Дільничні відчувають брак людського розуміння 

Роман Коваль, дільничний інспектор міліції з Івано-Франківська, став одним з переможців чергового етапу Всеукраїнської акції «Наш Аніскін», що відбувся наприкінці лютого в Чернівцях. Позаторішній випускник Харківського національного університету внутрішніх справ першим з прикарпатських «шерифів» удостоївся такої відзнаки, запровадженої Громадською організацією «Українська федерація професіоналів безпеки» для підняття престижу міліції. Оскільки молодий дільничний здобув високе професійне визнання всього за неповних два роки роботи, ми вирішили ближче познайомити з ним та специфікою його роботи наших читачів.
Лейтенант міліції Роман Коваль працює в густонаселеному спальному мікрорайоні «Позитрон». На території його обслуговування (1-й дільничний пункт міліції на вул. Стуса), де мешкає понад 10 тис. людей, роботи вистачає з лихвою. «Нас привчали вести зошит планування своєї роботи. Практично, це – нереально, – розповідає Роман. – Розпланувати щось не можливо, тому що вже черговий телефонує на стаціонарний чи мобільний телефон і повідомляє: там хтось між собою свариться, там сімейний конфлікт, там сусіди шумлять, там дрібна крадіжка… Сидіти без діла не доводиться».
Крім того, дільничному інспектору потрібно розглядати велику кількість заяв від мешканців та проводити профілактичну роботу. Зокрема, відвідувати, так званий, «підобліковий елемент» – людей, які були засуджені і які можуть повторно вчинити протиправну дію, скоїти злочин. «Якщо запустити територію, потім буде дуже важко розгребтися», – каже Р.Коваль.
Попри велику завантаженість і ненормований робочий день робота дільничного Роману подобається. Головною причиною її вибору, напевно, все ж таки була наявність такої вакансії, але не слід виключати й потребу випускника престижного університету МВС відчути міліцейську роботу знизу. «Думаю, ні один генерал не став генералом, не протоптавши землю», – розмірковує Р.Коваль, згадуючи слова одного з керівників харківської міліції про те, що «якщо ти не протоптав землю, то з тебе ні керівника, ні навіть нормального працівника у службі МВС не буде».
Роман каже, що відчуває задоволення від роботи, коли вдається прийти на допомогу людям, і шкодує, коли це з якоїсь причини (особливо, в сімейних конфліктах) зробити не завжди можна. Він любить розповідати про випадок, який стався на зорі його міліцейської служби і який, як підкреслює дільничний, «напевно, відіб’ється на всій моїй службовій діяльності, на всьому житті».
Якось вранці, обходячи територію, Роман побачив, як з вікна четвертого поверху в одному з будинків вилітають різні побутові речі, банки з огірками-помідорами тощо. Піднявшись у квартиру, міліціонер посеред страшного розгардіяшу побачив напівоголену молоду жінку та її, як виявилося, брата, що були сильно п’яні. Не надто, в принципі, незвичну для сімейних сварок картину, доповнював плач немовляти. Під купою шмаття дільничний знайшов дитину, якій на той час було лише 12 днів… «Це мене шокувало. Якби я там не проходив – не знаю, що б сталося. Дитина була повністю гола, а мама знаходилася в такому стані, що навіть після моєї появи не розуміла, що з нею коїться і що вона робить». Сп’яніння наклалося, як потім сказали лікарі, на післяродовий стан.
Молодий дільничний не розгубився, викликав медиків та з ними супроводив жінку до лікарні. Дитину ж на цей час віддав сусідам, а потім її забрала до себе мама породіллі. Після того, як медики поставили молоду маму на ноги, вона ростить дитину вже сама. Роман бачився з цією жінкою і каже, що її вдячності не було меж. «Вдячність людини, якій ти допоміг – це є стимул для роботи», – каже він.
А з неприємних сторін професії дільничний відзначає те, що до працівників міліції у людей є певна неприязнь. Якщо раніше на людину у формі дивилися з повагою, то тепер – з боязню. Мовляв, якщо прийшов міліціонер, то він має або притягнути до відповідальності, або ж викликати в прокуратуру чи в суд. «Працівники міліції бажають, щоб до них ставилися так, як до людей, бо ми – звичайні люди, – ділиться наболілим Р.Коваль. – Ми так само живемо у тому суспільстві, яке охороняємо. А людям, здебільшого, важко зрозуміти, що ми просто виконуємо свій службовий обов’язок».
Лауреат акції «Наш Аніскін» Роман Коваль не бачив жодного з трьох фільмів про добродушного сільського дільничного Федора Аніскіна, який завжди вчасно приходив на допомогу людям, лише чув про такого кіногероя від наставників. Попри це, основний напрямок своєї роботи молодий дільничний визначає у схожому руслі: «Щоб люди нас поважали, щоб люди нас розуміли».
Тарас ТКАЧУК
Фото автора