Сергій СТЕФАНКО, депутат Івано-Франківської міської ради, фракція ВО «Свобода»
Про український «плавильний котел національностей»
Дехто з націонал-утопістів радіє з того, що нині у паспорті відсутня графа «національність» і говорить про так званий український «плавильний котел національностей». Так от, ніколи раніше, і у наш час також, правило «плавильного котла» («асиміляція») в Україні не працювало на користь консолідації української нації, а працювало і працює лише на користь проімперських антиукраїнських сил.
Саме вони для того, щоб розвалити державу і розколоти націю, пропонують утопічну тезу про безнаціональне громадянське суспільство. Громадянське, нібито безнаціональне суспільство, аморфна політична українська нація – все це дуже гарні слова.
А що ми маємо нині реально? А реально виходить нібито безнаціональне громадянське суспільство і українська політична нація, але чомусь з російським обличчям, з російською мовою і культурою, і в результаті так званої «переплавки», звісно, виходять етнічні росіяни.
В Україні політична нація лише формується. І за всіма законами цивілізованого суспільства мала би формуватися на засадах української етнічної нації, навколо ядра, яке має становити корінне населення. Тільки тоді ми будемо мати справді українську Україну.
Постколоніальна Україна відноситься до країн, у яких етнічна асиміляція мігрантів і емігрантів, інтеграція їх в українське суспільство відбувається найповільніше. У нас мігранти, представники колишньої панівної нації утворюють замкнені національні, мовні, територіальні об’єднання, що мають міцні розгалужені зв’язки з етнічною батьківщиною. Це дозволяє тривалий час відособлювати значну частину населення від переважаючої більшості, протиставляти мігрантів і їх нащадків корінному населенню, дестабілізувати політичну і економічну ситуацію, гальмувати розвиток країни, що утворилася на уламках імперії.
А чи проводить постколоніальна Україна політику розсіювання іноземних мігрантів хоча б стосовно китайців, в’єтнамців, корейців, індусів і ін., що нещодавно приїхали на постійне місце проживання в Україну і отримали громадянство? Чи стають вони за духом українцями? Ні. Вони в Україні інтегруються в російськомовне, російськокультурне суспільство.
До речі, пригадуєте, як двадцять років тому у Прибалтиці представники «інтерфронтів» говорили, що проблема національного відродження і мови лежить в економічній площині. Мовляв, дайте людям високий рівень життя, і заможні, ситі мігранти, що опинилися в Латвії чи Естонії, автоматично заговорять місцевими мовами. Минуло двадцять років, але чомусь у країнах Прибалтики, які стали порівняно ситими і заможними, поборники «русского міра» так і не заговорили національними мовами цих країн. Як не заговорили українською і наші «українські» ситі олігархи…
Російський націоналіст Петро Столипін казав: "Народ, який не має національної самосвідомості стає гноєм, на якому виростають інші нації". На жаль, українці протягом століть виступали і виступають донорами інших націй та генераторами чужих культур.
Отож, нині в Україні працює «плавильний котел національностей». Але чи потрібен нам такий «плавильний котел національностей», в якому в результаті «переплавки» виходить не зрозуміло хто?
|
