Тест на батьківство:
обміну та поверненню підлягають?
«Діти – це квіти життя!», «Діти – це наше майбутнє»
, «Все найкраще – дітям!»… Ці заїжджені, немов стара платівка, висловлювання гарно виглядають на плакатах і у передвиборних кампаніях політичних ігрищ, але в реальному житті вже практи
чно не несуть ніякої усвідомленої інформації.
Чому ж у нас так багато покинутих дітей, чому наші закони далеко не завжди захищають їх, чому в Інтернеті можна спокійно знайти сайти з дитячою порнографією?
Чому тема всиновлення дітей є однією з найулюбленіших сюжетних ліній сучасних серіалів та мильних програм. Кульмінаційний момент – дитина дізнається, що вона нерідна, що її обманювали все життя, кидається шукати справжніх батьків… Наше суспільство сприймає всиновлення як героїчний, неординарний вчинок, гідний медалі. Чому для нас поняття «таємниця всиновлення» таке значуще? Які причини змушують шептатися по закутках про те, про що можна було б говорити відкрито і спокійно?
Статус сиріт або дітей, позбавлених батьківського виховання щороку набувають сотні діток. На Прикарпатті функціонують три сиротинці для здорових і повноцінних дітей: Надвірнянський будинок дитини (16 дітей віком до 3-х років), Долинський дитячий будинок «Теплий дім» Івано-Франківської обласної ради (28 діток віком від 3 до 6 років) та Івано-Франківська обласна загальноосвітня школа-інтернат (52 дітей від 6 до 17 років).
За 9 місяців 2011 року 203 дітей набуло статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського виховання. З них усиновлено 12, одну дитину влаштовано у прийомну сім’ю, 152 влаштовано під опіку, 33 влаштовано в державні заклади, 5 тимчасово влаштовані в сім’ї громадян.
«Люди, які справді хочуть дитину, зазвичай її всиновлюють. Вона стає по закону рідною. Опікуни щомісяця отримують від держави 1800 гривень. Як правило, ними стають родичі дитини. Скажімо, мати у в’язниці або померла – опікунство бере бабуся чи тітка. Новітня форма влаштування сиріт – прийомні сім’ї та будинки сімейного типу. На кожну дитину держава дає по два прожиткові мінімуми щомісяця. Крім того, батькам платять 35% від цієї суми як вихователям. Це приблизно 2700 грн. на одну дитину», – говорить начальник служби у справах дітей Івано-Франківської ОДА Іван Ковалик.
«Ми не шукаємо для батьків дітей, а навпаки, – продовжує Іван Іванович. – На 1.10.2011 р. було зареєстровано 280 дітей, які підлягають всиновленню та 36 осіб і подружніх пар, які є кандидатами в усиновлювачі. Проблема в тому, що всі хочуть здорових немовлят. На сьогодні найменша здорова дитина в області, яку можна всиновити, має 9 років. Попередніми роками навіть «позичали» немовлят зі Східної України, адже там більша населеність».
Наважитись, незважаючи на пересуди
Як називається син, який росте без батька? Байстрюк. Чули коли-небудь шепіт у спину матері-одиначки? Саме визначення «мати-одиначка» схоже на ярлик. А якщо є чоловік, але немає дітей – отже, «догулялася до жіночої проблеми». А якщо від другого чоловіка немає дітей, а з першим були діти – «чоловік у неї «інвалід». А «ще краще» – «каліка». А якщо всиновили – «справа зовсім кепська».
Ще гірше, коли під прес таких пересудів потрапляє всиновлена дитина.
Ось одна із серйозних причин, які змушують жінок відмовлятися від радості материнства та виховання маленької людини, нехай і нерідної. Думка суспільства. Шепіт у спину.
«Яблуко від яблуні…»
Ось друга причина, яка зупиняє людей, які хотіли б дати чужій дитині сім’ю. Інтернатовець сприймається як клеймо неповноцінної дитини. Здавалося б, логіка в тому є. Адже діти сиротинців мали нещастя народитися у проблемних сім’ях.
Чимало немовлят віддають молоді дівчата, які забувають у пориві першої пристрасті про контрацепцію. Вогонь миттєво затухає, варто лиш хлюпнути на нього льодяної води у вигляді «неочікуваної» вагітності. Біжать дівчата до лікарів, аби з юних років взяти на душу тяжкий гріх, та лікарі розводять руками – пізно. Ось і народжують вчорашні школярки, аби потім відмовитися від своєї рідної кровинки.
Але частіше за все діти у сиротинцях – від неблагополучних батьків. «Одна справа, коли йдеться про малюків, які народилися зі страшним діагнозом наркозалежності чи віл-інфікованого (хоча і тут все не так безнадійно!), інша – коли в алкоголіків або наркоманів народжується здорова дитина, від якої вони відмовляються або держава позбавляє їх батьківства», – каже Іван Іванович.
Що ж до генів, то тут проблема значно ширша, ніж видається на перший погляд. Скільки майбутніх наркоманів народжується у досить благополучних сім’ях!? «Яблуко від яблуні» у цьому випадку – міф.
«Інколи біологічні батьки опам’ятовуються, хочуть віднайти покинуту дитину. Але якщо вона уже всиновлена, шансів повернути її немає. Таємниця всиновлення забороняє називати дані усиновлювачів», – каже пан Іван.
Діти на прокат
Дехто шукає в дитині сенс життя, опору і підтримку на схилі літ. Хтось із жалості, з доброти душевної хоче «ощасливити» сироту. Особливо цинічні прикидають, що можна розширити житлоплощу або отримати грошову допомогу за рахунок «приймака».
Але треба усвідомлювати, що не вийде на всиновлену дитину накласти кальку біологічно рідної. Адже у вихованні своєї дитини ми розуміємо, звідки ті чи інші прояви в її характері й поведінці, а стосовно народженого не вами малюка – це встановити важко…
Не зійшлися характерами… Ось найпоширеніший аргумент судового рішення для розірвання всиновлення. Особливо (за статистикою) це стосується дітей підліткового віку. «Це період великих випробувань, переживань, непорозумінь, суперечок. Слід прагнути почути дитину, зрозуміти її, будувати з нею партнерські, шанобливі стосунки, говорити відверто. Можливо, шукати допомоги й підтримки у спеціалістів. Якщо усиновитель до цього не готовий – криза у стосунках може призвести до повного розриву», – впевнений Іван Ковалик.
Скасовуючи усиновлення в ранньому віці, причиною зазвичай називають стан здоров’я дитини або виявлені негативні риси характеру: злодійкуватість, брехливість, розбишацтво...
«Однак основною причиною є просто неготовність людей до ролі батьків. Буває, що усиновитель вимріє нереальний образ дитини. А життя – річ складна, сповнена хвороб, примх, невідповідності поведінки й вимог дитини нашим уявленням, нагромадженої втоми, – продовжує спеціаліст. – У будь-якому випадку це непоправна травма як для дитини, так і для батьків».
Коли вони дізнаються?
Що трапиться, коли дитина зрозуміє, що її всиновили багато років тому?
А чи відомо вам, що в більшості розвинених країн немає поняття «таємниця усиновлення»? І не треба змінювати місце проживання, не треба відмовлятися від свого кола спілкування, від людей, які можуть «бовкнути зайве». Хтось, можливо, скаже: «Вам легко говорити, адже ви не усиновлювали дитину». Теж правильно.
Цю історію я почула від пані Світлани, яка разом з чоловіком усиновили дворічну дівчинку Наталю. Коли дівчинка йшла до школи, мати розповіла дочці, що її усиновлено. «Деякі діти з’являються з маминого животика, деякі – із садка. Я побачила сон. Там була ти. Я приїхала в садок і знайшла тебе». Вона пояснювала їй причину появи в неї мами, яка її любить і дбає про неї. Розповіла м’яко, дохідливо. Як казку. І нехай тепер хтось «розкриє їй страшну таємницю усиновлення». Та дівчинка розсміється в обличчя такому «доброзичливцю». «Найфантастичніше – вона така схожа на мене!» – пані Світлана протягує мені фотознімки. Схожість справді вражаюча.
То навіщо ж робити таємницю з усиновлення? Навіщо жити роками в напруженні? Коли дитина в 13-14 років дізнається, що вона не є біологічним сином (дочкою), це буде для неї шоком. Вона зрозуміє, що її все життя обманювали. До того ж ті, кому вона найбільше довіряла. Як вчинить у цьому віці дитина, роздавлена жахливою звісткою, – невідомо.
Мар’яна РИНДИЧ
|
