Ігор Олійник:
«Наші керманичі повинні будувати справедливе суспільство»
Ігор Мирославович Олійник – депутат зі стажем. Його досвід роботи в Івано-Франківській міській та обласній радах складає понад 15 років. В інтерв’ю він окреслює низку проблем, які, на його погляд, необхідно вирішити, згуртувавши зусилля громади.
– Чим сьогодні займається недавній голова Івано-Франківської обласної ради?
– Займаюся будівництвом. Очолюю «Житлобуд-сервіс плюс». Це товариство з обмеженою відповідальністю, яке надає різного роду послуги у сфері будівництва і не тільки, зокрема, це послуги з укладання угод тощо. На жаль, роботи не є стільки, скільки хотілося б. І пов’язано це з кризою, особливо в будівельній галузі.
– Коли, на вашу думку, минуться ці кризові процеси?
– Не в останню чергу це залежить від законодавства, зокрема – податкового. Не може ні людина, ні бізнес в Україні успішно працювати і розвиватися, коли навколо, в інших державах податкове законодавство краще – навіть щодо оподаткування доходів фізичних осіб. Відрахування в різні фонди, прибутковий податок з громадян у нас вищі. Тому-то наші люди масово їдуть у Росію, в Європу, інші країни. Мрію, щоб ми так жили, як, наприклад, у Норвегії. Я багато читав про цю країну, тому й кажу. Там податки сплачуються залежно від доходів: чим вищий дохід – тим вищий податок. На мій погляд, ця країна – взірець країни для людей, в якій створений фонд майбутнього, яка бачить і знає перспективи прийдешніх поколінь. Мені це імпонує, бо я прихильник соціальної політики. Треба дати кожній людині шанс, але водночас захистити бідного, того, хто фізично не може заробити для себе й своєї сім’ї.
Такої соціальної спрямованості у нашій державі, на жаль, нема. Ми створили олігархічну державу, тож не дивуймося, що у ній все монополізовано. Це стосується в першу чергу енергопостачання, газопостачання – ми це спостерігаємо навіть на рівні області, міста. На мій погляд, держава зробила величезні стратегічні помилки, продавши енергетичні компанії, коли ми ще не створили потужної національної економіки.
– Ігорю Мирославовичу, якщо звернути погляд до нашої області, то наскільки відповідальною сьогодні є обласна рада у прийнятті своїх рішень? Чи всіма рішеннями ви, як депутат, задоволені? Чи взагалі радиться з вами, як з попередником, теперішній голова ради?
– Не завжди можна відповісти однозначно. В обласній раді, до того, як стати головою, я був уже дві каденції депутатом, тож для мене якихось відкриттів не існує. Загалом це вже моя шоста депутатська каденція. Сьогодні я голова депутатської комісії з питань розвитку промисловості, будівництва, архітектури, комунікацій, дорожнього та житлово-комунального господарства.
Якщо говорити про роботу керівництва облради, то хотілося б, аби наші напрацювання були збережені і продовжені.
– Тобто можна говорити про певну спадкоємність?
– Можливо й так. Частина проектів посувається, є започатковані нові. Мені приємно, що керівництво ради, нинішня команда розпочали хорошу справу – співфінансування проектів, які пропонують селищні та сільські громади. Вважаю, що це гарна програма і це здобуток цієї команди.
Хотілося б, щоб продовжували ті питання, які були розпочаті. Мене особисто турбує, щоб продовжувалася програма перепоховань жертв усіх тих терорів, які довелося пережити населенню нашої області.
Як депутата, мене турбують питання соціально-економічного розвитку. Хотілося б, щоб кількість коштів, які область отримує централізовано з державного бюджету на душу населення, щороку збільшувалася. Поки що так не є. Це стосується соціально-економічного розвитку. Тобто мова про субвенції, які необхідні для вирішення соціально-економічних, земельних, сільськогосподарських, культурних питань тощо. Адже якщо державний бюджет зріс, то мали б пропорційно додати коштів області з розрахунку на душу населення.
– Наскільки розумію, ми говоримо про проблему соціальної справедливості?
– Про це взагалі можна багато говорити. Наші сьогоднішні керманичі повинні будувати справедливе суспільство. Принаймні, є європейський досвід того, як це робити. Погляньте на Словаччину, на ту ж Норвегію…
Візьмімо лише один нюанс – видобуток нафти. Наша область видобуває майже 15 відсотків української нафти. То як наші люди повинні жити? Парадокс: там, де видобувають нафту, навіть сучасної школи нема! Область сплачує в Київ величезні суми рентної плати, і мусимо стояти перед Києвом, кланяючись. Коли ми маємо тут транспортування газу, коли ми маємо ліс, родовища – то нам мають казати, що нас дотують?
А коли наші прикарпатці-заробітчани привозили в рік півмільярда доларів офіційно – так їм пам’ятники треба ставити, тому що за рахунок них жили і будівельники, і лікарі, й інші, бо вони привезли гроші, які працювали в економіці області і держави. За час мого головування в облраді наші люди ввезли в область два мільярди доларів офіційно, через банки – і це лише одна Івано-Франківщина. Це унікальна праця цих людей! Надіюся, що вони повернуться в Україну, і їхній досвід стане неоціненним для встановлення саме соціальної справедливості. Я в це вірю. Але в державі повинні бути прийняті відповідні закони і повинні бути визначені стратегічні цілі, які не змінюватимуться тільки тому, що сьогодні при владі одні, а завтра – інші.
– Ігорю Мирославовичу, як депутат обласної ради, ви є куратором міста Івано-Франківська. Що це означає, чим ви займаєтесь як куратор?
– Я займаюся питаннями розвитку Івано-Франківська, вникаю у всі проблеми задля їх оптимального вирішення. Для мене це нескладно, оскільки я, власне, ці проблеми знаю. Зокрема, на одному з нещодавніх засідань нашої депутатської комісії ми розглядали стан виконання угоди про соціально-економічний розвиток, яка була укладена між Івано-Франківською областю та Кабінетом Міністрів України. Ця угода укладалася при мені у 2010 році. Одним з важливих її пунктів було спорудження другого мосту через Бистрицю Солотвинську. Це одна з нагальних проблем Івано-Франківська. Адже всі пригадують сумнозвісну липневу повінь 2008 року, коли великий мікрорайон міста опинився фактично відрізаним, неможливо було доставити туди навіть хліб. Тож питання мосту є стратегічним. На жаль, на сьогодні темпи, якими вирішується питання спорудження, вірніше – питання фінансування, нікого не задовольняють.
Так само гостро стоїть питання коштів, закладених на святкування 350-річчя Івано-Франківська. Те, що було закладено в угоді, всі ті зобов’язання, які брали на себе обласна і міська влада, а також Кабмін, треба виконувати. Тому що це для людей, які проживають в нашому місті.
– Немає потреби питати у вас, чи любите ви Івано-Франківськ. Однак, чи подобається вам, досвідченому будівельнику, сучасний вигляд Івано-Франківська?
– Якщо ви маєте на увазі сучасну хаотичну забудову, то зрозуміло, що тут є багато претензій і запитань до міської влади. Причому вже з півтора десятка років я твердо відстоюю свої позиції. Та й тепер ситуація не змінилася: будують будь-де, будь-як, на кожному клаптику ставлять «свічки», не думаючи про те, що десь мав би бути тротуар, дитячий майданчик; забудовуючи шкільні подвір’я, паркові зони і т.д. Ви ж подивіться: ми ні одного парку не створили згідно з архітектурними нормами! А скільки коштів потрібно, щоб вибудувати парк?..
Крім того, по Івано-Франківську мене турбують й інші питання. Зокрема, це стосується екології, питання сміттєзаводу. До речі, це загальнообласна проблема: на Прикарпатті нема жодного сміттєпереробного заводу, ми перевозимо сміття з однієї купи на іншу – і все.
– Здається, про це говорять роками і наче вже й інвесторів приводили…
– Розглядалися проекти, однак далі розмов справа не зрушилася. Казали, інвестор буде сьогодні-завтра, але поки що відсутність сміттєпереробного заводу – це факт.
– Напевно, до цього мали б докласти зусиль усі депутати не лише міської, а й обласної ради. Чи не так?
– Обласній раді необхідно думати над генеральним плануванням області. У нас нема в повному обсязі меж населених пунктів, ми не знаємо, де ставити сміттєзаводи, не знаємо, де завтра проляжуть енергетичні магістралі, де завтра буде автобан. Ми сьогодні приватизуємо землі, а потім держава буде викуповувати ці землі. Навіщо? Навіщо повторювати помилки інших держав – а таких прикладів є безліч.
Треба планувати з перспективою. На генеральне планування обласна рада виділила свого часу майже 300 тис. грн., стільки ж виділено тепер. Роботи з генерального планування виконують київські фахівці з державного підприємства «Діпромісто». На сьогодні виконано відсотків 20. Надіюся, що в цьому році роботи продовжаться. А для цього, на мою думку, повинна бути вироблена чітка стратегія громадою області, щоб незалежно від того, хто сьогодні при владі, було збережене довкілля – для нас і для нащадків.
– Судячи із ситуації, що склалася в області, до прикладу, з сміттєпереробними заводами, можна сумніватися в ефективності зусиль щодо збереження довкілля…
– До речі, в минулому році я побував на міжнародному форумі в Криниці (Польща) і, виступаючи, запропонував розробити таку програму «Карпатський простір» – на зразок тієї, що була колись в Євросоюзі під назвою «Альпійський простір», і спрямована вона була на збереження і відновлення альпійського ареалу. Наша пропозиція була підтримана і надіюся, що це буде європейська програма, яка спільними зусиллями і завдяки співфінансуванню дозволить оптимально вирішити екологічні проблеми довкілля і посприяє підвищенню рівня життя людей, що мешкають у Карпатському регіоні. Як на мене, то ми повинні все зробити, щоб ця програма була життєздатною, а для того потрібно, щоб до її підтримки і реалізації підключився й наш уряд. Власне спільними зусиллями потрібно створити нормальні умови для життя горян – і в Україні, і в Румунії, Словаччині, Польщі…
– Це якась нова ідея?
– Ні, ідея не нова. Про це говориться вже кілька років. Ще у 2010 році у Страсбурзі була прийнята резолюція Конгресу місцевих регіональних влад Європи, яка стосувалася питань відновлення Карпат. Я брав участь у тому Конгресі, будучи головою облради. А зараз я в міру своїх можливостей лобіюю ці питання, щоб вони знайшли реалізацію. Європейський Союз готує таку програму на 2013-2015 рр., і нам важливо, щоб ми зі своїми пропозиціями були почуті, щоб згодом на це було виділено фінансування. Зрештою, нам важливо взагалі працювати гуртом на результат, щоб звичайна, рядова людина жила гідно.
– Що для цього, на вашу думку, необхідно зробити?
– Найперше – потрібно об’єднуватися. Я завжди і всюди це кажу, бо переконаний: тільки гуртуючись, українці спроможні побудувати справедливу і могутню державу, де кожен зможе себе реалізувати.
– Дякую за інтерв’ю.
Розмову вела Наталка Стрілець
|
