Народжу дитинy за... гроші
Дороге і довготривале лікування від безпліддя, курорти, санаторії – ніщо не дало бажаного результату. Пара раніше безмежно люблячих людей втратила будь-яку надію народити малюка. А шлюб під натиском цієї напруги, від взаємних звинувачень втрачав свою колишню гармонію і розвалювався на очах.
На жаль, сьогодні проблема безпліддя набула колосальних масштабів. Лікарі стверджують, що зараз кожна десята пара у світі не спроможна привести на світ потомство. Вірніше, нездатна зробити це звичайним, природним способом. Але коли природа безсила, вступає у дію наука.
Коли неможливе стає можливим
Одним із її медичних досягнень є технологія сурогатного материнства. З медичної точки зору – це буденний процес. В основі такого способу дві речі: запліднення в пробірці (екстракорпоральне запліднення – ЕКЗ) і договір між біологічними батьками та сурогатною матір’ю. Іншими словами, генетичний матеріал плюс замовлення. У цьому випадку сурогатна мати – це тільки інкубатор для розвитку плода. Генетично вона їй нерідна, тому схожою буде на біологічних батьків.
Та й юридично така методологія дозволена у нашій державі. Ці положення вписані у Сімейному кодексі України. Так, відповідно до статті 123, у випадку імплантації іншій жінці зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є саме подружжя. А пункт 3 цієї статті закріплює можливість використання подружжям при екстракорпоральному заплідненні донорів, і при цьому ембріон у будь-якому випадку належить подружній парі. Зокрема зазначено: «Якщо зародок, зачатий чоловiком, який перебуває у шлюбi, та iншою жiнкою, iмплантовано в органiзм його дружини, дитина вважається такою, що походить вiд подружжя».
Таким чином, подружжя, яке дало згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій, має всі батьківські права і обов’язки щодо дітей, які народилися в результаті використання цих методик. Закон не допускає можливості того, що сурогатна матір захоче залишити дитину собі, не зберігає за нею права залишити свою дитину та бути зареєстрованою в органах реєстрації актів цивільного стану.
Але суперечки навколо сурогатного материнства не стихають. Прибічники називають це єдиною надією на продовження потомства, противники – тяжким гріхом, спекуляцією людським життям, яка перетворює дитину на товар. Правда, який можна купити за немалі гроші.
Цих жінок не осуджувати треба…
Прикарпатський центр репродукції людини – один із перших медичних установ в Україні, завданням якого є допомога у продовженні потомства тим, у кого є проблеми з репродуктивним здоров’ям.
Перший досвід сурогатного материнства тут використали у 2003 році. Завідувач відділу репродуктивних технологій Леся Николин й досі згадує цю історію з трепетом.
До ПЦРЛ звернулась молода жінка, яка народилась без матки. Проте вона не впадала у відчай, а жила єдиною мрією – мати власну дитину і шукала вихід. Перечитала чимало спеціальної літератури, об'їздила безліч традиційних і нетрадиційних чарівників-ескулапів, поки, зрештою, не потрапила до Прикарпатського центру репродукції людини. Тут дали надію на те, що запліднену, як кажуть у народі, «у пробірці» яйцеклітину цієї жінки можна перенести в матку її матері, котра виносить і народить дитину.
Але обидві жінки кудись надовго зникли і не з’являлись півтора року. Як з'ясувалося згодом, їздили за кордон заробляти гроші «на дитину». Коли повернулися, репродуктологи взялися за роботу.
Її матері було тоді вже за 50, але фізично вона була цілком здоровою. Працювали з ними упродовж року, синхронізуючи стан готовності. У відповідний момент шляхом ЕКЗ поєднали яйцеклітину доньки із сім'ям її чоловіка і, так би мовити, «підсадили» бабусі.
«Технологічно для нас це вже буденний процес, – каже Леся Богданівна. – Бувають значно складніші клінічні випадки, але тут могли виникнути проблеми психологічного характеру. Та, слава Богу, між мамою і донькою склалися винятково доброзичливі стосунки. Цій жінці справді треба за життя поставити пам'ятник і похвалити її доньку за турботу, з якою вона повсякчас обходила свою матір. Радості не було меж, коли народилася здорова дівчинка-красунечка».
Звичайно, вагітність для кожної жінки – це великий стрес для організму, тому за неписаними правилами сурогатною матір’ю може бути жінка віком до 35 років, фізично здорова, емоційно стабільна, яка має хоча б одну дитину, щоб після пологів їй було на кого перенести свої материнські почуття.
Маючи чималий досвід репродуктивної праці, пані Леся запевняє, що всі ті жінки, які зважились на сурогатне материнство, – глибоко нещасні. Тому осуджувати їх не варто, адже справжнє щастя жінки у материнстві.
«Гріхом можна вважати, коли жінка здорова і може самостійно народити дитину, але через зайнятість не хоче завантажувати себе вагітністю. У такому випадку дитина стає товаром, який можна купити і продати. А материнство при цьому стає нічим іншим, як високооплачуваною договірною роботою, справжньою комерцією», – каже Леся Богданівна.
«Замовити» дитину – недешево
«Жінки у нашому регіоні дуже релігійні, тому знайти донора чи сурогатну матір тут надзвичайно важко, – продовжує репродуктолог. – А кількість пар, які отримують діагноз безпліддя з кожним роком збільшується. Ми не вникаємо у комерційні питання цього процесу, але головна вимога нашого центру – щоб сурогатна мати мала родинні зв’язки з біологічними батьками. У нашому закладі ми здійснюємо процедуру сурогатного материнства тільки за медичними показниками – коли у жінки відсутня або втрачена під час невдалих пологів матка». Зазначимо, що ПЦРЛ є державним закладом, тут немає ні бази потенційних сурогатних матерів, ні бази яйцеклітин. Тому весь тягар пошуків донора лягає на плечі батьків.
Але наївно було б вважати, що жінки погоджуються носити під своїм серцем «чужу» дитину з благородних міркувань. На запит «сурогатна мати» в Інтернеті з’являється сотні пропозицій від різних приватних закладів з відновлення репродуктивного здоров’я. Ось на web-сторінці однієї з таких клінік знаходимо справжній прейскурант цін.
Так, за 2,5 тис. доларів вам знайдуть кандидатуру на роль сурогатної мами, обстежать її та підтримають вас у юридичних тонкощах. 10-12 тис. умовних одиниць вам доведеться заплатити жінці. Додайте ще тисячу, якщо дітей буде двійко. Як мінімум триста доларів щомісяця необхідно буде «викинути» на підтримку вагітної жінки. Тішить тільки те, що ці гроші можна виплачувати помісячно. 2,9 тис. доларів – це всього-на-всього необхідні аналізи, вартість пологів тощо. Оформлення документів для дитини, яку забиратимуть за кордон, коштуватиме близько 1,5 тисячі доларів. Найменша сума, вказана в прейскуранті, 10 євро. Стільки треба заплатити за годинне відвідування сурогатної мами чи за супровід її до лікаря.
Є й, так би мовити, стандартний пакет послуг. Його вартість – 18 200 доларів, щоправда, сюди входить і компенсація для сурогатної мами. Розширений перелік послуг в інших пакетах, їхня вартість 18 500 та 20 240 доларів. Форсмажорні обставини у цей пункт не включені. Біобатьки пізніше отримують одноразову державну допомогу на рівні з іншими матерями.
А Церква – проти
Захисники сурогатного материнства стверджують, що корені його сягають у далеке минуле. І вперше така процедура була реалізована ще чотири тисячі років тому, що й описано у Старому Завіті. За сказанням, Сара, дружина Авраама, була безплідною, тому попросила свою служницю, щоб вона виносила дитину Авраама. Коли це сталося, Сара прийняла новонародженого хлопчика як рідного сина. У Біблії описано ще кілька випадків «нетрадиційного» народження людини. Наприклад, створення Єви з ребра Адама чи зачаття Діви Марії від Святого Духа. Отож, чи допустимо православному подружжю, що не може народити дітей, зважитися на штучне запліднення?
«Це велика біда, коли молодята не можуть мати дітей, не можуть в повноті відчути радість сімейного життя. Часто це є причиною конфліктів і розірвання шлюбів», – каже священик о.Віктор.
За канонами сучасної Церкви, сурогатне материнство прирівнюється до торгівлі органами, тому є тяжким злочином. Церковнослужителі стверджують, що такі вчинки зневажають Бога та гідність дитини як особи, створеної за образом і подобою Божою. З іншого боку, вони є тяжкою зневагою Божого дару материнства, глибоко ранять жінку, перетворюючи її на комерційний репродуктивний засіб, а тому за будь-яких обставин є морально недопустимими.
Як альтернативу сурогатному материнству для безплідного подружжя отець Віктор пропонує усиновити дитину: «Адже тут відразу вирішуються дві потреби – потреба бездітних батьків мати дитину, яку вони любитимуть і про яку піклуватимуться, і потреба дитини, яка осиротіла, або, ще гірше, залишилася сиротою при живих батьках, в батьківській турботі й любові. Всиновити таку дитину є щирим християнським вчинком. А бажання мати дитину в генетичному відношенні хоч би наполовину «свою» затьмарює відносини між чоловіком і дружиною. Адже плодом їх союзу дитина все одно не стане. Вона з'явиться на світ в результаті подружнього лукавства».
Мар’яна РИНДИЧ
|
