Хто, за що і перед ким відповідає?
Формуючи цінності, визначаючи пріоритети, задаючи напрям свого життя та роботи, ми, тим самим, встановлюємо межі власної відповідальності. За що, коли і перед ким ми відповідаємо – кожен вирішує для себе сам в міру власних можливостей, бажань та етичності. У цьому і є наша свобода.
В той же час влада* такої розкоші вибирати і визначати зони власної відповідальності не має. Адже відповідальність влади перед громадою йде, так би мовити, «в одному пакеті» з великими ресурсами та повноваженнями, які дає тепле і затишне крісло владного чиновника. Єдине, що можуть і мають робити владці, – нести цю свою відповідальність достойно, виправдовуючи сподівання людей. Це в ідеалі має бути так.
На жаль, на ділі все зовсім інакше. Утопічну картинку, на якій влада відповідальна і розважлива, а інтереси громади – враховані і захищені, ми можемо спостерігати тільки на зразково-показових прикладах закордонних міст, містечок і общин наших більш розвинених сусідів. Там влада виконує свої безпосередні обов’язки і звітує перед городянами. А у непростих ситуаціях не шукає собі виправдання. Якщо вже напартачила – йде у відставку, не тримаючись руками, зубами і кігтями за своє «рибне» місце.
У нас влада навчилась не тільки віртуозно знімати з себе усю відповідальність, а й з легкістю перекладати її на плечі інших. Як правило, ці інші – це представники великого, малого та середнього бізнесу, по суті, найактивніші люди у суспільстві.
У критичні та проблемні моменти владці моментально згадують такі популярні фрази, як «соціальна відповідальність бізнесу», «першочергові обов’язки» та «повинність перед громадою», виставляючи моральні рахунки і відволікаючи тим самим увагу від власної непрофесійності.
Виходить парадоксальна картина – замість того, щоб вирішувати реальні проблеми і робити свою роботу – те, задля чого цю владу й найняла громада, представники влади беруть на себе роль такого собі морального цензора і переводять «стрілки», звинувачуючи у смертних гріхах усіх, крім самих себе (спробуйте згадати хоча б один випадок, коли представник влади вийшов до людей і публічно визнав свій промах). Бюджет тріщить по швах, кошти розподіляються нераціонально, а двосторонні домовленості та угоди не дотримуються – винні обов’язково знайдуться і будуть публічно розкритиковані, бажано за присутності ЗМІ (щоб ефект присоромлення закріпився). І це не поодинокі випадки – це традиційна, випробувана багатьма поколіннями представників влади методика.
Часом у мене закрадається думка, що така поведінка владців є наслідком звичайного нерозуміння і незнання значення такого слова, як «відповідальність». І це біда, з цим треба негайно щось робити – залучати фахівців-мовознавців, проводити науково-практичні конференції, скликати громадські слухання. Якщо зрозуміють нарешті – будуть зміни на краще, ні – так і будемо стояти на місці, зображаючи рух вперед.
Хочу сказати, що для мене особисто, незважаючи на всі пропоновані словником варіанти визначення для слова «відповідальність», воно означає перш за все самоконтроль та вміння дотримуватися власних обіцянок і власних принципів. А ще відповідальність – це совість**. А вона, як відомо, або є, або її немає.
В цьому контексті:
*Влада – особа чи група осіб, які наділені певними повноваженнями і мають реальний вплив на економічні та суспільні процеси (наприклад: мер, фракція депутатів міської ради, що має більшість, керівники держустанов). (ABBYY Lingvo)
**Совість – етична відповідальність за свою поведінку та вчинки перед оточенням; моральні принципи, погляди, переконання; сумління. (ABBYY Lingvo)
Олександр Бубен,
депутат міської ради, фракція «Фронт змін»
|
