Ярослав ДУБАС, депутат Івано-Франківської міської ради, фракція ВО «Свобода»

Гріх супроти першої Божої заповіді, або Не створюймо собі божків
Так історично склалось, що українці хоч волелюбний народ, але через невміння порозумітись між собою більшу частину своєї історії прожили під окупацією та пануванням іноземних господарів. З тих історичних часів і бере свій початок традиція не керуватись розумом і прагматичною логікою під час проведення доленосних рішень (голосувань в нашому випадку), а якимись незрозумілими емоційними пориваннями з одвічною надією на високі людські та моральні цінності нового керівника і критеріями «голосую за цього дядька, бо він такий файний».
Так було за Ющенка, коли змучений народ побудовою міліцейської держави Кучми, піднятий на хвилю революції, змінив керівника держави, але через значне емоційне збурення люди забули, що привели до влади звичайну людину.
Натомість був створений культ «Ющенко-Ющенко», і за цим культом десь зникла прагматика, коли чітко розумієш, які зміни повинен зробити політик і як вони відобразяться на твоєму житті.
Наступний конкурент Ющенка – Тимошенко. І знову культ «Юля-Юля», мало не обожнювання і ніякої прагматики назовні, ні програми реформування країни, ні правил співпраці з Ющенком. Не дивно, що на одному Олімпі двоє «богів» не помістились.
Далі Янукович, золотий унітаз, прислужництво чиновників, свавілля влади і як результат – Революція.
Революція гідності, народ знову переміг систему, люди стояли і боролись за ідеали, однак вибороти – одна справа, а відстояти їх втілення у життя – інша.
Зараз, коли обрали президентом Порошенка, за принципами, висвітленими вище: добрий хлопець, свій, файно виглядає, гарно говорить і т.д. – чомусь навіть після Революції гідності був опущений момент конкретних зобов’язань перед народом, програм дій і підходу до державницької політики того, кому довірили найвищу посаду в державі.
Сьогодні нам виглядає дивною і дикою ситуація з Кримом, з АТО, з призначенням колишніх регіоналів на посади губернаторів, підтримка колишніх регіоналів на виборах по мажоритарних округах. Однак будьмо чесними: якщо ми віддаємо свій голос на виборах і не вимагаємо жодних конкретних зобов’язань від політика, то є велика ймовірність того, що отримаємо «кота в мішку». І нема на кого нарікати.
Це чітко ще раз підтвердили вибори у Київську міську раду, коли за брендами політичних партій Ляшка і Самопомочі депутатами стали дуже неоднозначні люди, до яких у київської громади надто багато запитань.
І доки пересічному громадянину-виборцю буде потрібне політичне шоу, а не щоденна клопітка законотворча робота у Верховній Раді, доти ми не збудуємо міцної держави.