Івано-Франківськ 100 років тому
Ювілей скасували. Будували «хмарочоси», церкву, заснували школи
(Закінчення. Поч. у №№ 3 і 4)
Від 1899 року в місті працює школа і учительська семінарія сестер василіянок на Заболотівській вулиці (тепер Василіянок). Для ведення школи зі зростаючим числом учениць давній будинок вже не надавався. Новий проект розробили львівські архітектори І. Левинський та О. Лушпинський. Гроші на його зведення збирались українською громадою. Одну тисячу корон на будову передав із власного гаманця цісар Франц Йосиф І.
Першу чергу школи і монастиря (ліве крило) спорудили протягом року – від травня 1911 до травня 1912 року. Тоді василіянки навіть одержали право створити жіночу гімназію і провели набір у перший клас. Роботу гімназії припинила Перша світова війна. Повністю проект реалізований у 1938 році під керівництвом будівничого М. Грицака. Будинок є єдиним зразком українського стилю в архітектурі Івано-Франківська. Триповерховий, із симетричною п’ятичастинною композицією головного фасаду і крутим дахом, увінчаним восьмигранними вежами з наметами, він є незаперечною окрасою вулиці.
Культурно-спортивне товариство «Сокіл», створене 1902 року, досі власного приміщення не мало. У 1906-му лікар В. Янович, голова Станиславівської філії товариства „Просвіта” придбав міщанський будинок на вул. 3-го Мая (Грушевського, 18) і невдовзі відступив його українському "Соколові". У рік 10-річчя «Сокола» була проведена реконструкція: підтягнені вверх стіни, розібрані внутрішні перегородки, утворений великий зал 14х11 метрів заввишки 6,5 метра, добудовані приміщення з боку подвір’я. Урочисте відкриття реконструйованого будинку "Сокола" відбулось 16 листопада. Це був перший в Галичині власний будинок "Сокола". Головою товариства в цей час був залізничний інженер І. Мирон, майбутній міністр шляхів сполучення ЗУНР. Після зміни кількох власників у будівлі знову міститься відроджена «Просвіта».
У 1911 році, коли відзначалося 100-річчя з дня народження М. Шашкевича, «Рідною школою» було прийняте рішення про створення школи його імені. Вона відкрита в 1912 році як 4-класна і містилася в будинку українського "Cокола”. Власний будинок у його подвір’ї збудувала протягом 1923-24 рр. (арх. С. Бернард). У міжвоєнний час школа стала семирічною. Директором у 1920-х рр. був письменник Д. Макогон, батько Ірини Вільде. Тут працювала також відомий педагог Іванна Блажкевич, навчалась Ірина Маланюк – талановита українська співачка, солістка оперних театрів Цюріха, Мюнхена, Відня. Зараз це другий корпус ЗОШ №7.
Від початку століття швидко розвивалася дільниця за тунелем, звана Гіркою. До українських церков у центрі міста і Княгинині-Селі звідси досить далеко, тому було прийняте рішення будувати власну церкву. Споруджена вона переважно на кошти місцевих залізничників. Для збору коштів розповсюджувалися поштові листівки з виглядом храму і написом "Жертва на будову церкви в Княгинині-Гірці”. Відправи велися від 1911 року. Порівняно довго, до кінця 1912-го чекала освячення. Газета "Станиславівські вісти” в той час дорікала єпископові Г. Хомишину: "Вже рік стоїть церковця на Княгині-Гірці і ведуться відправи, а єпископського освячення її не було”. Церква від початку існує під ім’ям Йосифа Обручника.
У 1911 - 12 роках почали виникати осередки «Пласту» — української скаутської організації, мета якої сприяти всебічному патріотичному самовихованню молоді на засадах християнської моралі. Перші пластові гуртки у Станиславові виникли в українській гімназії. Їх опікуном був викладач Г. Кичун. 12 квітня 1912 року перші пластуни приймали присягу у Львові. Тому в цей день 2012 року буде урочисто відзначатися 100-річчя «Пласту».
Прощання із поважними громадянами
У 1912 році Станиславів попрощався з кількома своїми примітними громадянами. Пострілом з браунінга відібрав собі життя в готелі «Центральний» (тепер Січових стрільців, 4) купець, міський асесор, директор Каси ощадності К. Піскож. Причиною були непорозуміння з податковою службою. Маючи добру славу в купецтві від 1880 року, він не зміг того перенести. Померла М. Домбровська, дружина полковника Л. Домбровського, одного з найздібніших офіцерів повстання 1863 року, засновниця власного пансіонату для дівчат (тепер Шевченка, 12), який вела 43 роки до останніх днів.
Пішла з життя А. Дзвонковська, шляхтянка, власниця маєтку на Майзлях, мати другого кохання І. Франка, Юзефи, переживши дочку на 20 років. Це до неї звертався у 1883 році Іван за нормами етикету того часу листом з проханням руки і серця Юзефи і отримав ввічливу відмову.
Сам І. Франко, майбутній патрон нашого міста, цього року був у ньому лише проїздом до Коломиї у травні та на відпочинок до Криворівні влітку. Це його перебування було щедрим на приємні зустрічі з М. Коцюбинським, О. Олесем, В. Гнатюком, А. Крушельницьким.
Михайло Головатий,
член історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто»
|
