Закоханий у місто, якого вже не буде ніколи 

Станіславів на поштівках початку ХХ сторіччя є тим ідеальним містом, яке я полюбив і намагаюся досі поміж архітектурних покручів нинішнього Івано-Франківська розгледіти ті любі оку та серцю фрагменти старого міста.
На початку 90-х я щонеділі ганяв в клуб філателістів, щоб полюбуватися старими листівками, оскільки купити їх не було змоги (коштували тоді вони 7-10 доларів). Тепер же милуюся тим містом в альбомі, виданому нещодавно на основі колекції поштівок пана З.Жеребецького, де здається зібрані всі види Станіславова, що друкувалися до Другої світової війни.
Наше місто протягом 350 років пережило 5 масштабних катастроф, коли відбулися суттєві руйнації міського середовища – його ДУШІ.

Трагедія перша – Мармулядова пожежа
Пожежа, що сталася після того, як на вулиці Липовій щасливе подружжя варило на подвір’ї повидло із сливок, увійшла в аннали пожежної історіографії світу(!). Тоді наслідки «мармуляди» через шалені пориви вітру спричинили до руйнації половини міста – згоріла до тла вся дерев’яна забудова, в т.ч. й перша ратуша. Проте ця катастрофа частково навіть посприяла розвитку міста, що почало будувати кам’яниці.

Трагедія друга – руйнація Станиславівської фортеці

Неприступна Станиславівська фортеця, з якої й почалося власне місто, була зруйнована не в бою, але мирно й акуратно розібрана австрійською владою згідно з договором про ненапад, підписаний з Російською імперією. Те, що могло нині бути перлиною, перетворилося на кавальчик фортечного бастіону, який чудом вдалося зберегти.

Трагедія третя – Російсько-австрійський фронт
Розібравши фортецю на догоду завжди «мирній» Росії під час Першої світової війни Станіславів сам стає… лінією фронту(!). Австрійський гарнізон засів у передмісті, а російські гармати «поливали» місто снарядами з-за Бистриці Надвірнянської. Цікаво, що військовий гарнізон взагалі не постраждав, але півміста тоді впало руїною. Зруйновано було унікальні архітектурні шедеври Галичини: Станіславівську ратушу, палац Гартенбергів, театр (на місці нинішньої філармонії), квартал трьох єврейських синагог на площі Міцкевича (на місці скверу позаду медуніверситету). Також було знищено лінійну забудову навпроти катедрального собору, на місці банку «Прикарпаття», на роздоріжжі вулиці Бельведерської з обох сторін. Розбомбили тоді також весь квартал(!) Кратерівку (на місці нинішнього фонтану на Вічевому майдані). Втрати тої трагедії так і не були відновлені – польська влада відбудувала частково всі ті квартали в новому на той час архітектурному стилі – конструктивізмі, в т.ч. міську ратушу, пошту та театр.

Трагедія четверта – німецька окупація
Німці чомусь взялися були докорінно змінити обличчя міста, руйнуючи цілі квартали. Так було знищено єврейський квартал напроти ратуші, цілий квартал перед залізничним вокзалом, де нині гостей міста стрічає совітська хрущоба. А ще фашисти підірвали найбільшу й найкрасивішу в Галичині синагогу в мавританському стилі (нині там універсам на вул. Дністровській). Зруйновано було десятки інших менших синагог та єврейських будинків. Ліквідовано цілі квартали (разом з мешканцями) в єврейському гетто (в межах вул. Бельведерської та Короля Данила). Планувалося також зруйнування відбудованої міської ратуші, що збереглася чудом до наших часів.

Трагедія п’ята – ґаздування після 1991 року

Як не дивно в радянський час не так багато було зруйновано, за винятком кількох будинків, що розвалилися від часу. Совіти, щоправда, змінили історичну назву міста з Станіслава на Івано-Франківськ і побудували на місці старих одноповерхових будівель та садів архітектурну потвору «білий дім».
А ось вже наша рідна влада, що завше представляє собою потворний гібрид комуно-націоналістів, вбила осиновий кіл в серце того міста, яке я любив і якого вже ніколи не буде.
Руйнації останніх 20 років не можливо описати в одній статті, так само як і того гніву, який я та інші патріоти міста відчувають стосовно цих новітніх варварів та невігласів.
Найперше, було зруйновано ряд будинків «на сотці» і збудовано архітектурні бетонні потвори, що не відповідають жодному архітектурному стилю. Зруйновано ринкову площу з трьох (!!!) сторін довкола ратуші такими ж будинками без стилю, причому різної поверховості.
Зруйновано австрійські військові казарми напроти «білого дому». Доруйновується знаменитий австрійський військовий гарнізон в районі вулиць Чорновола та Національної Гвардії.
Зруйновано парк Шевченка, особливо його західну частину, яку нещадно вирубали на початку 90-х перед міським озером.
Прибудови, добудови, надбудови, вставки та «зашклені балькони» остаточно зруйнували автентичну архітектурну ауру міста, перетворивши його на посміховище в стилі «шанхай-20 век».
За роки незалежності в місті споруджено десятки церков та каплиць, кожна з яких є архітектурною потворою в псевдовізантійському стилі, і – жодної (!) церкви в галицькому міському архітектурному стилі.
Більше того, все місто захарастили сумнівними пам’ятниками та малими архітектурними формами, що пасують зазвичай на цвинтарі та в місцях скорботи.
Прибудови та ґанки до ресторанів та крамниць спотворили всі(!) центральні міські вулиці й навіть подекуди ліквідували тротуари.
Вулиці Дністровська, Тичини, Василіянок, Січових стрільців, Гаркуші, Грушевського, Франка, Незалежності забудовані лінійним рядом скло-бетоних потвор без будь-якого уявлення про архітектуру та стиль. Так само забудований цілий район в центральній частині міста (як продовження вулиці Пилипа Орлика).
Та найгірше – старі австрійські будинки руйнують вщент і навіть їм в цьому потрохи «допомагають» наші «ґазди». Кілька тижнів тому розвалили дім на Січових стрільців. «На черзі» ще десятки будинків. Зрозуміло, що на їх місці виростуть чергові архітектурні монстри необмеженої поверховості.
Отож, завдані містові втрати – НЕЗВОРОТНІ. Навряд чи колись вдасться вже повернути Станіславів до того первісного стилю ренесансу, в якому він був збудований. Нам же залишаються тільки романтичні картинки на старих вицвілих листівках...
А може, прийде ще такий час, коли хтось з дуже великих і дуже багатих патріотів міста таки відбудує його в первісному стані?.. Щоправда, вже хіба на іншому – ПОРОЖНЬОМУ місці. Може, навіть і не в Україні. Але якщо б воно таке чудо сталося, то я б негайно переселився у те місто.

Андрій Микитин,
спеціально для газети «Західний кур’єр»