Особливий статус
Законодавці хочуть істотно розширити права нацменшин
Ще не встигли у народі вщухнути пристрасті довкола прийняття сумнозвісного «мовного закону», а питання національностей знову крутиться на язиках у парламентарів. Цього разу йдеться вже не про мови, а безпосередньо про їхніх носіїв – представників національних меншин України. Законотворці від влади та від опозиції майже одночасно заповзялися вдосконалювати конституційно-правовий статус представників нацменшин та розширювати їхні права. Щоправда, кожен по-своєму.
Законопроект, підготовлений нардепами від ВО «Свобода» про внесення змін до закону «Про національні меншини України», ухваленого 1992 року, уже знаходиться на розгляді у Верховній Раді. Головний «месидж» законопроекту – введення графи «національність» в акти цивільного стану та можливість формувати органи місцевого самоврядування за національною ознакою. Робити це, за пропозицією «свободівців», можна буде за рішенням депутатів місцевої ради, якщо в її складі присутні не менше 30% представників певної національності.
Інший законопроект, що як альтернативу «свободівському» розробили опоненти від влади, має назву «Про національно-культурну автономію». Його автор «регіонал» Іштван Гайдош пропонує для українських «анклавів» ввести свою систему органів місцевого самоврядування: національні збори, національні ради на рівні сіл, селищ, міст, району у місті, району, області. Право на таку автономію, на думку Гайдоша, варто надати меншинам, чисельність яких на момент запровадження становитиме не менше трьох тисяч осіб. І хоча даний законопроект поки офіційно не зареєстрований у парламенті, його «силует» із повним текстом та пояснювальною запискою уже доступний у мережі Інтернет і не сьогодні-завтра буде поданий.
Що з приводу запропонованих нововведень думають фахові юристи, політологи та самі національні меншини?
Ніяких паралельних органів місцевого самоврядування бути не може
Самі представники національних меншин новації у своєму правовому статусі сприймають доволі скептично та особливих надій на якісні зміни не плекають. Приміром, лідер найчисленнішої меншини Прикарпаття – росіян Олександр Волков твердо переконаний, що українським меншинам потрібні не нові права, а всього лише забезпечення чинних з боку держави.
«Є ціла купа міжнародних документів, які Україна свого часу підписала, – запевняє староста «Російської общини» Івано-Франківської області. – Цими міжнародними зобов’язаннями для меншин передбачений найбільш реальний захист. От їх і треба імплементувати в національне законодавство. А головне – виконувати».
Ініціативу запровадження «своїх» органів місцевого самоврядування для нацменшин Олександр Волков вважає «шляхом до розвалення України».
«Ніяких паралельних органів місцевого самоврядування бути не може. Просто українські структури повинні виконувати закони і міжнародні зобов’язання», – впевнений Волков.
Повернення в український паспорт так званої «п’ятої графи» староста росіян Прикарпаття теж вважає неправильним.
«В Європі, куди ми так хочемо, такого немає. Там термін «національність» означає належність до держави, а не до якоїсь етнічності. Тобто моя національність – Україна», – каже Олександр Волков.
В актах цивільного стану варто вказувати навіть віросповідання
А от вірменка Анна Шеремета (Тер-Саакян) вважає, що графа «національність» у паспорті зовсім не зайва, а навпаки – потрібна.
«А чому б ні? У мене у свідоцтві про народження написано, що я вірменка, і я не соромлюся написати це в паспорті. Думаю, це нікому не зашкодить. Навпаки, тоді і людина відчуває, хто вона є».
На думку пані Анни, в актах цивільного стану варто вказувати навіть віросповідання. Це дозволило б уникнути багатьох конфліктів і незручних ситуацій у стосунках з національними меншинами. Наприклад, іудеями чи мусульманами, релігії яких мають свої особливості.
Проте вірменка переконує: загалом чинний правовий статус її цілком влаштовує. А якщо держава хоче покращити їй життя, то починати треба не з законодавства, а з елементарних питань на місцевому рівні.
«От наприклад, в нас у законі закладено, що держава нам допомагає фінансово. Але вона цього не робить! Нам навіть не хочуть виділити приміщення для зборів, – обурюється Анна Шеремета. – Тут потрібні реальні зміни, а не на папері».
Євреї своїм статусом на Прикарпатті задоволені
Рабин єврейської громади Івано-Франківська Моше Колесник потреби у прийнятті якихось додаткових змін до свого статусу також не вбачає, тим більше добровільно-примусових. На його думку, перед тим, як впроваджувати такі речі, як от пункт про національність у паспорті, потрібно спитати думки кожної конкретної людини.
«Щодо мене, то мені без різниці, чи написано в мене в паспорті, що я єврей чи ні. По мені і без того видно, хто я, – жартує рабин. – Але в людей різний рівень сприйняття свого особистого статусу. Одні хочуть розголошувати національність, інші – ні. І це їхнє право».
Щодо надання нацменшинам автономії, то Моше Колесник переконує: євреям вона не потрібна ні на Прикарпатті, ні в Україні. На думку рабина, такі «обіцянки-цяцянки» грають на руку лише окремим політикам.
«Якщо підійти до цього питання цивілізовано, то є громадянин держави в певних кордонах і все. У цій державі є повні, однакові права для всіх, незалежно ні від чого. Не треба робити якихось процентних співвідношень – тридцять чи сорок відсотків. І тим більше не треба робити з цього політики».
Поспішати не варто
Що стосується думок експертів про розширені права національних меншин, то вони теж різні. Аби їх висловити, у Юридичному інституті ПНУ навіть провели тематичний «круглий стіл».
Доцент кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Юридичного інституту ПНУ ім. Василя Стефаника Володимир Розвадовський вважає, що міняти чинне законодавство про національні меншини треба, однак робити це не «наскоком», а дуже виважено. До запропонованих законопроектів зауважень у нього немало.
«В законопроектах, як і чинному законодавстві України, не дається визначення про національну меншину. Немає понять «етнос», «національна група», «етнічна група», «етнічна спільнота» та ряду інших понять. Першою статтею починаються уже права. Оскільки це спеціальний закон, а не загальний, то там такі речі повинні бути чітко прописані, щоб вони не мали просто декларативний характер», – зазначає юрист.
Введення органів місцевого самоврядування для національних меншин Володимир Розвадовський вважає невдалою затією, що може породити сепаративні настрої.
Депутат обласної ради від ВО «Свобода», історик Сергій Адамович теж вважає, що поспішати з законодавчими новаціями не варто. А проблема проявів міжнаціональної нетерпимості в Україні радше роздута, аніж першочергова.
«Головне питання в тому, що між національно-культурною і національно-територіальною автономією поняття дуже розмите. В нас унітарна держава, і поява таких автономій може призвести до перетворення України в федерацію», – переконує Сергій Адамович.
Доктор політичних наук, професор Іван Монолатій вважає, що обидва законодавчі акти треба ґрунтовно переглянути. Бо і один, і другий, на його думку, писані на поспіх.
«Наша держава не готова до національно-культурної автономії. Це потягне за собою етнічний сепаратизм. Якщо у нашій області він не проявиться, то на Закарпатті, Буковині та Півдні України це може відчуватися. Це мало б зайвий раз застерегти наших законотворців і політиків, які, напевно, хочуть більшою мірою створити собі певний політичний капітал, дорогу певних політичних ідей чи ідеологій. І, кажучи мовою студентів, зайвий раз пропіаритися».
Вигадування велосипеда?
Політолог пропонує звернути увагу на ще один незаслужено забутий парламентом законопроект про національні меншини, розроблений два роки тому нардепом від «Батьківщини» Мустафою Джемільовим – «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України».
«Тим депутатам, які намагаються змінити діюче законодавство в цій сфері, треба було звернутися, власне, до цього законопроекту. Він, на мою суб’єктивну думку, є найбільш досконалим і цілком міг би стати основою для реформування законодавства про етнічні і національні меншини. Для чого «вигадувати велосипед?» – каже Іван Монолатій.
Отже, розроблені сьогодні законопроекти про національні меншини радше мають на меті політичні інтереси і відображають ідеологію партій, представники яких їх ініціювали. Демонструвати свою «незалежну» позицію вітчизняні політики люблять. А чи буде з цього хоч якась користь, власне, самим нацменшинам – питання, що лишається за дужками.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ
|
