Школа по кишені?
Навчання дітей тягне за собою великі фінансові витрати
Батьківська громадськість стурбована незадовільним станом фінансування загальноосвітніх навчальних закладів із державного бюджету. Родичі переконують, що їхні витрати на школярів майже нічим не відрізняються від тих витрат, котрі йдуть на навчання у приватних загальноосвітніх школах. Тому й виникає запитання: за що платимо? А головне – чому?
Ми спробували з’ясувати, на що насправді йдуть освітянські видатки з держбюджету, яким чином відбувається фінансування загальноосвітніх навчальних закладів і чому батькам доводиться «латати» фінансові діри?
«Скинулись» на потреби школи
Уже на перших батьківських зборах, котрі відбулися після першого тижня навчання, батькам довелося розкошелитися на різні потреби. Тут суми називають різні: для якогось класу виявилося достатньо і 170 гривень на зошити із друкованою основою, а дехто здавав «на потреби школи» і по 400 гривень. Але, погодьтеся, це не єдиний річний внесок батьків у покращення навчального процесу. З початком навчального року усе тільки починається.
Деякі батьки обурені тим, що вони повинні здавати кошти на все, і кажуть, що освіта в Україні вже давно не є безкоштовною, як це зазначено у Конституції України.
Загалом галузь освіти Прикарпаття фінансується на рівні майже 400 мільйонів гривень на рік. Як переконує заступник директора обласного департаменту освіти, науки, сім’ї, молоді та спорту Володимир Дутчак, левова частка цих коштів спрямовується на виплату заробітної плати працівникам галузі та витрати на енергоносії. І це становить понад 80 відсотків усіх фінансів. Крім того, є ще окреме фінансування на різного роду програми, а також передбачаються кошти на рівні районних бюджетів. Проте у департаменті освіти також переконують, що цього замало.
На жаль, час іде швидше, аніж рухаються кошти. А тому, як запевняють у департаменті освіти і науки, школи постійно чекають інвестицій і спонсорів. Останніми найчастіше є саме батьки.
Чи не найбільш болючою проблемою освітянського сьогодення Володимир Дутчак називає проблему із придбання меблів, комп’ютерів. Міністерство доручило на усіх рівнях забезпечити навчальні заклади сучасним технічним обладнанням. Для цього в обласного керівництва є завдання – вишукувати необхідні кошти на ці цілі.
Не для продажу?
Батьків ставлять у такі умови, що ті самотужки йдуть у книжкові крамниці та закуповують підручники для своїх чад. Зважаючи на те, що цьогорічні першокласники навчаються за новими освітніми стандартами, то вони мали би бути стовідсотково забезпечені навчальною літературою за рахунок держави. Проте складається таке враження, що саме новітні освітні стандарти передбачають співфінансування освітньої галузі із додаткового джерела – батьківського гаманця.
«Моя дитина в першому класі починає вивчення англійської мови. На жаль, не для всіх учнів вистачило підручників. Тому ми й купили для сина підручник із диском за 55 гривень у книжковому магазині. Найбільше мене здивувало те, що на першій сторінці цього підручника написано, що він не призначений для продажу», – зізнається мама першокласника Ольга.
Жінка стверджує, що це не єдиний випадок, коли довелося докуповувати необхідні підручні засоби для навчання сина. І це при тому, що Сергійко не провчився ще й місяця у школі. Батькам, чиї діти потрапили у таку ж ситуацію, порадили «скинутися і закупити стільки підручників, скільки бракує, а потім залишити для школи». На що ті не погодилися, мовляв, нехай той підручник за 55 гривень потім лежить вдома, а на благо навчального закладу дарувати не будемо.
А батьки шестикласника Олексія через знайомих змогли дістати підручник із тієї ж англійської мови у сусідньому селі, бо там дітей менше, а підручники залишилися. До речі, про таку практику «перекидки» підручників між навчальними закладами в межах району говорить і заступник директора департаменту освіти Володимир Дутчак.
Щодо ситуації із нестачею підручників, то чиновники від цього відхрещуються, мовляв, цим питанням не вони відають. «На території області є підприємство, котре і займається постачанням підручників для навчальних закладів. А те, що у книгарнях появилися підручники «не для продажу», то, очевидно, крок зі сторони видавництв, котрі вирішили додатково заробити кошти», – зауважує Володимир Дутчак.
Вітаміни з власного городу
Тим часом Міністерство переконує, що навчання учнів перших, других та п’ятих класів відбувається за новими стандартами. Позицію батьків можна зрозуміти, адже вони готові на все заради того, аби їхнім дітям у школі було комфортно. Тому й здають гроші на потреби школи, приносять продукти для шкільної їдальні.
Учні молодших класів харчуються безкоштовно. Але чи насправді шкільні сніданки є безкоштовними. Ситуація у кожній школі різна. Скажімо, в деяких районних центрах області є й таке: 2 відра картоплі, по 2 кілограми моркви, червоного буряка, цибулі та дві капустини… Такий продуктовий набір гарантує «безкоштовні» сніданки малечі у школі. Для батьків, у кого немає власної присадибної ділянки, це обійдеться у чималу суму. Якщо врахувати середню вартість овочів на ринках області, то виходить, що батьки повинні викласти як мінімум сто гривень за такий продуктовий набір. А ще для шкільної їдальні порадили принести горнятко, виделку і тарілку.
Для старшокласників ситуація ще інша, адже для того, аби учень нормально пообідав у шкільній їдальні, батьки змушені щодня давати йому «кишенькові» кошти. Такий енергетичний заряд бадьорості для школярів обходиться як мінімум у чотири-шість гривень в день. За місяць один школяр проїдає в середньому 150 гривень. А якщо у сім’ї декілька дітей?!
До речі, такі «шкільні» видатки із сімейного бюджету для батьків – не новинка, адже фактично щороку у навчальних закладах проводяться ремонти класних приміщень. Левова частка робіт припадає як на гаманці, так і на руки самих батьків.
Кожна школа має свої нюанси, а тому питання щодо повноцінного і вітамінізованого харчування школярів може регулюватися на рівні кожного навчального закладу. У департаменті освіти переконують, що кожна школа сама вирішує, як їй виходити із цієї ситуації.
Чиновники називають суму 18 гривень, котра би мала бути достатньою для повноцінного харчування учня протягом дня. Такі кроки, як збір сільськогосподарської продукції, у школах можливі. Адже, як переконують освітяни, продукти облікуються прихідними-вихідними ордерами. Тим більше, практика постачання продуктами навчальних закладів для Прикарпаття зовсім не нова. Кажуть, що ще десять років тому у Городенківському районі постачали овочі і фрукти до шкільних їдалень. Те, що в інших навчальних закладах вирішили кожен приносити певну кількість продуктів, як запевнили нас у департаменті освіти, вирішує батьківський колектив конкретно взятої школи.
Це, до речі, на руку самим навчальним закладам, оскільки є можливість оминути тендерні закупівлі. А крім того, сільським школам у цьому питанні набагато легше, адже всю продукцію можна вирощувати на шкільних присадибних ділянках.
Мар’ян ПАСТУЩИН
|
