я Ісуса священик відпускає і розв’язує особу від гріхів, поневолення, за які тримається злий дух.
«Мене часто запитують, що ж потрібно робити, щоб не стати жертвою сатани, – говорить отець Йосафат Мощич. – Тут відповідь цілком проста та очевидна: треба думати передусім про власну душу, адже до тілесного опанування злі духи наближаються тільки за умов духовного занепаду людини. Якщо ж на одержимість страждає хтось із ваших рідних, чиніть, як радить святий Павло: «Носіть тягарі один одного». Передусім потрібно любити недужого. Ця любов передбачатиме терплячість у стосунках, готовність молитовно підтримувати його, зміцнювати віру у зцілення. Що стосується будь-якого роду «зараження» одержимістю – це хибна думка. Своєю любов’ю та прихильністю ви не лише допоможете нещасному, а й подбаєте про власну душу».
З погляду психіатрії
До речі, практично у всіх християнських країнах світу при лікуванні душевних недуг психіатри тісно співпрацюють зі священиками. Спілкування із духівництвом йде лише на користь пацієнтам – впевнені і в Івано-Франківській обласній психіатричній лікарні №3. Тут працюють два капелани – отці Василь та Михайло. Отець Василь – психолог за освітою, працює із залежними від алкоголю пацієнтами.
У 2006-му році у цьому медичному закладі спільно із церквою була проведена конференція «Психічні розлади серед населення України: роль і завдання церкви, відповідальність держави і суспільства». Цей захід ще раз доводить, яку важливу працю виконують у теперішньому суспільстві хороші, професійні та милосердні душпастирі.
Ольга ГЕРАСИМКО
|
