Івано-Франківськ 100 років тому
«Навчаймо дітей по-українському…»
Спочатку Горовіци, потім Іванови, нарешті Мельники
На початку 1913 року місцеві газети повідомляють остаточні дані Центральної статистичної комісії у Відні за результатами перепису населення в грудні 1910 року. Найбільші міста Галичини мають таку кількість населення: Львів – 215302, Краків – 162054, Перемишль – 55729, Коломия – 44403, Тернопіль – 34602, Станиславів без Княгининів – 33962, з Княгининами – 63847, Стрий – 32369. Євреї у місті тоді становили 46 відсотків населення міста, українці – лише 21 відсоток.
Отже, з Княгинином-Містом, Княгинином-Гіркою, Княгинином-Колонією місто відразу висувається на третє місце в Галичині, але ці пункти ще не приєднані до Станиславова, а поки що залишаємось на шостому місці.
Жадібні до сенсацій газетярі на підставі матеріалів перепису провели свої розрахунки і встановили, які прізвища були найпоширенішими. Найбільше мешканців було з прізвищем Горовіц – 131 чол. Далі йшли Вайнґартени – 86, Гальперни – 83, Фішлери – 61, Малери – 60. Серед поляків найбільше було Левицьких – 52, Ковальських, Фідлерів – 23. Про українців, на жаль, інформація не подавалась.
Автор цих рядків теж зацікавився цифрами і постарався виявити найпоширеніші прізвища у 1983 і 2003 роках. Джерелами інформації були телефонні довідники відповідних років. Найпоширенішими прізвищами в місті в 1983 році виявились Іванов та Мельник. Вони згадуються відповідно 64 і 57 разів. Услід за ними йшли Попови і Бойчуки, Кузнєцови і Шевчуки. А ось за довідником 2003 року незаперечно лідирує прізвище Мельник – 227 раз. За ним – Бойчуки -183, Бойки – 132, Савчуки – 129, Ткачуки – 119. Згадані вище російські прізвища лишилися далеко позаду.
Вернімось у 1913 рік і почерпнімо ще одну цікаву інформацію. Довідуємося, що в Станиславові є 44 адвокати і 34 цивільних лікаря. Серед адвокатів 31 єврей, 7 поляків, 6 українців, серед лікарів – 16 поляків, 13 жидів, 5 українців. Лікарі всіх національностей в результаті порозуміння встановили такі мінімальні лікарські тарифи: огляд в домі лікаря – 3 корони, візит до хворого вночі – 10 корон і оплата фіакра.
Не можна оминути одної редакційної замітки, яку надрукувала польська газета Kurjer stanislawowski 26 жовтня того року. Вона називається «Навчаймо дітей по-руськи» (її автор ще використовує терміни русин, руський замість українець, український): «Володіння русинами обома крайовими мовами – польською і руською дає їм великі переваги над нами. Поки руська мова була мовою найнижчих сфер, могли ми без неї обходитись. Але зараз ця мова на піднесенні, здобуває чимраз більше прав. В інтересах нашого майбутнього треба вивчати руську мову, внести відповідні зміни до програми середніх шкіл». Аж не віриться, що це писав польсько-шляхетський орган. Симптоматичне, корисне, але запізніле прозріння!
Місто зростає вгору
Триває зростання міста вгору. Минулого 1912 року в місті зведений перший п’ятиповерховий будинок, що належав родині Хованців, на розі Сапіжинської (Незалежності) і Гославського (Вітовського). У травні описуваного року верхні поверхи орендує підприємець зі Львова Ян Грайнер і відкриває там готель «Уніон», який більше як півстоліття залишатиметься найкращим готелем міста (у радянські роки під назвою «Київ»). Перший поверх тієї ж кам’яниці займають друкарня С. Хованця і редакція газети Kurjer stanislawowski, кондитерська В. Кровицького, галантерейний магазин В. Лєвака.
Кілька чималеньких кам’яниць завершуються будовою цього року. Одна із них – п’ятиповерхова К. Гаусвальда (Незалежності, 11) навпроти готелю «Уніон», друга – ще одна п’ятиповерхова кам’яниця Хованців поруч з попередньою і дуже подібним архітектурним вирішенням (Вітовського, 19). У своїй кам’яниці К. Гаусвальд відкриває магазин залізних товарів і зброї. Там само – крамниця А. Увєри. У своїй новій кам’яниці поселяються брати-багатії Хованці, а також лідер української громади, керівник філії «Просвіти» лікар В. Янович. Він проживе тут до смерті в 1931 році. Перший поверх до 1918 року буде займати ресторан М. Гаубенштока.
Триває будівництво інших багатоповерхових кам’яниць. Майже завершена спорудженням чотириповерхова з мансардою кам’яниця греко-католицької капітули (Січових стрільців, 12 / Шевченка,1). Хоча офіційне приймання відбудеться у травні наступного року, усі торгові приміщення вже винайняв ресторатор зі Львова П. Біль. Цієї ж осені буде введений в дію Народний дім (Чорновола, 22), який поки що належить москвофілам і який невдовзі завдасть їм чимало клопоту. Автором усіх названих вище кам’яниць є талановитий архітектор Ф. Януш.
Інші будинки, що споруджуються в цей час – нова дирекція залізниць (Грюнвальдська, 11), великий житловий будинок для залізничних службовців (Толстого, 1), приватна чотириповерхова кам’яниця І. Горовіца (Бачинського, 3/ Січових стрільців, 11). П’ятий поверх на ній добудують після війни.
Хоч житлове будівництво у місті йде досить, оренда помешкань залишається дорогою. Ми вже писали в аналогічній торішній статті, що квартирна плата в цей час у Станиславові була вищою, ніж у Львові, а навіть Відні. Тому після 1 травня, традиційної дати укладання житлових угод, понад 200 квартир, що мають три кімнати і більше, цього року не були винайнятими. Газетярі назвали це «квартирним крахом у Станиславові».
Та що там квартири! Ціла кам’яниця стоїть пусткою, щоправда, не житлова. Великий приватний будинок Г. Іммердауера на вул. Камінського (тепер Франка, 19 – ЗОШ №5) від 1897 року орендувала державна скарбова дирекція. В кінці 1912 року вона перейшла у власний новоспоруджений будинок (тепер Грушевського, 31), а попередній будинок залишився без квартирантів. Аж навесні наступного року до звільненого будинку перейде батальйон крайової оборони (ландверу).
Для потреб духовних і тілесних
Закінчена будовою перша черга костьолу Св. Юзефа на Майзлях, залишилось добудувати високу вежу і провести зовнішнє опорядження. Розрахункова місткість храму за проектом Ф. Баяна оцінювалась у 1200 осіб, вартість – 100 тисяч корон. Станом на червень 1913 року було освоєно 75 тисяч корон. Проте костьол освятили вже 8 червня цього року. Освячення провів львівський архієпископ Ю. Більчевський, При цій нагоді він поофірував 1000 корон на добудову.
Завершений костьол буде 1924 року з вежею на 48 метрів. У ніч на 7 листопада 1988 група патріотично налаштованої шкільної молоді з поблизької школи №15 підняла на шпилі костьолу (в ньому тоді був склад) національний синьо-жовтий прапор, який радянські спецслужби довго не могли зняти.
1913 рік можна назвати початком ери автомобільного транспорту в місті. Від 1 листопада підприємець В. Сівінський впровадив автомобільні таксі. Стоянка для них відводилася біля готелю «Уніон». Діяли такса денна і нічна (на 1/3 більша). Нормальна кількість пасажирів – 3 особи. Якщо пасажирів було більше, застосовувалась нічна такса. Таксі можна було замовити за зручним телефоном 1-2-3. Авто були мало схожі на нинішні. Вони ще нагадували кінні екіпажі, але без коней попереду. Цікаво, що вже тоді розрахунок здійснювався за таксометром. Автозаправок ще, звісно, не було, бензин купували… в аптеках.
Додатково до двох існуючих кінотеатрів «Уніон» і «Олімпія» на вул. Романовського (Гаркуші) у вересні відкривається кінотеатр «Полонія». Першим демонструється фільм «Останні дні Помпеї». Кінотеатр міститься в приміщенні Католицького товариства ім. Св. Юзефа і запевняє, що в першу чергу буде подавати польські патріотичні та природничі стрічки. Однак проіснує він недовго, припинить діяльність невдовзі після Першої світової війни і в пам’яті містян не залишиться. Сам одноповерховий будинок згаданого товариства (в радянський час – №21, ВВіР) знесений кілька років тому. На його місці після низки судів новий, семиповерховий звело ТОВ «ТрансКомСервіс плюс».
Газета Kurjer stanislawowski наводить список найвище оподаткованих, а отже, найбагатших інституцій і осіб міста. Перша сімка за розмірами податку така, в коронах: 1). Дирекція залізниць – 287003,2). Громада Станиславова – 17024,3). Ігнат і Давид Ґартенберґи (промисловці і власники пасажу) – 14962,4). Філія Іпотечного банку – 11652,5). Спадкоємці Станіслава Хованця (власники друкарні, газети, кам’яниць) – 9195,6). Каса ощадності – 6808,7). Аба Мюльштейн (власник броварні і кам’яниць) – 6583. Як не дивно, у списку немає найбільших фабрикантів Я. Маргошеса, власника фабрики шкір, та Ф. Лібермана, власника фабрики спирту і дріжджів. Мабуть, в той час справи у них просувалися не дуже успішно. Щоправда в списку фігурує прізвище жінки Ф. Лібермана, Бабетти, на 22-му місці з сумою 3081 корона.
Такі різні ювілеї
Кожного року ми стараємось подавати інформацію про відомих людей, які прибули на проживання до міста або пішли із життя. Цього року про таких не згадується. Зате відзначався поважний ювілей. 5 лютого ресторатор і кондитер Т. Квятковський гучно святкував 25-ліття прибуття і початку своєї справи в Станиславові. Спочатку він провадив крамницю прянощів і «локаль сніданковий» в кам’яниці Ертля (Мазепи, 4). Тепер у нього ресторан І класу, що кілька місяців тому розмістився в кам’яниці Міщанського банку (Незалежності, 15). Т. Квятковський є сеньйором польських купців, членом міської ради, цензором Австро-Угорського банку і Каси ощадності. Та ніхто не знає своєї долі. Мине 11 років, і респектабельний купець вкоротить собі віку, не вписавшись у важкі господарські умови повоєнної Польщі.
За традицією згадуємо, яким був 1913 рік для патрона нашого міста І. Франка. Цього року у нього «з журбою радість обнялась». Галичина і вся Україна відзначили 40-річчя літературної діяльності письменника. Святковий вечір з участю ювіляра відбувся у Львові. Як свідчить історик і публіцист М. Голубець, І. Франко у своєму виступі може дещо несподівано, але рішуче відзначив: «Коли б я мав вам подати якусь пораду, то – частіше сповідатися й приступати до Св. Тайн і в той спосіб наближуватися до Бога». Урочиста академія відбулася також в українській гімназії нашого міста 23 листопада. Як дар письменникові по різних містах краю було зібрано 27000 корон.
Трагічною подією цього року для І. Франка була передчасна смерть 26-річного сина Андрія – лагідного помічника і рятівника під час хвороби. А невеликою розрадою було те, що до нього повернулась здатність писати, але лише лівою рукою. Цього року майбутній патрон міста принаймні чотири рази побуває у Станиславові, на вокзалі – по дорозі до Чернівців у травні та до Криворівні влітку – туди і назад.
Михайло Головатий
(Поштівки початку ХХ ст. з колекції Зеновія Жеребецького)
22 січня давній друг і дописувач «Західного кур’єра», краєзнавець, дослідник історії Станиславова, член Національної спілки краєзнавців України, заслужений працівник культури України Михайло Іванович ГОЛОВАТИЙ відзначає свій 70-річний ювілей.
Колектив редакції газети щиро вітає ювіляра із знаменною датою.
Бажаємо Вам, пане Михайле, невичерпної життєвої енергії, творчої наснаги, козацького здоров’я та довголіття. Нехай збудуться всі Ваші мрії та задуми, а доброю винагородою за Вашу невтомну працю буде повага від друзів та однодумців.
|
