На зламі епох
Два десятиліття «срібному» успіху «Прикарпаття»
Цими днями виповнюється 20 років з моменту завершення останнього чемпіонату СРСР. За його підсумками івано-франківське «Прикарпаття» вибороло срібні нагороди в українській зоні другої ліги і увійшло у т.зв. буферну лігу, де в західній зоні, окрім українців, змагалися команди з Білорусі, Молдови та Закавказзя. Однак остаточний розпад радянської імперії, що був оформлений за кілька тижнів, вивів нашу команду у вищу лігу чемпіонату України.
Команду 20-річної давності зібрали місцеві фахівці у складі випускника вищої школи тренерів у Москві Івана Краснецького, Михайла Гнатишина і Тараса Белея. Всі свого часу разом захищали кольори місцевого «Спартака». Краснецький став біля керма команди в розпал попереднього сезону, замінивши Бориса Стрельцова. Під орудою Стрельцова «Прикарпаття» вибороло «бронзу» у надзвичайно сильному за складом учасників чемпіонаті-1987. Проте у 1990-му франківці, попри наявність у складі відомих імен, виступали досить посередньо.
Краснецький зробив ставку на місцевих гравців. І не прогадав. Хоча скептиків, як і в будь-якій інші справі, не бракувало. Запрошені тренером ще зовсім юні Роман Русановський, Петро Русак, Роман Максим’юк, Тарас Ковальчук згодом стали відомі не тільки в Україні. Додайте до них Ярослава Ватаманюка, Андрія Хомина, Михайла Савку, Ігоря Мельничука, Романа Григорчука, Василя Гуменяка, Андрія Романчука, в яких вже був певний багаж виступів… Три гравці згодом приміряють футболку національної збірної, але тоді їхні прізвища мало що говорили вболівальникам.
Можливо, саме сплав досвіду і молодечого завзяття дозволив франківцям успішно пройти виснажливий турнірний марафон довжиною у 50 матчів! Не слід забувати і про грунтовну підготовку (вона пройшла в Яремчі, Краснодарському краї Росії та на Закарпатті). «Фізичні навантаження були настільки великими, що в певний момент я навіть злякався, чи витримають гравці», – згадує Михайло Гнатишин. Та таким був стиль роботи у керманича команди, з наголосом на «фізику».
Про турнірні завдання напередодні сезону говорили мало і обережно, хоча результати контрольних матчів налаштовували на мажорний лад. Головний тренер так оцінив стан команди: «Оновлюючись місцевими гравцями, здебільшого молоддю, ми частково ризикуємо. Та й розраховувати на швидкий турнірний успіх буде важко. Але, погодьтеся, у багатій спортивній біографії івано-франківської команди подібні випадки вже траплялися. І тоді за кілька років копіткої праці вдавалося створити колектив, спроможний розв’язувати серйозні завдання».
Цього разу чекати не довелося. Команда «вистрілила» одразу. Першої поразки «Прикарпаття» зазнало лише в 12-му турі від білоцерківського «Динамо» (0:1). А до того наші хлопці втратили лише одне очко – 0:0 у гостях з «Вересом». Решта матчів були виграні із загальним рахунком 21:5!
Ахілесовою п’ятою колективу була коротка лава запасних. За деякий час у гравців «основи» накопичилася втома, а рівноцінної заміни не було. Перепочинку в умовах щільного змагального графіка годі було чекати. В середині літа «Прикарпаття» виграло лише два поєдинки з 12-ти. Ось тут франківці й продемонстрували характер. Зібравши волю в кулак, вони перемогли в 14-ти з 20-ти заключних матчів, поступившись лише двічі.
Справжній страх на ворота суперників наводив тандем форвардів Григорчук – Русак. В тих нечисленних зустрічах, коли оборонцям вдавалося стримувати нападників, зусилля партнерів несподіваними підключеннями з глибини поля завершували Хомин, Савка, Романчук. Неймовірно, але ця п’ятірка записала на свій рахунок 72 з 86-ти командних голів! На рівні була й обоорона – майже у половині зустрічей прикарпатці відстояли свої ворота «сухими».
Майже в тому ж складі, повернувши до Франківська Миколу Волосянка та Юрія Шулятицького, «Прикарпаття» дебютувало в прем’єрному чемпіонаті України. Закріпитися в еліті не вдалося. Воно й не дивно, якщо зважити на те, що франківці перестрибнули одразу дві ліги. Прикарпатці повернулися у вищий дивізіон через два роки.
На провідних ролях далі залишалися гравці «срібного» колективу зразка 1991 року (з місцевих повернулися Ігор Юрченко та Сергій Турянський). І за великим рахунком, саме після того, як вони розлетілися світом, чи завершили кар’єру, розпочалося круте піке провідної команди краю, що триває вже півтора десятиліття…
«Прикарпаття-1991». Воротарі: С.Сташко (71 р.н.) – 34 матчі, О.Пироженко (67) – 14, Р.Депелян (68) – 3; оборонці: Я.Ватаманюк (63) – 50 матчів – 1 гол , Р.Русановський (72) – 49-2, І.Мельничук (63) – 39, В.Гуменяк (60) – 18, І.Стахів (68) – 12, І.Клебан (73) – 9; півоборонці: А.Хомин (68) – 49-9, В.Лахмай (70) – 49-5, М.Савка (62) – 45-12, А.Романчук (61) – 45-8, В.Винник (67) – 40-2, А.Шулятицький (69) – 31-1, С.Пташник (64) – 21; нападники: П.Русак (70) – 47-17, Р.Григорчук (65) – 46-26, Т.Ковальчук (73) – 20-1, В.Карібов (71) – 17-1, Г.Сушко (70) – 12-1, Р.Чернієнко (??) – 6, Р.Максим’юк (74) – 2. Президент – А.Ревуцький. Тренери – І.Краснецький, М.Гнатишин, Т.Белей. Нач. команди – Ю.Шулятицький. Адміністратор – Б.Копитчак.
Підсумкове становище лідерів
І В Н П М О
«Нафтовик» Охтирка 50 29 17 4 87-34 75 «Прикарпаття» Ів.-Франківськ 50 31 9 10 86-43 71
«Колос» Нікополь 50 28 13 9 86-45 69
«Верес» Рівне 50 28 13 9 67-38 69
«Приладист» Мукачеве 50 24 14 12 67-42 62
«Кристал» Херсон 50 23 15 12 82-60 61
|
