Говорить і показує «Арт-поле»
Фестиваль етнічної музики відсвяткував свою 10-ту річницю
Дійство стартувало у селі Шешори з одноіменною назвою, а потім на кілька років помандрувало Україною – в Карпати, на Поділля та під Одесу, залучаючи все нових і нових людей. За час існування фестивалю тут були представлені Австралія, Австрія, Білорусь, Велика Британія, Грузія, Італія, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, США, Угорщина, Україна, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.
З 12 по 16 липня цього року фестиваль приймало селище Уніж Городенківського району, Івано-Франківської області. Насичена мистецька програма розгорталася серед яблуневого саду на Дністровських кручах.
Ми поспілкувалися із учасником фестивалю Яремою Стециком – художником, дизайнером, музикантом, учителем, куратором мистецьких акцій, людиною, для якої життя – це творчість, а творчість – це життя.
– Яремо, ви є активним учасником фестивалю "Арт-поле". Що приваблює вас у цьому проекті?
– Це, напевно, найекспериментальніша мистецька подія в Украіні, яку я бачив. Тут маленькі справи творять власне великі творчі події. Тут немає місця комерції. Це власне кузня кадрів. Мені здається, що тут сконцентрована творчість в чистому вигляді. Якщо людина щось придумала, то цим експериментам завжди буде місце на "Арт-полі", але невідомо, чи буде місце на якомусь іншому фестивалі. Організатори цього фестивалю – вони, власне, плекають оці паростки. Для цього привозять такі чудеса з інших країн! Знайти в кожній країні родзинку, яка не є на слуху, яка є в топах МТВ, але вона є надзвичайно унікальною і вона так само зрушує цілий пласт українських митців. Тобто митці дивляться, що вони не одні, і дістають сміливість робити свої проекти. Насправді, то така трохи утопічна справа, але я щасливий, що вона є в Україні. Стосовно творчої програми, чи стосовно емоційного наповнення, це є, напевно, дуже добрий світовий зріз. Тому цей фестиваль для мене є початком творчого року, або завершення творчого року.
– Ви були учасником усіх фестивалів і близькі до організаторів. Цього року "Арт-поле" святкує свою десяту річницю. Що змінилося в проекті за час його існування?
– На щастя, кардинально не змінилося нічого. Тобто фестиваль розширився, він став професійніший і, зрозуміло, став трохи довершенішим. Але, на щастя, не став нецікавим. Зрозуміло, що все, що роблять організатори цього фестивалю, розвиває його.
– Впродовж кількох років фестиваль мандрував Україною і нарешті зупинився в Унежі на Городенківщині. Чим саме привабило організаторів це місце?
– Я так думаю, що приватна територія. Тобто Уніж – це є перша з цілого туру "Шешорів", потім – "Арт-поля", територія, яка є в приватній власності. Так що можна з власником домовитись про всі побутові справи. Це перше. Ну і природа все-таки. В Унежі є Дністровський каньйон, цей сад величезний, який зараз у спеку дуже добре затінює. Мені здається, що все-таки зручніше стало для організаторів менше перейматися харчуванням, водою, іншим побутом, спілкуванням з владою. Тобто все стало трошки простіше. Відповідно залишило місце на творчий проект.
– А чи не стало перешкодою те, що добиратись туди важко?
– В межах самого фестивалю було транспортування з автовокзалу, і цим займалася, якщо я не помиляюсь, Городенківська райрада. Власне транспортування було зручне і пряме. Квиток із івано-франківського автовокзалу коштував 30 грн. Насправді я був на всіх фестивалях, і цей фестиваль для Франківська є одним із найзручніших. Навіть коли це було в Шешорах, то це був більший кілометраж. Фестиваль, зазвичай – це завжди якась незручність, якесь культурне паломництво, де б він не відбувався. Бо якісь хороші території – вони є, як правило, за містами.
– Кілька років тому ви започаткували фестивальний хор із досить цікавою назвою "Як умієм, так і пієм". Тут може спробувати свої сили кожен охочий, незалежно від музикальний талантів. З якою метою створювався хор і яка його подальша доля?
– Я це робив як музикант. Я хотів зробити річ, яку не міг реалізувати в музиці. Там, де хотілося від музиканта добитись емоції, а музикант міг мені сказати, що я не в інтервалі співаю, або що таким голосом ніхто не співає, чи це не по правилах. Музиканти мають школу, і на жаль, дуже часто цю школу переступити вже стає важко. В цьому хорі я вимагаю від людей повної емоції, а не попадання в ноту. Вимагаю, щоб вони чесні були, а не професійні. Якщо вони вступили не там, але зробили це чесно і правильно, то значить ми зробили все добре. І я казав, що кого не взяли в церковний або в шкільний хор вдома, чи ще якусь професійну команду, але ви добре співаєте на весіллі, гарно ходите в коляду, ви – не останні на футбольному матчі, тоді ви в нашій команді. Це досить гучна компанія. Цей хор має чесне, переконливе враження. Останній рік це вже був такий міні-оркестр, ми просили людей, щоб брали з собою якийсь музичний інструмент, хто має. Дуже багато було ударних, свисткових інструментів. Це виглядає як шумна каша, але вона має чіткий ритм, чітко придумані композиції. Вчасно почали – вчасно закінчили, зробили шоу. Результату ми добиваємось репетиціями, а репетиції в нас динамічні. Перша репетиція – статична, коли ми вчимо слова, а друга – динамічна. Минулого року в нашому хорі вже було майже 70 людей. Думаю, що цього року ще буде більше.
– Фестиваль став своєрідним полем для втілення творчих задумів та ідей. Чого чекати від організаторів проекту у майбутньому?
– Я думаю, що на їхньому місці – трансформувався б. Вони цілий рік багато працюють: возять ансамблі по містах, проводять безліч майстер-класів, готуються для того, щоб один раз сконцентровано провести фестиваль. Але чогось від них очікувати чи вимагати я собі не можу дозволити, тому що все, що вони зробили зараз, цей 10-ий фестиваль, це є мегапраця, це є великий подвиг. Якби була можливість їх якось підтримати – то я б їх підтримав. І якщо вони на наступний рік скажуть, що фестиваль відбудеться, але проводите його ви, люди, то це теж може бути кроком в майбутній розвиток. Я з організаторами цілий рік контактую, але навіть не питаю їх про секрети фестивалю, бо буває, що плани зриваються в останній момент. Як цього року – "ДахаБраха", травма ноги була в одного із музикантів, тому гурт не міг з фізичної точки зору приїхати. Тому плани "Арт-поля" краще не загадувати. Краще – якщо є натхнення, то оголошувати про це.
– А хто з відомих гуртів був на фестивалі?
– Були "Перкалабські придатки". Це для мене найзначніше, бо я є їхнім організатором. Була "Перкалаба", "Кораллі" – з Франківська. А ще було чимало з-за кордону. Для багатьох ці групи стали відомими і великими уже після виступу.
Ірина ГОЛОВЕНКО
|
