Фінальний розпродаж
Після дерибану земель і майна при(х)ватизують комунальні підприємства?
Держава не може дати собі ради з утриманням і модернізацією застарілої житлово-комунальної галузі й хоче залучити до цього приватний капітал. Однак це не завжди йде на користь як самим комунальним підприємствам, так і споживачам їхніх послуг. Тим більше, коли мова про такі стратегічні для міст і їхніх мешканців підприємства водопостачання і теплозабезпечення.
Тіньова приватизація чи залучення інвестицій?
Бізнесмени до таких комунальних підприємств придивляються уже давно. Приватизація так званих природних монополій заборонена. Але водоканали і теплоцентралі можна отримати в оренду чи концесію. Спершу інвестор мав би вкласти кошти у їхню модернізацію та заміну мереж. Потім ці інвестиції він неодмінно захоче собі повернути та ще й заробити на наданні послуг споживачам. А цього можна досягти лише за рахунок зростання тарифів, які, як стверджують комунальники, у більшості випадків зараз взагалі збиткові. Зрозуміло, що за такої ситуації підприємства нормально працювати не можуть, і рано чи пізно тарифи все ж доведеться підвищувати хоча б до так званого економічно обґрунтованого рівня. Але на такий непопулярний крок влада йде неохоче. Побутує думка, що лише через те, щоб напередодні чергових виборів – Президента, Верховної Ради, органів місцевого самоврядування – не втрачати рейтинг і підтримку електорату. Хоча є й інша версія: завдяки збитковим тарифам пришвидшується процес свідомого доведення до банкрутства комунальних підприємств, щоб потім їх за безцінь розпродати.
На думку народного депутата, екс-секретаря Івано-Франківської міської ради Руслана Марцінківа, оренда і концесія комунальних підприємств не ведуть до покращення якості послуг, а лише до збільшення тарифів. «В теперішніх умовах концесія – це інструмент тіньової і корупційної приватизації комунальних підприємств, – каже він. – Як показує приклад Луганська і Бердянська, через концесію відбувається не залучення справжнього інвестора, який вкладає кошти в оновлення мереж та зменшення втрат води і тепла, а банальний заробіток на споживачах й відчуження комунальної власності». «А через неадекватну тарифну політику фактично відбувається штучне банкрутування комунальних підприємств», – додає Р.Марцінків.
З його твердженнями категорично не згідний заступник голови ОДА Руслан Гусак. Він каже, що концесія – це інструмент для залучення інвестицій, нагадує, що тарифи на комунпослуги встановлює спеціальна національна комісія та органи місцевого самоврядування, і наголошує, що рішення про передачу в концесію комунальних підприємств ухвалюють виключно їхні власники, якими є місцеві територіальні громади.
Без води – ні туди, ні сюди
Власне кажучи, представницький орган територіальної громади Івано-Франківська вже раз відстояв одне комунальне підприємство. Свого часу депутати міськради домоглися звільнення з посади генерального директора КП «Івано-Франківськводоекотехпром» Романа Шестопалова, якого запідозрили у тому, що він і прийшов на це підприємство саме для того, щоб готувати підґрунтя для його «здачі». В концесію.
«Такі побоювання дійсно були, – каже депутат міськради, голова наглядової ради «Водоекотехпрому» Ярослав Бачкур. – Колись це було прибуткове підприємство. Але з 2009 року через невідповідність тарифів, зношене застаріле енергоємне обладнання, постійні підвищення цін на електроенергію воно стало збитковим. Підприємство взяло кредит, спрямовує його на технічні покращення, але покращення якості послуг немає. Ідея з приватизацією цікава, але небезпечна. Щоб не обговорювати чиюсь ідею його приватизації, у цьому має бути державна політика. Поки що тут більше недоліків, ніж позитиву. Є побоювання, що хтось має бажання звідти більше взяти, ніж вкласти. Хоча залучення приватних інвестицій у комунальні підприємства треба обговорювати. Але після детального вивчення стану справ і оцінки всіх ризиків. Можливо, хтось дійсно бачить, як можна вивести підприємство з боргів, здійснити його модернізацію і почати заробляти за рахунок економії. Все це треба вивчати».
Заступник гендиректора «Водоекотехпрому» зі стратегічного розвитку, депутат міськради від ВО «Свобода» Віталій Голутяк у концесійно-приватизаційних процесах на теперішньому етапі теж вбачає більше проблем і ризиків, ніж користі для міста, територіальної громади і споживачів послуг водопостачання та водовідведення. «Для інвестора, який хоче розвивати підприємство, є маса ризиків, оскільки він не впливає на тарифну політику, бо є державний регулятор. Зараз підприємство планово-збиткове. Звісно, якщо заручитись підтримкою державного регулятора, який підніме тарифи, підприємство стане потенційно привабливим і тоді будуть ті, хто захоче його приватизувати, – припускає В.Голутяк. – Але чи виграє від цього споживач? Людям це буде невигідно». Він каже, що тут є і політична складова. «У США всі водоканали, як стратегічні об’єкти забезпечення водою, підпорядковуються міністерству оборони. Наша політична сила наполягає на тому, що стратегічні комунальні підприємства, яким є «Водоекотехпром», не можуть бути приватизовані. Народний депутат Руслан Марцінків також ініціював закон про заборону концесій комунальних підприємств. У будь-якому разі рішення про концесію ухвалює засновник, яким є міська рада. Івано-Франківська міська рада таке рішення не проголосує», – прогнозує В.Голутяк.
Схема банкрутства
Ще одним стратегічним для міста є державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго», яке останнім часом лише здає позиції на ринку надання послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання індивідуальним автономним системам. Розмови про його ймовірну приватизацію не такі голосні, як чутки про неминуче банкрутство. І в цьому теж є своя ймовірна логічна схема, яку свого часу описав теперішній в.о. директора департаменту комунального господарства, транспорту і зв’язку Михайло Смушак: «Підприємства комунальної енергетики мають значну заборгованість за газ. Це означає, що за рішенням уряду їх можна визнати боржниками і оголошувати процедуру їхньої санації. Санатором стане якась приватна структура, і таким чином, я вважаю, що до цього йде, комунальні «Теплокомуенерго» стануть приватними структурами».
Тоді для приватних «Теплокомуненерго» треба забезпечити стабільний ринок надання послуг і збуту теплової енергії. Як це зробити? А пригадуєте інформацію про ініціативу нацкомісії з регулювання комунпослуг, щоб шрафувати тих, хто самостійно відключився від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання? Також, щоб споживачі масово не відмовлялись від послуг ЦО, урядовці свого часу вирішили ускладнити процедуру отримання дозволів на індивідуальне опалення та дозволяти відключення від централізованих мереж лише цілими будинками. І лише у разі, якщо така можливість передбачена схемою теплопостачання, затвердженою органами місцевого самоврядування.
Офіційно такі кроки урядовці тоді мотивували тим, що перехід на індивідуальне опалення призводить до технологічного розбалансування централізованих систем теплозабезпечення і будинкових систем опалення. А котли, якими обігрівають окремі квартири, шкодять екології та є небезпечними, оскільки у будинках відсутні канали виведення продуктів горіння.
Втім, за словами в.о. директора ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» Богдана Мимохода, говорити про приватизацію підприємства наразі передчасно. Та й відповідної нормативно-правової бази для цього, начебто, нема.
Зацікавити приватного власника можуть лише об’єкти генерації. В Івано-Франківську вже є приклад: «Прикарпаттяобленерго» відсудило у «Теплокомуненерго» котельню на вулиці Індустріальній і створило на її базі ТзОВ «Станіславська теплоенергетична компанія». Щоправда, з нею теж уже є проблеми. Мовляв, через відсутність стратегії розвитку теплопостачання міста невідомо, як розвивати і яким чином будувати роботу «СТЕК».
Очевидно, тут варто згадати і про те, що свого часу основною умовою приватизації підприємств комунальної теплоенергетики урядовці визначили інвестиції у розвиток альтернативної енергетики з відновних джерел та зменшення споживання традиційних енергоносіїв. Але знову ж таки без тарифів на тепло, які хоча б окуповували затрати, приватизація підприємств теплоенергетики нікому не цікава.
Найцінніші серед решти
З дрібними комунальними обслуговуючими підприємствами все набагато простіше. Їхня ймовірна приватизація не викликає ні великого занепокоєння, ні категоричного заперечення. А швидше – навпаки. «Комунальні підприємства необхідно створювати і утримувати лише у тих сферах, де недоцільно залучати приватника, або коли подібних за профілем приватних підприємств нема, – каже М.Смушак. – Якщо є сформований ринок на певні види послуг, то утримувати комунальні підприємства з усіх сил нема змісту. Яка логіка містові оголошувати конкурси на надання послуг, щоб серед інших у них брали участь комунальні підприємства, які є власністю міста? Комунальні підприємства треба визначати одержувачами коштів з міського бюджету і виконавцями послуг».
І все ж в Івано-Франківську визначили перелік підприємств, які мають суспільну цінність для територіальної громади, і щодо яких не може бути застосована процедура банкрутства. Окрім згаданих КП «Івано-Франківськводоекотехпром» та ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», до нього увійшли ДП «Міськсвітло», КП «Міська ритуальна служба», «Електроавтотранс», «Єдиний розрахунковий центр», «Дирекція замовника», «Полігон ТПВ» та «Технічний центр «Сервіс-Авто».
Іван ГІРАК
|
