Тринадцята зарплата…
Добігає до кінця останній місяць року. Час підбивати підсумки роботи за минулий рік. Для багатьох Новий рік асоціюється із здійсненням бажань. А ще з немалими фінансовими витратами. То що може стати кращим «подарунком» до свят, ніж тринадцята зарплата або передноворічна премія? Ми спробували дізнатись, які передноворічні винагороди отримують зараз працівники і як заохочують їх роботодавці.
Труднощі відвикання
Несподіване щастя у вигляді додаткової зарплати звалилось на радянських трудящих ще у 1968 році. Його «ковалем» став тодішній Голова Ради Міністрів СРСР Олексій Косигін, який запровадив в економіці відомі «косигінські» реформи. Мабуть, Косигін був хорошим знавцем делікатної душі радянського пролетаря – здогадався, що для покращення результатів праці потрібен не лише батіг, а й пряник. Надихнути робочий клас вирішили другим вихідним – у суботу, роздачею присадибних ділянок та премією за результатами року. У народі цю нагороду назвали «тринадцятою зарплатою», адже вона співпадала з розміром основного окладу.
Тринадцяту зарплату чекали навіть рядові працівники підприємств. День, коли з бухгалтерії просочувалось заповітне «сьогодні чекайте», наповнювався особливим змістом. На цю зарплату кожен мав свої плани. Більшість витрачали її на солодощі, обновлення зимового гардеробу, золоті прикраси.
Із переходом на ринкові відносини поняття «тринадцятої зарплати» відійшло у минуле. У 90-ті роки вона стала такою ж рідкістю, як і самі гроші. Під час економічної кризи 2007-2009 років ніхто і не мріяв про таку розкіш, боячись втратити робоче місце. Існував навіть такий жарт: «Найкращим бонусом за 2008 рік є робота у 2009-му».
Зараз малий і середній бізнес використовує іншу форму матеріального заохочення – бонуси і премії. Але і те, й інше, якщо не враховувати вищого начальства, не є гарантованим. Поступово «тринадцята» набуває сакрального значення.
Розмір має значення
Голова правління регіонального відділення Української спілки промисловців та підприємців, директор ДП «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» Василь Дутчак впевнений, що поняття «тринадцята зарплата» – це пережиток минулих років. «Хіба справедливо, працювати цілий рік, щоб вкінці року отримати додатковий оклад? У такому випадку ці гроші не можуть бути стимулом для працівників, адже вони сприймають їх, як належне. Працівникові потрібно платити тоді, коли він зробив щось корисне, щоб він конкретно усвідомив, за що його нагородили».
Василь Ілліч пригадує, що за радянських часів поняття «тринадцятої зарплати» було чітко прописане у трудовому договорі. Але сьогодні такі премії виплачуються на розсуд керівництва. Наприкінці року засідала спеціальна комісія, яка вирішувала, кому і скільки дати. Комусь – 80% премії, хто проштрафився – тому 50%. З декого повністю знімали. «Я завжди був противником «позбавлення премії». Такі моменти негативно впливають не лише на «грішника», а й на весь колектив. Краще «дати» 20%, ніж «позбавити» 80%. Премія не може бути колективним явищем, це заслуга окремих людей за конкретну роботу», – впевнений Василь Ілліч.
Натомість на заводі запровадили власну систему заохочення працівників – підняття прапора на честь кращого працівника тижня. «Якщо ним стає одна і та сама людина кілька тижнів підряд – даємо йому ще й грошову винагороду», – каже Василь Дутчак.
Чи отримають цього року передноворічні премії, директор ще сам не знає, адже ситуація на підприємстві залежить від фінансового становища в країні. Щоб подарувати хоч частинку свята, до дня святого Миколая всі працівники отримали солодкі подарунки, а 48 діток за кошти заводу їздили у Львів на новорічну виставу.
«Стимулом для покращення якості роботи необов’язково повинні бути гроші. Зараз нелегкі часи, тому ми всіляко намагаємось підтримувати людей. Часто організовуємо екскурсії, корпоративні поїздки. Наш колектив уже відвідав всі відомі замки, монастирі, печери Західної України, 12 раз їздили відпочивати у Солотвино на солені озера», – розказує Василь Дутчак.
Немає «тринадцятої» ні у педагогів, ні у медиків. Вони хвилюються, щоб хоча дванадцяту зарплату вчасно отримати. А ось у приватній сфері – все залежить від успішності організації.
Голова правління ПАТ «Ідея-банк» Андрій Рязанцев каже: «У нас такого поняття, як 13-та зарплата, взагалі не існує. Ми практикуємо різні премії та бонуси, величина яких залежить від посади та рівня обов’язків працівників з періодичністю один раз на місяць, квартал чи рік. Наприклад, продавці банківських послуг отримують винагороду щомісяця залежно від кількості проданого продукту. А топ-менеджери, від яких залежить стратегічний розвиток банку, отримують ще й річний бонус».
На думку Андрія Вікторовича, будь-яка фіксована премія не може бути мотивацією для робітників. «Якщо працівник знає, що чим краще він виконає свою роботу, тим більшу премію отримає, це спонукає його до кращих результатів в роботі». Альтернативою радянським новорічним «подачкам» він вважає створення керівництвом організації власної бонусної системи. «Кожен працівник повинен відчувати власну відповідальність за успіхи організації і за кожен свій вклад отримувати винагороду».
Як працюєш, так і отримаєш
Не поповнюються гаманці перед Новим роком і у державних службовців (крім начальників вищого рівня). Бухгалтер однієї з РДА області зізнається: «Робочий день у нас від 8.00 до 17.15. І більшість працівників просто приходять, щоб «відсидіти», з нетерпінням чекаючи обідньої перерви та закінчення робочого дня». Та й не секрет, що у державних структурах працівники не так працюють на якість, як на кількість. Тому риторичним є питання і про бонуси чи премії.
Працівник Богородчанського ЛВУМГ пан Михайло, який уже 11 років працює на газовому підприємстві, каже, що тут й досі виплачують 13-ту, а для декого й 14-ту зарплати. Правда, трохи із запізненням – у лютому або навіть у березні. «13-та зарплата додає стабільності, це «вільні» кошти, які можна витратити на відпочинок, подарунки дітям чи дружині. Плюс, ми ще отримуємо до дня газовика невеликі преміальні», – каже чоловік. Мабуть, підприємства нафтогазової сфери – чи не єдині на Прикарпатті, де ще виплачують тринадцяту зарплату. Та не факт, що через кілька років вона і для них стане архаїзмом.
Мар’яна РИНДИЧ
|
