Чому їм це можна?
Чи могли б ви собі дозволити утримувати працівників, які тотально ігнорують правила робочого режиму, тобто які просто не ходять на роботу? Жоден бізнес чи жодна інша структура не може бути ефективною, якщо ці правила не виконувати. Це зрозуміло кожному. Проте, це цілком може собі дозволити українська держава, тобто ми з вами, сплачуючи зарплату та масу інших соціальних пільг людям, для яких жоден робочий режим – не указ, і які можуть собі дозволити роками – ! – не з'являтися на робочому місці. У першу чергу, ідеться про депутатів Верховної Ради.
Показово, що закон "Про статус нардепа" спочатку вміщує права народних обранців, а вже потім – їхні обов'язки. Права далеко не обмежуються правом законодавчої ініціативи, голосу та власної позиції, що найбільш необхідно для виконання головних функцій представника народу. У правах – ще перший ранг державної служби з відповідними привілеями, задля яких інші службовці мають працювати ледь не все життя, можливість безкоштовно друкуватися в державних та комунальних ЗМІ, вимагати від органів місцевого самоврядування надання безкоштовних офісів для прийому громадян, безкоштовно пересуватися різними видами транспорту та ще чимало всього.
Особливо добре прописана частина щодо матеріального забезпечення народних обранців як працюючих, так і тих, чиї повноваження закінчилися. Працюючі мають право на всі надбавки та доплати, як і члени Кабміну. Ці надбавки – основна частина грошей.
Якщо оклад складає трохи більше 6 тисяч гривень, то після всіх надбавок за "особливий характер роботи та інтенсивність праці" мінімальна зарплатня народного обранця розростається до 17.425 гривень. У країні, де мінімальна зарплатня складає 1.094 гривні, депутати не гребують навіть матеріальною допомогою, яка, поза зарплатнею, щороку складає біля 35 тисяч гривень. Загалом же утримання цих 450 людей коштує нам на рік близько 1 мільярда гривень.
Але депутати подбали не лише про своє сьогодні, але й про власне завтра. Верховна Рада забезпечує колишньому народному депутату виплату матеріальної допомоги в розмірі заробітної плати з урахуванням усіх доплат та надбавок, яку отримують працюючі народні депутати впродовж року, або 50 відсотків заробітної плати з урахуванням усіх доплат та надбавок, яку отримують працюючі народні депутати, до досягнення ним пенсійного віку.
Пенсія складає від 80 до 90 відсотків від розміру зарплатні, знову ж таки – з урахуванням усіх доплат та надбавок, без установлення граничної межі. Ми забезпечуємо їм штат помічників-консультантів, яких може бути до 31 – !!– в одного народного обранця, кабінет, комп'ютер та санаторно-курортне лікування, що надається практично безкоштовно в кращих санаторно-лікувальних закладах країни.
Вони обслуговуються в окремих клініках, куди не можна "приписати" звичайних громадян, харчуються в окремих закритих їдальнях, харчі до яких привозять з окремих закритих фермерських господарств, аби гарантувати їхню якість, відсутність генно-модифікованої продукції, пестицидів та всього того, чим перенасичені продукти в звичайних супермаркетах за повної відсутності контролю за якістю харчів.
Усе це ми сплачуємо своїм обранцям за їхню роботу, яка полягає в забезпеченні політики в інтересах виборців та країни загалом через розробку законопроектів, розгляд законодавчих пропозицій, їхнє узгодження та доопрацювання.
Щоправда, якщо запитати в депутатів, у чому суть їхньої роботи, то дуже часто можна почути наступне: "голосувати". Причому не самостійно. Тобто, просто тиснути кнопки, за помахом руки. Чи не задорого ми платимо за утримування людей із технічною функцією пальця? – Питання риторичне. Але навіть цю працю – тиснення пальцями – роблять далеко не всі народні обранці.
Розклад депутата – далекий від перевантаження. За законом члени парламенту працюють із виборцями, у комітетах та в сесійному режимі. Приблизно один тиждень на місяць депутатам відводиться на зустрічі з виборцями, які він зобов'язаний проводити відповідно до закону. Де ці зустрічі громадян із більшістю парламентарів, обраних за пропорційною системою, відбуваються – великий секрет для більшості українців.
Ще один тиждень депутат має працювати в комітеті над розробкою законопроектів, над їх узгодженням чи доопрацюванням. Власне комітетських засідань впродовж парламентської сесії буває не так уже й багато, близько десяти. Але далеко не всі народні обранці ходять навіть на ці рідкісні зібрання колег у комітети.
Один чи два тижні, залежно від місяця, депутати працюють у сесійному режимі, тобто голосують і обговорюють законопроекти під куполом у приміщенні на Грушевського. Там режим теж важко назвати суровим. Засідання починаються о 10 ранку, о 12 – півгодинна перерва, з 14.00 до 16.00 – обідня перерва, вечірнє засідання о 16.00-18.00. Середа й п'ятниця – робота лише зранку. Окрім того, законна відпустка 45 днів, які насправді виливаються в півтора місяці канікул улітку, та майже місяць узимку. Для переважної більшості українців, які мають 40-годинний робочий тиждень і які мають відбути на робочому місці щонайменше 8 годин на день, з гарантованою 21-денною відпусткою на рік, – цей графік може здатися просто фантастичним.
Вікторія СЮМАР,
спеціально для УП
(друкується зі скороченням)
|
