Іван МАРКУТА,
депутат міської ради, фракція ВО «Свобода»
Місто для мешканців чи мешканці для міста?
Чи задумуємося ми над цим у нашому звичному житті, насиченому всілякими подіями та повсякденними турботами? Як сучасній людині, оточеній з усіх боків випробуваннями, задумуватися над такими темами? І чи варто взагалі звертати увагу на такі речі? Як би там не було, але щоби зрозуміти саму суть, варто над нею замислитись і вникнути у всі деталі. Тож давайте розберемо все і по порядку.
Кожен населений пункт водночас є як частиною великої нашої держави, так і самобутнім неповторним місцем для життя, наділеним правом вести свою самоврядну політику. Наш Івано-Франківськ запозичив за свою історію багато цікавинок для сучасників, тому він є дуже гарним доповненням до ряду міст-обласних центрів. Нашим краянам вартувало би перш за все хоча би пам’ятати про це, вже не кажучи, що є всі підстави пишатися ним.
Але повернімося до питання: "Місто для мешканців чи мешканці для міста?”. Щоб відповісти на нього, потрібно спочатку ненадовго глянути назад, зазирнути в саму історію Івано-Франківська. Станиславів, як він спочатку називався, створювався саме для комфортного проживання у ньому, з чітким розрахунком на вигідне розташування, водопостачання та благоустрій. Перша цеглина була закладена ще Андрієм Потоцьким, який вважається засновником міста. «Ніщо так не цінується, як своє!» – мабуть, саме цим правилом керувалися наші нащадки, які володіли містом. Пізніше варто відзначити Францішека Краттера – старосту Станиславова, який суттєво зрушив інфраструктуру міста: за час його перебування на посаді залізниця Львів-Чернівці пролягла через усю територію адміністративної одиниці, було побудовано дорогу до Угорщини через Делятин та Яремче. Також він спромігся центральні вулиці та дороги викласти бруківкою, облагородити сквери та парк. Згодом один з таких скверів почав носити його назву – Краттерівка, що пролягав на місці теперішнього Вічевого майдану...
Ще багато можна розповідати про те, як створювалося місто, схоже на сьогоднішнє, але час повернутися до іншої частини поставленого запитання – "чи мешканці для міста?”
Очевидно, що кожен населений пункт має свої визначні постаті. Дарія Цвек, Лев Бачинський, Тризубий Стас і багато-багато інших громадян творили історію міста. І ще дуже багато було тих, хто своєю непомітною працею доклався до розбудови Івано-Франківська. Усі ці постаті зараз в історії, а кожен крок минав поступово.
Дуже приємно, що минулого року вдалося, окрім вирішення багатьох комунальних питань щодо ремонту доріг та наведенням порядку у майже зруйнованому житловому фонді, взятися за облагородження парку на Привокзальній площі, який є першою відпочинковою зоною, яку бачать усі: чи то туристи, чи то корінні краяни. Ще одним таким кроком на шляху облагородження можу першочергово назвати реконструкцію однієї з найдавніших вулиць міста – вулиці Тараса Шевченка, яка незабаром матиме нове обличчя. Результати є, результати будуть!
Надзвичайно важливим є те, щоб кожен мешканець ідентифікував себе з нашим містом як суцільним механізмом, і розумів незворотній процес взаємоіснування. Згадаймо правило "ніщо так не цінується, як своє” – золота формула успішного розвитку, підтверджена історією, випробувана часом та закріплена видимим результатом – самим існуванням міста. Але чи відчувають мешканці сучасного Івано-Франківська свою причетність до нього? Безумовно. Принаймні, мали би. Чи бажає місто бути комфортним та зручним для його мешканців? Звісно, що так!
Не потрібно придумувати лозунги та намагатися змушувати людей до штучної любові та охайності в місті. Це результату не дасть. Краще прищепити любов до нього та дати самим собі вибір: в якому місті ви хочете жити?. От тільки у цьому випадку потрібно справді долучитися до цього процесу та відповісти, хоча б самому собі, і поступово щось та й самому зробити.
|
