Цілюща сила дзвонів
Біоенергетики стверджують, що дуже добре мати маленькі дзвіночки вдома
Про диво-силу церковного дзвону впродовж століть писали письменники, поети, науковці. Наприклад, О. Дучимінська зазначає, що дзвін «мав чудодійну силу промовляти до людей. Своїм голосом вливав у зболілі серця потіху та відраду. Смуток умів своїм чарівним гомоном розірвати, грішникам його голос рвав совість, вдирався незначно в тайни душі і топив грішні серця, мов віск, як закрався до них…. Коли прощав кого, виряджав у вічну дорогу, то ридав, голосив… А знов у радісні хвилі – так весело, ніжно плив його голос…". Церковне дзвоніння можна творити, лише відповідно приготувавшись до цього в серці своєму. Про все це чи не найбільше в Україні знає кампанолог Богдан Кіндратюк, директор Центру дослідження дзвонарства при Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника.
– Пане Богдане, хто був зацікавлений в тому, щоб на Прикарпатті народився такого спрямування науковий заклад – Центр дослідження дзвонарства?
– Хай не прозвучить це нескромно з мого боку, але я є автором першої книжки в українській культурі про музичне мистецтво Галицько-Волинського князівства. Раніше, якщо і говорили про музичне мистецтво цього князівства, то це було лише кілька згадок про співака Метусу, про дзвони і дзвоніння. Я ж свідомо виділив у цьому мистецтві окремий параграф: дзвонарське мистецтво. Коли вже написав про це книжку, то, ознайомившись з її змістом, професори зі Львова і Перемишля мені сказали: «На тебе, Богдане, вказує Божий перст». Що мали на увазі? Зараз у світі формується така наука як кампанологія. Завдяки моїм зусиллям за цих 10-15 років, відколи досліджую дзвони, дзвоніння в історично-культурному контексті, вважаюся одним із авторів української музичної кампанології. У своїх численних публікаціях багато що встановив, а зараз виникла потреба всі ці напрацювання узагальнити в одній роботі. Власне, за таких умов новизни цієї науки у міжнародному контексті і народилася в нас ідея створити такий Центр. Ректорат університету пішов назустріч.
– Цікавий в такому контексті і духовний, і технологічний момент питання. Що Боже, а що людське?
– Дзвони не зразу лили. Не одразу і не кожному майстру вдавалося вилити добрий дзвін. Дзвін має витримувати удар, багато ударів. Форма поступово у дзвонів ставала така, як ми знаємо її зараз. Ця форма дозволяє творити звуки, які вказують на досконалий музичний інструмент. Тому дзвони – це музичний інструмент, а також це є пам’ятка історії, пам’ятка мистецтва, писемності, адже дзвони мають свої написи. Удар у кожного по-іншому звучить. Різні частинки дзвона по-різному коливаються та віддають звучання.
Щодо духовного наповнення…Звичайно, все це пов’язано з богослужінням, зі звичаями та традиціями. Дзвін у першу чергу – це богослужіння. Це блага вість. Дзвони супроводжують найбільш урочисті і найважливіші місця в богослужінні. Потім – це також клич на сполох. Знаємо похоронний дзвін. Кажуть так: українця дзвони супроводжують від народження до останньої дороги. Є і весільні дзвони…
– Чим різниться зміст дзвоніння, як його ідентифікувати?
– Дзвін – це престижна справа. Кожна громада завжди хотіла мати важчі і кращі дзвони, і щоб звучання було неповторним. На дзвіницях в українських церквах, як правило, завжди було 4-5 дзвонів, кожний дзвін має своє призначення. Дзвін – «Благовіст» – найвеличніший. Протягом церковного року використовуються різні дзвони, які мають призначення до віх церковного року. Є полієрейні дзвони, тобто різного призначення, дзвони «постові», від слова – піст. Галичани мають традицію використовувати у страсний Великодній тиждень замість дзвонів так звані «била».
Є уставні дзвоніння. Вони для східної і західної церков іноді трохи різняться. Але канони створені. Частий удар – це сполох, «на ґвалт», кажуть галичани. А дуже повільні удари – проводи в останню путь.
– У часі народження незалежної України багато церковних парафій, які відродилися після мороку атеїзму, постали перед потребою мати дзвони, або відшукати свої, що були завбачливо закопані людьми в землю. Які факти ви вивчали з цієї теми? Чи це, може, не є так важливо науці?
– Дзвін, як відомо, виготовляється із сплаву, в котрому є 80 відсотків міді, 20 відсотків олова і є ще певні домішки. Про «срібло-злото» в них, то, як правило – це легенди. Але раз це все ж дорогі метали, то вони завжди були об’єктом використання на військові цілі. З них виливали гармати. Покращення дзвонів відбулося якраз за рахунок того, що майстри, які лили дзвони, лили і гармати. Траплялася біда, то дзвони переливали на гармати, а за сприятливих умов дзвони знову служили Божій справі. Протягом першої світової війни було три інквізиції, в часі яких відбирали в церков дзвони. У часі другої світової війни їх більше знищували німці. А коли за совітів постала атеїстична заборона на дзвоніння, на Західній Україні – з 1939 року, а на Східній Україні це сталося значно раніше, то постраждали майже всі дзвони, пам’ятки мистецтва, відливництва. Кожний населений пункт, як правило, має свою розповідь про це. На початках 1990-х років часто друкували про це у газетах; є різні документальні матеріали про знайдені дзвони, коли громади завбачливо ховали «свої скарби», а потім «згадували», де вони. Але це окрема розповідь.
Варто знати ще й таке. У парафіях, де є добрі дзвони, вміле дзвоніння, то там навіть підвищується показник відвідування людьми церков. А це вже Божа сила.
– Ви цікавилися й «цілющими властивостями» дзвонів?
– Так, звичайно. Буваючи в різних місцевостях, слухаючи розповіді селян, священиків, ченців, я почав усвідомлювати, що у звуках дзвону є щось особливе. Недарма ж його називають голосом Божим. Та й у наших давніх легендах і переказах зафіксовано, що церковний дзвін може й нечисту силу проганяти, і своїм чистим і могутнім звуком душу й тіло лікувати. Скажімо, дзвін, а точніше маленькі дзвоники, часто використовують представники нетрадиційної медицини під час визначення діагнозу. Вони підносять дзвіночки до кожного органа та легенько вдаряють. Якщо орган здоровий, дзвони видаватимуть чистий і дзвінкий звук, якщо хворий – дзенькіт буде приглушеним. Біоенергетики стверджують, що дуже добре мати маленькі дзвіночки вдома. При цьому підкреслюють їх вплив на мікроклімат у сім’ї залежно від металу, з якого їх зроблено. Наприклад, срібні пом’якшують вдачу імпульсивних людей, які звикли з’ясовувати стосунки за допомогою фізичної сили. Звучання бронзових дзвіночків має енергетику, що приземлює. Особливо позитивно вони діють на легковажних людей. Мідні приносять душевний спокій і дають натхнення письменникам, танцівникам і спортсменам. Я ж особисто хотів би підкреслити, що музика взагалі (тим паче, класична чи духовна) має неабиякий влив на весь організм людини, а не тільки на слух. Як підтверджують європейські та російські вчені, дзвони як генератори енергії в ультразвуковому діапазоні надзвичайно позитивно впливають на роботу кровоносної та лімфатичної систем організму. Доведено також, що під впливом сильних і ритмічних ударів дзвону гине чимало бактерій і вірусів. Проте найбільше дзвоніння застосовують для лікування нервових і психічних розладів. Низку переконливих фактів наводять лікарі туберкульозної лікарні, розташованої неподалік Гошівського монастиря в Долинському районі на Івано-Франківщині. Медики розповідають, що з 1985 року, відколи тут відновили монастир, багато пацієнтів, які щодня спокійно слухають дзвін, одужують удвічі швидше.
– Священики цікавляться вашими напрацюваннями?
– Кожен освічений священик, звичайно ж, багато чим цікавиться, бо священик завжди є більше, ніж просто священиком. Правду кажучи, сучасні священики добре не знають уставних дзвонінь: коли який дзвін, де і скільки використовують. Цю справу нині покладають більше на паламарів, дзвонарів. І мушу сказати, що вона, ця справа, є трохи занедбана.
Додам важливий момент, який мають знати дзвонарі, щоб дзвін, як музичний інструмент, добре звучав, треба його не тільки добре вилити, а й добре підвісити.
– Де, чи хто зараз найкраще вміє лити дзвони?
– В Україні це мистецтво освоїли в Нововолинську. Як правило, звідти їх привозять багато парафій. Добрі дзвони відливають у Донецьку і Дніпропетровську. У Києві роблять невеликі дзвони. Багато привозять до нас дзвонів з Перемишля. Там їх відливає родина Кільчицьких, яка походить з Калуша.
Марта ВОЙЦЕХІВСЬКА-ПАВЛИШИН
|
