Найважче — змінити ставлення до психіатрії
П ро те, що на наших теренах ставлення до людей із психічними проблемами та до медиків, що їх лікують, змінюється — свідчить і ця недавня подія. Між іншим, на неї прибуло керівництво області та чимало гостей із Франції й Польщі. «Оце уперше на території Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні № 3 побував голова ОДА Михайло Вишиванюк, — зауважив головний лікар закладу Мирон Мулик. — Ми відкрили нове відділення, подібних якому не було в нашій області та й Україні загалом. І воно обслуговуватиме хворих з усієї Франківщини».
Цікаво, що у розмові із журналістом керівник психіатричної лікарні не дає назви відділенню. І це не випадково. Як пояснює Мирон Мулик, у формуванні цього відділення лікарня наслідує польський досвід, польську схему (поляки свого часу перекопіювали її з німецької). Такий європейський підхід у структурі, зрештою, поступово поширюється на всю лікарню. «У Західній Європі не використовують назв «відділення з кризовими станами», «межове відділення», а є блоки: А, Б, В…», — розповідає Мирон Мулик. Ці нейтральні літери не дозволяють ліпити на хворих принизливі «ярлики», не загострюють відчуття у людей з психічними проблемами, що вони «не такі». «А наше суспільство не відрізняється толерантністю у ставленні до «не таких», — з компетентністю психіатра зауважує головний лікар ОПНЛ № 3.
«Екскурсія» у нове, фактично закритого типу відділення наочно ілюструє прагнення Мирона Мулика зрушити з «нетолерантної» точки ментальність суспільства. Отож, у цих палатах лікуватимуть людей, які зазвичай не усвідомлюють своїх проблем і можуть складати небезпеку для ближніх. Як розповідає головний лікар, поступають вони в одні двері, виписуються з інших. І в іншому стані. Це так званий закінчений цикл лікування. Зазвичай спочаткухворі потрапляють у спостережні палати (те, як ці кімнати облаштовані, є теж ексклюзивом), одна із стінок яких — велике вікно. За цим вікном — приміщення медперсоналу. Тож медбрат чи медсестра бачать усе, що відбувається в палаті. Перед їх очима також комп’ютерний монітор, куди транслюється зображення з відеокамер.
Так, двері у спостережну палату металеві, так, іноді цих хворих доводиться «фіксувати» — тобто прив’язувати до ліжка, так, стіни тут звуконепроникні, бо хворі, буває, кричать, і це може заважати сусідам. Але палати зовсім не схожі на ізолятори. По-перше, розраховані на трьох-чотирьох хворих, по-друге, як формулює це Мирон Мулик, «у пацієнтів є свій життєвий простір», обладнаний гарними меблями — тумбочкою, ліжком французького виробництва, застеленим новою постіллю. Палата світла, побілена у приємний колір.
Ще одна особливість відділення — тут усюди відеокамери. На моніторі, що у кімнаті медперсоналу, відображається увесь рух у коридорах, навіть у санвузлах. «В кабінках сортирів відеокамер нема!», — наголошує Мирон Мулик. Техніка записує усе, що відбувається. (Відеозапис часто потрібний, аби лікар мав уяву про динаміку поведінки хворого і правильно лікував його). Є у відділенні душові, туалет, спеціально обладнаний для людей на інвалідних візках, кімната для паління. Хворі мають змогу дивитися телевізор.
У відділенні є кімната, з якої може відбуватися в онлайні судове засідання. Тобто важко хворого, такого, що свій стан не усвідомлює, не потрібно везти до суду, аби отримати рішення про примусове лікування. Суддя на моніторі бачить пацієнта, що знаходиться у цій «судовій» кімнаті в присутності лікаря, і дистанційно може оцінити адекватність хворого.
Крім наглядових палат, тут є і звичайні. Потрапляючи у це відділення, багато пацієнтів спочатку не мають права виходити з палат, пізніше уже можуть вільно пересуватися в межах відділення. І нарешті, коли лікуванням досягається стан ремісії хвороби, пацієнт покидає лікарню.
Показуючи відділення, головний лікар ОПНЛ № 3 постійно наголошує: «Нам дуже допомогли французи». З 2000 року лікарня підтримує зв’язки із французькою благодійною католицькою організацією ADAJ, яку очолює чернець брат Мішель Рампельберг. Французькі католики зробили для нашого медзакладу дуже багато: медичне обладнання, побутова техніка, меблі, постіль — всіх дарунків не перелічити. І на відкритті відділення французи були втішені результатами своєї праці не менше, ніж працівники лікарні. ОПНЛ № 3 співпрацює і з польськими колегами-психіатрами, чию систему переймають франківські медики. Наші фахівці (і лікарі, і середня медична ланка) проходять у Польщі перепідготовку, що, до речі, теж впливає на ментальність — у даному випадку медперсоналу.
Нове відділення — не єдиний ексклюзив цієї лікарні. Навіть не вдаючись у тонкощі, а так — кинувши поверховим поглядом, — зауважуєш ці ознаки цивілізованого ставлення до людей із психічними проблемами. Персонал з хворими ввічливий та доброзичливий. Територія лікарні доглянута, розкішно озеленена. Коридори й палати пофарбовані у приємні кольори, оздоблені картинами, художніми фото. Є в ОПНЛ № 3 церква. Дуже популярна у тутешніх хворих іпотерапія. Простіше кажучи, пацієнти мають змогу кататися на коні. Мирна лагідна конячка та уважний терплячий «конюх» Ігор дарують цим людям масу задоволення. Як зізнався один зі пацієнтів, «після такого спілкування ще багато годин на душі приємно і світло». Проводять тут і музикотерапію, і займаються з пацієнтами різноманітною прикладною творчістю. В лікарні збільшилася кількість психологів. Але Мирон Мулик твердить: ще дуже багато треба міняти, ще багато працювати з медперсоналом, ще багато бракує в матеріальному плані, ще мусить суттєво змінитися ставлення суспільства до цієї галузі медицини, до людей, що мають психічні проблеми. Ще так далеко до справжньої Європи.
Вероніка Заник
|
