Хто то рахує?
Михайло Сеньків, депутат міськради, ВО «Свобода»
Києву на потреби УЖКГ та дороги з держбюджету Микола Янович обіцяли виділити додатково півтора мільярда гривень. Львів також не обминули увагою – з обіцяних 250 мільйонів на ремонт доріг вже виділили 180 мільйонів. Не зле. Івано-Франківськ – не Київ, не Львів, але заселяють його нічим не гірші українці. І оскільки ми також наповнюємо бюджет, то логічно, що з нього також очікуємо грошей. Хоча б на ті ж дороги. Бо, чесно кажучи, почуваєшся в такій ситуації обділеним. Зрозуміло, названі міста-везунчики наступного року будуть приймати Євро-2012. І держава намагається їх підтримати. Тим більше, що можна буде заробити на спортивному видовищі копійку. Проте цього разу не в державну, а приватну кишеню. Але, як кажуть, хто то рахує?
Хвилиночку. Наш Івано-Франківськ наступного року також матиме нагоду святкувати. Як-не-як – 350 років за плечима. Можливо, для світової історії – це вік підгузків. Але для незалежної двадцятирічної держави – дата солідна. Зрештою, на це свято й надії покладаються чималі. Зокрема, на оновлення міста. Іванофранківці мають повне право прозвучати наступного травня на всю країну як мешканці квітучого, охайного, ошатного міста. Із нормальними вулицями, тротуарами, площами.
Своїми силами всі дороги, навіть за великого бажання, зробити не вдасться. А вони, як і житловий фонд, – це найважливіше. Це ті дві черепахи, на яких тримаються решта міських слонів. Все, що вдалося виділити з муніципальної казни на латання доріг та міжбудинкові проїзди, – до 20 мільйонів гривень. А уряд чим допоміг? Минулоріч до міського бюджету збирали 9,5 мільйона податку з транспортних засобів. Проте оновлений Податковий кодекс його ліквідував, замінивши податок збільшенням акцизу на пальне. Розумно – хто скільки їздить, той стільки і платить. Але акциз йде до державної скарбниці, звідки обіцяв устами державних керманичів обов’язково повернутися. Цьогоріч повернувся – 5 мільйонів гривень дали «Облавтодору» на ремонт вулиці Івасюка. Ще раз – п’ять мільйонів на поточний ремонт однієї вулиці!
Якщо вдатися до нехитрих підрахунків, то легко переконатися, що ймовірна допомога місту повинна б бути більшою. Скажімо, в обласному центрі їздить 50000 транспортних засобів. Кожен проїжджає за рік в середньому дванадцять тисяч кілометрів. Сума акцизу на один літр пального у зв’язку зі скасуванням податку зросла на 50 копійок. Тож, заправляючи усі види авто, іванофранківці сплачують до бюджету держави до 40 мільйонів. Розрахунки – мінімальні. Але й з цією цифрою можна сподіватися на видимі зміни стану доріг.
Що ж, говорячи про асфальт, можна зробити висновки про життя. Вони не втішні. Сімдесят тисяч івано-франківських сімей, виявляється, для держави важать менше, ніж одна донецька сім’я, що проживає в Межигір’ї. Туди грошей не жаліють і практично не рахують. Тому що, перефразовуючи Йосю Віссаріоновича, Янукович – це Президент, а іванофранківці – всього лише статистика.
|
