Дай, Андрію, знати, яку долю мати
Наближається чудове свято апостола Андрія. З особливим нетерпінням його чекає молодь, тому що у андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Старші люди згадують, як святкували Андрія колись. Ось що розповіла знана в Івано-Франківську пропагандистка українських звичаїв та обрядів Марія Турчин.
– Свята Андрія дівчата дуже чекали, бо про свою долю в святого Андрія запитати мали. Сходилися до однієї хати хлопці та дівчата ввечері 12-го грудня, щоб свято святого Андрія привітати. Жартували, різні історії оповідали та в різні ігри грали, а в ніч з 12-го на 13-те грудня ворожили...
Як тільки звечоріло, то дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще вдень компот із сушених фруктів і картоплю на вареники варила. Дівчата заздалегідь прийти мали, бо вони господині приготовляти святкову вечерю допомагали.
Після заходу сонця всі збиралися, де могли, у світлиці розсідалися – і тоді цікаве дійство розпочиналося. Спочатку різні історії розповідали, а тим часом деякі дівчата з господинею святковий стіл накривали. Дивовижні історії старші парубки розповідали, які вони ще раніше від старших чували. Між історіями всякі жарти вставляли, щоб молоденькі дівчаточка не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб поворожити, за кого і чи скоро заміж хто буде виходити дізнатися. Про свою долю в святого Андрія дівчата мали запитати, бо вірили, що він має у цей день про все знати.
На Андрія жінки не пекли хліба, не шили і не пряли
В ніч під Андрія хлопці мають найбільші права – єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.
Удосвіта напередодні Андрія дівчата йшли до криниць, щоб набрати води в рот і замісити на ній борошно. За цим стежили хлопці, щоб розсмішити дівчат. Тоді останні зверталися з проханням не заважати, за що парубки вимагали відкупної – макітру вареників, котрі мали обов'язково бути на "андріївській вечері". Давши згоду, дівчата приносили воду, замішували тісто й гуртом випікали по дві кукілки (для себе й судженого). Ввечері, поклавши серед світлиці на невеличкий ослінчик або ж заслінку парну кількість балабушечок, впускали пса, якого цілий день тримали впроголодь. Чию хлібину собака з'їдав першою, та якнайскоріше вийде заміж; коли ж обнюхував і "перескакував" до інших – тій юнці цього року шлюб не світить, а коли забирав їство і біг в закуток – вийде на чужині.
Нерідко робили з клоччя дві свічки й підпалювали, приказуючи:
– Андрію-добродію, допоможи мені долю відшукати!
Якщо свічки згоряли рівномірно, прихилившись ода до одної, то це ознака щасливого шлюбу, а коли розхилялися – на неприємну сподіванку. Потім знімали взуття з лівої ноги й від столу почергово міряли доріжку до порога: чий чобіт перший стане на нього – та найскоріше вийде заміж.
Цікавиться дівчина ще й тим, хто буде її чоловік, якої вдачі та якого фаху? Щоб це вгадати, вона посипає на долівку трохи пшениці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли все вже готове, впускає півня і слідкує за ним: якщо півень нап'ється води – чоловік буде п'яницею, клюне пшениці – господарем, а як гляне в люстерко – паничем і ледарем.
І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні, або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладуть гілочку у воду і приказують:
Святий Андрію,
Маю на Тебе надію:
Дай, щоб вишня зацвіла,
А мою долю на поріг привела.
Судженого побачила на Андрія в дзеркалі
У те, що ворожіння на Андрія збуваються, Ірина Баранчук ніколи не вірила. Ворожила, бо ворожили усі, і це було справді весело.
Ірина Баранчук проживає у Івано-Франківську у винайманій квартирі з коханим чоловіком і сином. Каже, сама ледь вірить у щастя.
Вперше жінка одружилася у 18 років. Молодий чоловік був красивим і вмів пожартувати. Тоді навіть життя у гуртожитку здавалося їй раєм. Але час минав, у хаті ставало все холодніше.
«Я стала часто плакати, перестала сміятися й розуміти жарти. Вдома бачила лише п’яні очі чоловіка, червону пропиту пику. У подарок на свята отримувала зазвичай стусани, – пригадує жінка.
Подруги радили розлучитися. Чоловік залишився без роботи. Але на носі вже «тридцятка» і залишатися самій було страшно. Щоб менше бувати вдома, брала наднормову роботу. Гроші чоловік пропивав.
На роботі Ірина потоваришувала із Остапом. Чоловік був неодружений, на рік молодший, дуже привітний, вихований і добрий. Вони годинами могли говорити. Втім, говорила вона про свої біди. Остап курив, мовчки слухав і співчував жінці. На роботі поза очі їх вже називали коханцями. Ірина балачки не слухала й тільки сміялася – от вигадали люди. Про якісь тісні стосунки з Остапом і мови не могло бути.
«Він просто друг», – казала подругам. Жінка нарешті розлучилася й гадки не мала заводити нову сім’ю. Тай на прикметі ніякого залицяльника не було.
«Того зимового вечора ми з подругами зібралися на квартирі Олени. Вона також була розлучена. Оксана й Іванка – ще не одружені. Дівчата вирішили ворожити. Я як могла віднікувалася. Не до того мені зараз» – розповідає Ірина.
Але дівчата не відставали. Спочатку вирішили розкладати взуття. Чий чобіт першим дійде до порога, та вийде заміж до наступної зими. Іра зашарілася, коли саме її чобіт прийшов першим.
«Яке весілля, з ким, про що ви, дівчата?» – віднікувалася.
А далі ще веселіше. Дівчата, як у давні часи, вирішили дізнатись ім’я судженого. На вулицю виходити було ліньки. Вирішили телефонувати.
«Набирали перший-ліпший номер і коли відповідав мужчина, питали, як його звати. Коли прийшла моя черга, то на іншому кінці проводу я почула: ви куди дзвоните, це квартира Остапа… і пі-пі-пі», – розповідає жінка.
Дівчатам гра сподобалася й від Іри вони вже не відставали. Обряд продовжувався далі.
Ірина взяла білу свічку, запалила її. Стала перед дзеркалом і тричі промовила: «Андрію, Андрієчку, на тобі копієчку. А ти здійсни бажаннячко. Ми дівки молоді, дівувати не хочемо, а за те тобі віддячимо!».
Жіінка каже, що відчула якийсь легкий подих вітру. По тілу пробігли мурашки. Вогонь свічки сколихнувся і на неї із дзеркала глянув високий чорнявий чоловік. Вона здригнулася. На мить їй здалося, що то Остап. Озирнулася, але позаду нікого не було. Дівчатам вона про видіння не сказала нічого.
Через два місяці Остап запропонував Ірині стати його дружиною. Минуло вже понад два роки. Іра щаслива. В сім’ї підростає маленький Андрійко. Жінка більше не ворожить.
Олександра Лісконог
|
