Микола Рожко:
«Університет не може жити вчорашнім днем»
400 днів у кріслі ректора
Рожко Микола Михайлович – ректор Івано-Франківського національного медичного університету, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри стоматології факультету післядипломної освіти, кавалер ордена «За заслуги» та інших нагород.
До цих коротких, але вагомих посад, титулів і звань можна додати й те, що Микола Рожко є автором шести підручників «Ортопедична стоматологія» і двох електронних. Його книга «Стоматологія післядипломної освіти», яка перевидана в Києві, визнана національним підручником. А ще Микола Рожко – автор ста патентів на винаходи і автор 460 друкованих праць.
Про це та про інші здобутки керівника медичного університету, який понад рік тому посів ректорське крісло, – в інтерв’ю «ЗК».
– Миколо Михайловичу, у вашому кабінеті на кафедрі дві стіни заповнені багатьма копіями дипломів, що засвідчують отримання наукових звань вашими вихованцями. Скільки їх усіх?
– Поки що я підготував 26 кандидатів і двох докторів медичних наук. У світлих коридорах стоматологічного факультету можна побачити численні друковані праці, які, як правило, видані власним коштом.
– З чого почалося ваше захоплення медициною? Чи сприяла цьому сімейна традиція?
– Ні, батьки тут «не винні». Бо вони були звичайними колгоспниками у селі, що поблизу Снятина. На жаль, їх уже немає – відійшли у засвіти, так і не дізнавшись, що їхній син став ректором. А свою дорогу в медицину, в стоматологію я прокладав самотужки. Звичайно, були викладачі, наставники. Зокрема, вдячний колишньому кураторові нашої студентської групи доценту Христині Саєвич. Я був тоді старостою. У цієї жінки я багато навчився. І досі підтримую з нею товариські стосунки. Схиляю голову і перед Олексієм Павленком. Це він дав мені добрі орієнтири в наукові лабіринти. Тепер він доктор наук, професор, головний стоматолог МОЗ України, президент Асоціації стоматологів України. Можливо, це завдяки йому мене після закінчення навчання на стоматологічному факультеті залишили для продовження наукової роботи. Довіру я виправдав і вже у 1985 році захистив кандидатську, а через вісім років – докторську.
– Всього якихось тринадцять місяців минуло з того часу, як ви були обрані ректором. Але вже встигли запровадити кілька новацій та й чимало зробити...
– Нашим основним пріоритетом є вдосконалення, створення відповідної сучасної навчальної бази. Нині разом з колективом ми працюємо над відкриттям нових навчально-практичних центрів, «фантомних» класів, автивно ведемо ремонтні роботи. У нас скрізь пахне фарбою. І я вже нею пропах. Мій робочий день починається о сьомій ранку. Маємо свою ремонтну бригаду – а це 20 осіб. Реформуємо нашу господарську частину – прийняли на роботу двох інженерів, двох виконробів. Мати своїх ремонтників – справа вигідна, менш затратна фінансово, але це коштує здоров’я.
Стосовно новацій, то ввів нову систему укладення контрактів, також введено систему таємного голосування, встановлено доплату за викладання англійською мовою, за підготовку кандидата наук видається премія 5 тис. грн. Відновлена діяльність чоловічої хорової капели «Сурма», в приміщенні морфологічного корпусу створена кімната-музей «Руської трійці». Куратором цього музейного осередку є завідувач кафедри українознавства нашого університету академік Володимир Качкан. На кафедрі внутрішніх хвороб, якою завідував світлої пам’яті Євген Михайлович Нейко, створено музейний куток і встановлено іменну стипендію.
– Розповідають, що всі великі ремонти-реконструкції ви розпочали з університетської бібліотеки. Це правда?
– Чистісінька правда. Мусив розпочати з бібліотеки. Річ у тім, що в цьому приміщенні 20 років не робилось ніякого ремонту. Розпочали з вхідних дверей, поміняли вікна, підлогу, меблі... Тривалий час книгозбірня не поповнювалася підручниками, посібниками, іншою друкованою продукцією. Ми знайшли вихід – за кошти створеного благодійного фонду закупили чимало підручників, комп’ютерів, мультимедійних приставок. В одному з відремонтованих приміщень уперше в історії університету організували виставку стоматологічного обладнання з одночасним проведенням наукової конференції. Принагідно хотів би відзначити безкорисливу допомогу порадами, досвідом з боку ректора ІФНТУНГ професора Євстахія Крижанівського.
– А що попереду, які плани?
Багато задумок і роботи. Зокрема, у Яремчі готуємо до відкриття великий конференц-зал. Багато ще треба зробити на поверхах головного корпусу, на кафедрах, у гуртожитках. Ми не можемо жити вчорашнім днем.
– Що конкретно вкладаєте у цю тезу?
– Університет не може жити вчорашнім днем – це для мене аксіома. Дрімота, застій, буденність призводять до такого стану, що університет не має майбутнього. Тільки активний рух, ініціатива, науковий пошук, багатовекторна праця дають бажаний позитивний результат. Як приклад, хочу згадати III Міжнародну виставку «Сучасні заклади освіти-2012», яка проходила у березні в Києві. Там наш університет уперше отримав Гран-прі «Лідер вищої освіти України». Високе місце у загальнодержавному рейтингу нам забезпечили новітні методичні розробки, інноваційні технології, зразки системи дистанційного навчання студентів. Тож мусимо тримати марку і рухатися вперед.
Інтерв’ю записав Роман ФАБРИКА
|
