«Лудинє-фест» вдруге пройшов у Косові
Гуцули народне святкове вбрання називають «лудинє». Саме так і назвали косівчани фестиваль етнічного одягу «Лудинє-фест», який вже вдруге проходить у мальовничому райцентрі. Перший на Гуцульщині фестиваль автентичного та сучасного одягу із фольклорними елементами відбувся торік у Косові на Івана Купала.
Організатори цього свята – косівчани та викладачі Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва – мають на меті продемонструвати розмаїття строю в селах Гуцульщини, багато-гранні вміння майстрів народної творчості, які працюють у цій царині, привернути увагу молоді до автентичного одягу і ще раз довести туристам та гостям краю, що Косів – найбільший центр прикладного мистецтва в Карпатах.
«Лудинє-12» був присвячений костюмам гуцульського весілля. Звичаї та обряди, а також специфіку ноші показували селяни з Космача, Ключева та Черганівки. Це була так звана емоційна частина фесту.
Навіть у теперішній час гуцули дотримуються своїх традицій. Вони й досі вдягаються у національний одяг, прикрашають своїх коней, а святкове дійство сповнене веселих і жалібних пісень, танців, ігор, забав, жартів, дотепів.
Казати, що гуцульське весілля є грандіозною подією, це те саме, що не сказати нічого. Гуцули, не задумуючись, витрачають усі свої заощадження для того, щоб весілля їхніх дітей було не гіршим, а швидше трохи кращим, аніж весілля дітей сусідів. Заможніші гуцули організовують весілля, на які приходить до 500-600 осіб. Бідніші гуцули залазять у борги, щоб зробити своїм дітям пристойне весілля.
Традиційне гуцульське весілля відбувається у двох місцях водночас: у хаті молодого та в хаті молодої. Кожне весілля має власних гостей та власних музикантів, і триває це все до трьох днів. Молодий зустрічається з молодою по дорозі до церкви, однак після церковного шлюбу вони роз’їжджаються на власні весілля. Лише під ранок другого дня весілля молодий з дружбами, родиною та весільними гостями їде до хати молодої, щоб викупити свою майбутню жінку у її братів та привезти її до себе додому.
Кожна частина гуцульського весілля вимагає присутності традиційних музикантів, особливо скрипаля. Можна сміливо сказати, що скрипка на гуцульському весіллі грає, окрім музичної, ще й ритуальну роль.
У день весілля нареченого і наречену супроводжують бояри, дружби, дружки, світилки, свати, старости.
Жодне весілля не обходиться без короваю чи калачів, вишиваних чи тканих рушників, букетів, які чіпляють на одяг гостей і гільця чи деревця. Точно визначеного часу для дня весіль не встановлювали, єдине, що сватання і заручини відбувались переважно навесні, літом, восени, рідше взимку, а весілля намагались справляти до Великого посту. Під час будь-якого посту справляти весілля категорично заборонялось.
Найпершою ознакою на Гуцульщині, коли приходили свати, було "давати рушники”, що традиційно означало готуватися до весілля. Закріпленням шлюбу було і є "стати на рушник”. За давнім звичаєм найкращі калачі дарують молодим на вишиванім рушнику з побажанням, щоб їхнє життя було заможним і красивим. До церкви молодята їдуть на конях.
Усе це мали змогу побачити минулої неділі не лише прикарпатці, але й гості з Америки, Канади, Польщі та Франції.
Олександра ЛІСКОНОГ
Фото автора
|
