Тут блукає дух століть…
На День міста відкриють відреконструйований бастіон Станиславівської фортеці
До 350-річчя з часу заснування наше місто отримає неоціненний дарунок – відрекон-струйований бастіон Станиславівської фортеці, який дивом зберігся до наших днів, попри всі лихоліття, байдужість до нього за часів радянської влади і намагання його забудувати елітними житловими будинками під час недавнього «будівельного буму». На щастя, цього не сталося. Знайшлися небайдужі люди та приватний інвестор, які взялися втілювати проект реконструкції бастіону, масштабність і важливість якого для міста, його культурної, мистецької та туристичної привабливості можна буде оцінити згодом.
Позаду п’ять років копіткої роботи, два з яких пішли на погодження і досягнення засобів втілення мети. Попереду – відкриття першої черги відреконструйованого бастіону, робота над наповненням експозиції його галерей, впорядкуванням верхньої частини бастіону, накриттям залишків виявлених склепінь і реалізацією нових цікавих проектів в цьому історичному середовищі, просякнутому духом століть.
Старі стіни і новітні технології
Олег Заріцький, співвласник фірми, яка реалізовувала проект, розповів, що продовжив розпочате батьком Богданом Заріцьким. Все почалось з того, що міська влада звернулася до створеного Б.Заріцьким банку «Прикарпаття» з пропозицією зробити у будівлі банку на вул. Галицькій, 7 прохід, який би сполучив її з Фортечним провулком. Після цього виникла думка про впорядкування бастіону.
Хоча, що саме і яким чином робити, тоді ще ніхто достеменно не уявляв. Один з країв бастіону у Фортечному провулку більшість людей сприймали лише як якусь стару стіну, що було хибним. Група небайдужих до історії міста ентузіастів, серед яких архітектори Володимир Мартинюк, Ярема Микитин, Володимир Ідак, Зеновій Соколовський, Василь Романець, Ігор Панчишин та інші захотіли це виправити і заходились напрацьовувати проект, який би докорінно змінив уявлення про бастіон і його «стару стіну».
Реалізація ідеї та проекту була тривалою у часі і важкою в інженерному плані. Все старе доводилось підтримувати за допомогою новітніх технологій. Довелося звертатися до закордонних спеціалістів, архітекторів, фахівців зі збереження пам’яток. Залучати підрядників до виконання робіт було дуже важко. Крім того, що самі роботи були вельми складними, вони раз по раз на кілька місяців призупинялися для проведення археологічних розкопок і досліджень бастіону. Тому більшість робіт довелося вести власними силами, – розповів О.Заріцький. Те, що у Києві під час спорудження підземних торгових центрів робив столичний «Метробуд», в Станиславівському бастіоні робили івано-франківські будівельники.
«Проект виявився дуже складним, але надзвичайно цікавим. Він дав змогу познайомитися з багатьма цікавими людьми. На стадії 80-відсоткової готовності нас застала фінансова криза. Тепер ми виходимо на завершальний етап. Але зараз я, мабуть, вже не ризикнув би за нього братися, як п’ять років тому», – зазначив він.
Від Трипілля до зброї і сміття
Під час археологічних досліджень фахівці виявили чимало цікавих знахідок. Від часів Трипілля до арсеналу зброї часів Великої Вітчизняної війни і сміття, яким радянська влада, очевидно, хотіла засипати приміщення бастіону.
Самі стіни, мури фортеці у всі часи активно експлуатувалися. Тому виникла логічна ідея зробити там галерею. Було б добре, якби бодай частина цінних історичних археологічних знахідок згодом у ній експонувалася, – каже О.Заріцький. Але наповненням експозиції мають займатися фахівці. До цього можна і треба було б залучити краєзнавчий музей та музей мистецтв.
Втім, були й менш цінні знахідки, як-от сміття на рівні чотирьох метрів. Це дає підстави припустити, що його сюди звозили централізовано, щоб засипати ним порожнини бастіону. Крім того, за часів радянської влади окремі приміщення бастіону використовувались як склади. У його склепіннях влаштували гаражі. А до зовнішньої стіни навіть прибудували житлові будинки з господарськими приміщеннями. В процесі реконструкції їх мешканців відселили, будівлі розібрали, але протрасували. Гаражі зі своїми бетонними ямами під час реконструкції і відтворення бастіону додали більше проблем. Але і їх реконструктори успішно подолали.
«Всю стару частину, яку можна було зберегти, ми зберегли, хоча це було доволі складно, – каже О.Заріцький. – Ми викупили всі приміщення, які були у лінії бастіону, щоб відтворити його контури, і зробили все, щоб зберегти це унікальне середовище. Воно завжди буде цікавим для людей творчих, пов’язаних з мистецтвом, для тих, хто цікавиться історією, і всім мешканцям та гостям нашого міста».
Історія, відвойована у новобудови
До Дня міста всередині бастіону планують відкрити площу та галерею, яка матиме кілька входів і виходів.
З боку вулиці Галицької відвідувачів бастіону зустрічатиме екран, на якому транслюватимуть фільм про Станиславівську фортецю. Історію про неї можна буде послухати на кількох мовах, активувавши відповідну кнопку на моніторі. Далі відвідувачі бастіону в спеціалізованих крамничках зможуть придбати різноманітні сувеніри та подарунки. І не лише місцеві. Серед інших – подільська кераміка та волинський янтар.
Галереї бастіону прикрашатимуть портрети засновників міста, його славетних мешканців. Вони також використовуватимуться як виставкові експозиційні зали. Працюватимуть у бастіоні й стилізовані кафе та кав’ярні.
«Під крамнички відведено лише 30 відсотків площі. Ми навмисно їх так проектували, щоб не перетворити бастіон на базар, – наголошує О.Заріцький. – Решта площі призначена для експозиції та різноманітних виставок. Будуть кафе та кав’ярні, але у них вже закладений відповідний дух, відповідна історія».
Вийшовши із галереї, потрапляєш на внутрішню камерну площу бастіону з малою сценою. Вона придасться для проведення різноманітних культурних заходів та фестивалів. Згодом впорядкують верхню частину бастіону. На фортечний мур можна буде вийти. Там розмістять макет фортеці, макети стародавніх пушок, за допомогою яких обороняли місто.
«Можна збудувати будь-що, інвестувати багато грошей, але якщо у місця нема енергетики, це буде нецікаво, – каже О.Заріцький. – Це історичне місце має свою енергетику і воно буде завжди цікавим. Перебуваючи тут, можна осягнути масштаби колишньої фортеці, масштаби старого міста. Я впевнений, що люди його полюблять».
Хоча могло бути й зовсім по-іншому. За словами О.Заріцького, вже був проект забудови вулиці Новгородської елітними житловими будинками, під’їзди яких мостиками сполучались би з бастіоном, щоб їхні мешканці могли тут вигулювати своїх собак. «Але цього вже не буде. Його не забудують. Контури бастіону, які нами збережені, вже залишаться. На те, що зроблено, не посягне вже ніхто, і воно буде збережене», – наголосив він.
Малими зусиллями – велику справу
Цілісність і реалізації реконструкції бастіону, за логікою речей, має передбачати й впорядкування Фортечного провулку. До цього, на переконання О.Заріцького, мають долучитись міська влада та орендарі підвальних примішень у Фортечному провулку, які наразі вичікують, поки за них це хтось зробить. «Мені буде прикро, якщо Фортечний провулок викладуть бетонною тротуарною плиткою. Тому для його мощення я готовий закупити базальтову бруківку ручної роботи, яку ми використовували для опоряджувальних робіт в бастіоні, – каже О.Заріцький. – Але решту робіт з впорядкування Фортечного провулку має на себе взяти міська влада. Саме вона малими зусиллями зараз може зробити велику справу. І розуміння цього у міської влади є. Мені приємно, що під час реалізації проекту реконструкції бастіону не було людей, які б хотіли нам нашкодити».
Втім, проект «Бастіон» може отримати своє продовження. Кажуть, що зайшовши до бастіону тут, можна дійти аж до Галича. В середмісті є ще багато недослідженого. І провалля, які тут періодично виникають, яскравий цьому приклад. Є багато замурованих і перегороджених склепінь, які кудись та й ведуть. Але рухатись ними вглиб, щоб їх досліджувати, наразі небезпечно, і для цього необхідно застосовувати відповідні технології. Як зробити так, щоб безпечно дослідити підземні ходи і згодом відкрити їх для доступу людей, наразі достеменно не уявляє ніхто. Кілька з таких підземних склепінь і приміщень наразі належать медуніверситету. Проектом там передбачений музей зброї. З часом цю ідею теж можна буде реалізувати, адже новий ректор медуніверситету її підтримує.
«Зробити все й одразу дуже важко. Треба шукати людей, яким би це було цікаво. Жоден бізнесмен, переслідуючи лише свої бізнесові інтереси, не взявся б за цей проект. Мені це було цікаво. І, незважаючи на труднощі, я задоволений тим, що зроблено, – каже О.Заріцький. – Те, що зроблено, вже не зміниш. І це зроблено на віки».
Левко КУТИНСЬКИЙ
|
