Четвер, 28.03.2024, 17:43
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Лютий » 23 » СУСПІЛЬСТВО
14:27
СУСПІЛЬСТВО
Шукаю роботу
Робочі місця є! Немає фахівців, котрі могли б їх зайняти...


Погодьтеся, робота потрібна кожному… Неважливо, скільки тобі років, чоловік ти чи жінка. Та де ж її взяти? Часто можна почути: «У нашому місті нормальну роботу знайти нереально». Спробуймо з’ясувати, чи справді ця теза відповідає дійсності. 
Любов без взаємності На сьогодні статус безробітного офіційно отримали майже три тисячі городян. Реальну цифру назвати важко, проте ні для кого не секрет, що вона буде значно більшою.
 Впродовж січня 2012 року на обліку в Івано-Франківському міському центрі зайнятості перебувало 3153 особи, в т.ч. статус безробітного мали 2868 осіб. Серед безробітних 61,1% становили жінки, 66,7% – особи, які займали посади службовців, 26,9 % – працювали за робітничими професіями, 53,3% – молодь у віці до 35 років. Протягом січня 2012 року за сприяння служби зайнятості працевлаштовано 223 особи.


Для зняття  соціальної напруги, зниження рівня  безробіття міська служба зайнятості будує свою роботу у взаємодії з органами місцевої влади та самоврядування, профспілками, керівниками підприємств, установ, організацій міста, організаціями роботодавців та навчальними закладами. Однак, кількість безробітних зростає. Все більше людей  у цей скрутний час залишається на вулиці.
«Роботодавці звільняють людей, вони звертаються до нас, а пропонувати їм ми не маємо що», – каже керівник міського Центру зайнятості Ганна Бандура.
«Немає що пропонувати» не означає, що в Центрі зайнятості вичерпався перелік вакансій. Якраз навпаки, робочі місця є, та вся біда в тому, що немає фахівців, котрі могли б їх зайняти. І це лише одна з характерних ознак місцевого ринку праці.
Взяти хоча б  виші. Щорік без роботи залишаються тисячі  випускників. Це юні педагоги, економісти, психологи, екологи, агрономи, землевпорядники, які впевнені, що недарма просиджували університетські лави.
Та от моніторинг місцевого ринку праці вказує на протилежне. У Івано-Франківську потрібні робочі руки швачки (заробітна плата – 1073 грн.), продавця-консультанта (1200 грн.), кранівника (1500 грн.), перукаря (1073 грн.), кухаря (1073 грн.), електрогазозварника (2000 грн.) тощо.
Як кажуть, можу купити козу, та не маю бажання. Я можу працювати продавцем, менеджером, консультантом з краси, офіціанткою, прибиральницею чи навіть адміністратором у готелі, але не маю жодного бажання. Мабуть, кожна людина прагне знайти роботу, яка б відповідала її внутрішньому «я» та кваліфікації і, звісно, приносила гідну винагороду.

Гендер править бал
Світом правлять чоловіки – і це не є чимось новим. Але що робити тим жінкам, чоловіки яких недостатньо забезпечують свою родину? Або тим, кому замало власного розвитку за формулою «кіндер-кюхен-кірхен»? Відповідь на поверхні – шукати роботу.
Але якщо світ все-таки створювався під чоловіків, то й, по-перше, рівень оплати в галузях, освоєних жінками, був і залишається нижчим, ніж у суто чоловічих, а, по-друге, нерівність в економічній сфері починається з нерівності в умовах зайнятості. Вагітність, пологи, декретна відпустка на певний час відволікають жінку від особистого розвитку і кар’єрного росту. Більше франківських безробітних – саме жінки.
– Для мене пошуки роботи ніколи не були проблемою, – розповідає 37-річна безробітна Оксана Приходько. – Тривалий час працювала, доглядаючи діток. Потрапляла в різні родини, та й ставлення було різним. Влаштовувалась за рекомендаціями попередніх роботодавців, адже наймають нянь люди небідні й з певними вимогами. Дітей люблю, але залишила цю роботу саме через непрості взаємини з їхніми батьками. Та й, звичайно, хотілось би, щоб не лише гроші платили, а й трудовий стаж ішов.
Хоча жінки є більш професійно підготовленими, та прогнози щодо їхньої зайнятості загалом несприятливі. Хоча, мабуть, тільки на пострадянському просторі ще працюють шпалоукладниці та на вулицях зустрічаються немолоді вже жінки, які орудують ломом і лопатами, асфальтуючи ями.
Особливі труднощі виникають при працевлаштуванні жінок старшого віку. Таке враження, що життєвий досвід і багаторічна кваліфікація вже нічого не варті. Наприклад, здивувала позиція роботодавця, який відмовив 42-річній жінці у роботі... продавцем хот-догів! Гендер?
– Неможливо знайти роботу у Франківську? Не вірю! Я кілька років прибирала у Італії, мила підлоги у Швейцарії. Тепер повернулася додому. Доглядаю стареньку сусідку, працюю неповний день. Заробляю 300 євро на місяць. Я вже не раз знаходила роботу за оголошеннями. Звичайно, часткова зайнятість має певні нюанси. Але я прибираю ще й офіси і декілька годин на день маю змогу приділяти увагу своїй  хворій мамі, – розповідає сорокарічна Наталка Кравець.

За бортом
До так званих «груп ризику» в плані працевлаштування відносяться і люди, яким більше як 45 років, інваліди, громадяни передпенсійного віку, жінки з дітьми віком до 6-ти років, одинокі матері, що мають дітей віком до 14 років або доглядають дітей-інвалідів, а також молодь без досвіду.
Пропонуючи вакантне місце, роботодавці досить часто називають основною вимогою саме досвід роботи. Погодьтеся, хоча і зрозуміло, проте не зовсім справедливо. Бо де ж молодій людині його набратися, коли на роботу запрошують тільки досвідчених? Тому дуже складно знайти свою першу роботу, тим паче за спеціальністю.
Є, звичайно, чимало пропозицій (особливо в газетних оголошеннях), коли досвіду не вимагають. Але, за словами молодих людей, які на цьому «зуби з’їли», часто вони не мають нічого спільного з пристойною роботою та офіційним оформленням. Тому й отримують новоспечені спеціалісти, які не мають кваліфікації, статус безробітного. Як стверджують працівники міського Центру зайнятості, за останній рік у місті збільшилася кількість випускників вищих навчальних закладів і ПТУ, що перебувають на обліку як безробітні.
Звичайно, однією із вразливих категорій, яка потребує допомоги від усіх інституцій держави, є люди з особливими потребами. Але помилковою є думка, що вони не можуть повноцінно працювати. Дуже часто такі люди отримують освіту, вивчають мови і підвищують свою кваліфікацію. Існує багато спеціалізованих виробничих підприємств, на яких працюють лише інваліди. Там діють певні умови роботи, графік і оплата праці. Крім цих вакансій, інваліди з легкістю можуть спробувати себе у сфері перекладів, фотографії, дизайну, консультацій, бухгалтерії та багатьох інших сферах, добре оплачуваних і затребуваних.
Ще один варіант – продавати свої вміння. Часто буває так, що люди з певними дефектами чудово можуть робити щось своїми руками, наприклад, шити, в’язати, вишивати. Цим і можна заробляти, виконуючи чиєсь замовлення.
Як не парадоксально, але часто в роботі відмовляють і цілком здоровій людині з досвідом – у випадку, якщо вона належить до вікової категорії «за 45». Звичайно, працедавці мають свою логіку, мовляв, у молодої особи менше проблем зі здоров’ям, вона більш енергійна та сповнена ентузіазму. Крім того, їй можна менше платити.
Цікаво, що українським законодавством не передбачено покарання за дискримінацію під час прийому на роботу, а представники влади чомусь не говорять про цю проблему, хоча тепер саме її пік. Адже, згідно з пенсійною реформою, українським жінкам доведеться працювати до 60 років, тоді як сьогодні й 50-річним важко знайти гідну роботу.

На інших надійся,  а сам не лови гав!
Ініціативність і бажання працювати приносять не тільки заробіток, а й щиру вдячність.
Якось під час обідньої перерви зустріла в продуктовому магазині літню жінку з величезним плетеним кошиком. Вона принесла на реалізацію напрочуд смачні домашні пиріжки з різноманітними начинками. Вже через декілька днів пиріжки розлітались за 15 хв. у прилеглі будинки та навколишні офіси. Інша знайома розносить на базарі у термосах каву та чай. Каже, заробіток удвічі більший від пенсії.
Та не всі мають достатньо хисту і сміливості, щоб розпочати підприємницьку діяльність. На перешкоді цьому стоїть і непевність українського законодавства. Тому більшості громадян миліше приходити на тепле місце і робити те, що скажуть. І, звісно, отримувати за це гроші.
Для того, аби знайти роботу до душі, потрібно пам’ятати одне – не варто на когось надіятись, все залежить, в першу чергу, від нас самих.
Лежачи на дивані, перемикаючи канали чи обговорюючи з рідними на кухні, як важко працевлаштуватись у нашій препоганій державі, – не найкращий спосіб пошуку роботи. Куди ліпший варіант – опрацювання всіх можливих джерел інформації (а таких є чимало), які можуть допомогти  зняти  ярлик «безробітного». Розпочати варто з перегляду газетних оголошень щодо вакансій та подання власних під рубрикою «Шукаю роботу». Можливо, такий шлях і не найефективніший, проте це значно краще, ніж сидіти склавши руки.
Існує також Центр зайнятості, з’явилися перші кадрові агенції, які за 50 грн. можуть запропонувати свої послуги. Головне – мати бажання шукати роботу. Не варто обходити увагою й оголошення на дверях магазинів, у транспорті, на зупинках громадського транспорту та ігнорувати анонси по радіо й телебаченню тощо.
Пам’ятайте, що робота існує для тих, хто її шукає.
Олександра ЛІСКОНОГ 
Переглядів: 1052 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]