Американський досвід
Українські студенти – про навчання та працю в Сполучених Штатах
Для тих, хто хоче трохи пожити так, як показують в численних фільмах та серіалах американського виробництва, зараз відкриваються можливості здійснити мрію про подорож за океан. Адже існує багато програм зі стажування, праці, навчання у США, які цьому сприяють. Орест провів три місяці в омріяному Нью-Йорку, скориставшись допомогою популярної серед студентів програми «Work and Travel».
Вони гадають, що ми всі дуже бідні
– Чи складно було влаштувати таку далеку мандрівку?
– Загалом неважко, от тільки довелося здійснити кілька поїздок до Києва, а це виснажувало і займало багато часу. Агенція, яка організовувала подорож, допомагала підготуватися до консульства, зібрати необхідні для візи документи. Також, аби взяти участь у цій програмі, знадобилося близько 2000 доларів. Мабуть, не кожен може дозволити собі витратити такі кошти.
– Пригадуєш своє найперше враження від Нью-Йорка?
– Довгі черги в аеропорту Кеннеді. Ми близько півтори години там простояли в окремій лінії для не-громадян Америки. Потім моя знайома зустріла нас і підвезла машиною до Брукліна, у район Брайтон. Там було досить брудно й непривітно. Я був здивований від того, в який жах потрапив. Але пізніше, звичайно, побачив більше гарного, і подібні враження перемінилися на позитивні.
– Якою була твоя тамтешня робота?
– Спочатку я працював у фастфуді. Але це тривало лише два тижні. Потім знайшов роботу в центрі міста в компанії, котра влаштовувала екскурсійні аудіотури. Стояв на касі, продавав навушники та розмовляв з туристами. Необхідно було завчити інформацію про екскурсії та вміти порозумітися англійською. Але робота мене аж ніяк не виснажувала, я багато відпочивав. До того ж, мав непоганий заробіток – 9,50 долара за годину.
– Яким було ставлення до тебе працедавців, людей, з якими доводилося спілкуватися?
– Загалом всі були зі мною дуже хорошими. Проте деколи я помічав, що про Україну думають як про державу Третього світу. Часом в мене питалися: «То що, ти хочеш залишитися в Нью-Йорку?». Здається, вони гадають, що ми всі дуже бідні. Якось я зустрів у кав’ярні жінку, котра, дізнавшись, звідки ми, сказала: «О, то ваша країна недавно вийшла з-під СРСР. Ви, напевно, одні з перших українців, які до нас приїхали. Повернетеся додому і будете розказувати, як тут усе гарно».
– То в цілому ти задоволений поїздкою? Чи помандрував би ще за цією програмою?
– З «Work and Travel» – вже ні, адже влітку хочеться відпочивати, а не працювати. Але ця програма мені сподобалася. Я досить непогано заробляв, мені вистачало коштів на те, щоб заплатити за житло, харчі, одяг, відвідувати різні музеї, клуби, кав’ярні тощо. Хоча заощадити кошти мені так і не вдалося. Побачив багато нового і цікавого. Мені дуже сподобалося у Нью-Йорку. Окрім того, вдосконалив свій рівень англійської мови. Побачив, як тече життя в іншій країні.
Спочатку я пережив певний культурний шок
Побувати за океаном, провести там цілий рік можна і цілком безкоштовно: користуючись тільки своїми знаннями, як це зробив інший мій одногрупник – Павло. Він отримав стипендію «UGRAD» від організації «IREX», що розрахована на студентів першого, другого й третього курсів стаціонару. Завдяки їй хлопець навчався в університеті міста Мінесота та стажувався у тамтешній солідній архітектурній фірмі.
– Що потрібно було, аби взяти участь?
– Спочатку засумнівався, чи можу пройти конкурс, адже я не є зразковим студентом, маю не надто високі оцінки. Але все-таки наважився і зареєструвався на сайті програми. При поданні заявки вказав усі дані про себе: захоплення, зацікавлення, досвід роботи, навчання, волонтерської діяльності. Та найголовніше – написати три есе англійською мовою на задані теми. Найбільшу увагу при оцінюванні цих творів звертали на креативність та оригінальність. На жаль, я так і не дізнався, чим мої есе вразили журі. Мені просто зателефонували і сказали: «Ви у фіналі».
– І потім ти поїхав на співбесіду до Києва. Що відбувалося на цьому етапі?
– Тут вже було нескладно. На співбесіді були присутні четверо громадян США та одна українка – недавня учасниця програми «UGRAD». Вони впродовж 10-15 хвилин задавали питання стосовно моїх есе, просили розповісти про певні описані в них досвіди детальніше. Їх цікавили насамперед погляди на світ, наявність лідерських якостей.
– Важко тобі було в США адаптуватися до нового середовища, до інакшої системи освіти? Що було найбільш незвичним?
– Мабуть, спочатку я пережив певний культурний шок. Досить часто думав: «О, а в нас вдома інакше. А чого вони роблять це так?» Деякі процеси, речі довкола мене викликали подив, часом легке обурення. Також у перші кілька тижнів важко було призвичаїтися до викладання англійською мовою. Тобто я все розумів десь на 95%, але не вдавалося одразу подумки все засвоїти, поєднати, «розкласти по поличках». А в кінці так звик до англійської, що не міг собі уявити, як знову повернуся до україномовних лекцій.
– Окрім навчання, «UGRAD» також передбачає волонтерську діяльність та стажування за спеціальністю. Чим ти займався як доброволець?
– Справді, впродовж першого семестру обов’язково було провести 20 годин у ролі волонтера. Я влаштовував презентації про Україну в початкових та середніх американських школах. І це була не робота, а суцільне задоволення – ділитися з іноземними учнями своєю культурою, традиціями, доносити все те краще, що я привіз із собою. Мене приємно здивувало те, що школярі знали про мою державу більше, ніж старші американці, адже деякі з них чули слово «Україна» вперше або гадали, що це – якась частина Росії. Звісно, від маленьких учнів я наслухався смішних питань на зразок: «Чи є в Україні електрика? Чи їздять у вас машини?».
– Яких рис американського способу життя тобі зараз бракує вдома?
– Мені не вистачає організованості, ввічливості. Тобто, там рідко траплялося так, щоб в якійсь установі хтось поводився зі мною грубо, ігнорував мене чи змушував довго чекати, я завжди отримував те, за чим приходив. Дуже бракує їхніх методів викладання в університеті. Зараз мені важко знову призвичаїтися до тих, що є в нас, не вистачає такого ставлення викладачів до студентів, яке було в Мінесоті. Хоча проблема в тому, що в США навчання є дуже дорогим, а в нас воно дешевше, і більше людей можуть його собі дозволити.
– За чим українським ти найбільше сумував у США?
– Не вистачало, мабуть, хорошої сторони нашої ментальності – більшої щирості, відкритості, яку я отримую від людей, котрі мене оточують в Україні. Важко було розділити свої враження, переживання, оскільки в Америці люди, все-таки, дуже відрізняються. Також, не зважаючи на те, що в США повно їжі на будь-який смак, з різних країн і культур, мені бракувало органічної, домашньої, запашної, маминої кухні:)
Людмила БАРАН,
студентка Львівського національного університету
ім. І. Франка.
Фото Тараса ЯКОВИНА
|
