Юрій Романюк,
депутат обласної ради, фракція ВО «Батьківщина»
Язичники сепаратизму
Дивним, і навіть неприродним, виглядає на перший погляд теорія омоскалення «язичництвом» – російською мовою, Галичини. Але теорія суттєво відстає від сумних реалій вибіркового галицького жлобства і апогею падіння особистої гідності, моралі, духовності та самоповаги до себе і оточуючих, коли деякі високоповажні хруні, наділені народом і державою високим статусом, показово вдягаючи щиро українські вишиванки, по-колаборантськи голосують у Верховній Раді за впровадження найширшого державного статусу російської мови.
Потім з протокольною пикою сміливо їдуть до своїх виборців у гірські карпатські села і розмірковують з гуцулами, бойками, покутянами і лемками про свій щирий патріотизм, виплекану з молоком матері любов до України, до опришків, до козаків, до культури, історії, духовності та оточуючих їх людей. Розказують абстрактні байки про заведені з державного бюджету в область мільйони гривень на асфальт, лікарні, школи, будинки культури та медобладнання.., свідомо уникаючи усіляких геройських розповідей гуцулам про свої побиті до крові об обличчя опозиційних депутатів кулаки, у відстоюванні прав російської мови, у Галичині зокрема.
Біда навіть не в тому, що такі морально-етнічні виродки є, що їх носить карпатська земля, що вони обрані Богом і народом її представники у столиці держави. Біда в тому, що МИ – народ, такі ніби то недалекоглядні, обираємо собі на біду таких продажних і безхребетних колаборантів. Голосуємо за цю регіональну партію рецидивістів. Носимо біля серця їх бандитську наколку – партквиток.
Вже сьогодні йде масова скупка голосів виборців, «…славних прадідів великих, правнуків поганих», які за жменю кулеші, гречки, банку згущенки та листівки з підписом високоповажного хруня, запроданця-перешиванця, готові зрадити свою Україну, світлу пам’ять своїх предків, що поклали своє життя на вівтар свободи, за визволення від численних окупантів батьківської землі, продати за 200-500 гривень, вкрадених у них же, свій голос черговому регіональному «язичнику»!
Цікаво, чи усвідомлює Путін, що за такою банально простою хрестоматійною схемою, за гроші «Газпрому», він може преспокійно і блискавично заасфальтувати продажним рабам гірських регіонів не тільки усі дороги, але й усі полонини, аби лише ці «…правнуки погані…» тихенько «злили» у минуле державність України, видалили історичні файли пам’яті зі своїх черепів, відреклися від своєї Церкви заради гундяєвського «руского міра», а сесії сільських рад на високих карпатських перевалах стенографували на «ісконно руском язике»?
Щодо продажності рабів, то в мене немає запитань до їх безмежного потенціалу, а лишень до Путіна: «чи вистачить у Влодка стільки асфальту і бажання, щоби задовільнити увесь продажний резерв деяких наших виборців?»
По Інтернету поширено тезу, що «ПР відступати нікуди, позаду «сім’я!» (у найгіршому сицілійському значенні цього терміну).
Так і нам українцям у питанні мови відступати нікуди, позаду державність України!» (у найкращому розумінні та значенні цього терміну).
«Язиков – багато, мова – одна!»
Алегорій досить! Гіпербол і порівнянь теж. Пора зупинитися і усвідомити, що це не уявна небезпека! Це катастрофа! Що беззастережно знищить нашу українську державність!
Відомий класик і пошановувач глечиків, вуликів і трипільської культури багаторазово наголошував, що: «У ХХ-му столітті Україна шість разів проголошувала свою незалежність і п’ять разів її втрачала!»
Я не бажаю пережити шосту втрату! Пора повставати!
Тим більше, що справжній пророк заповідав нам усім: «…поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте!»
Питання ще є?
|
