У дбайливого пасічника і бджоли не кусючі
Разом із останніми літніми днями закінчився бджолярський рік. Відтепер пасічники вже намагаються не збирати меду, а залишати його своїм бджолам-трудівницям, аби ті мали що їсти взимку. Тим часом майже у кожному районному центрі Прикарпаття щонеділі проводиться свято меду. Саме так підбивають підсумки сезону медарі. Стверджують, що не надто добрим для бджільництва виявилося цьогорічне літо.
«Рік був не дуже вдалим. Якщо два роки поспіль я збирав навіть більше 30 літрів меду від однієї бджолосім’ї, то цього року – тільки 7 літрів, – розповідає відомий на Прикарпатті бджоляр Микола Сцюрко. – Цього року у зв’язку із погодними умовами найбідніший урожай за всі роки, відколи я тримаю пасіку. Причина – нестабільна погода».
Свою пасіку Микола Сцюрко тримає у селі Гарасимів Тлумацького району. Частину вуликів чоловік розташував у садку навколо хати, а іншу – на території агрофірми. Каже, що це добре і для нього, і для агрофірми. З одного боку, бджоли завжди під наглядом, а з іншого – якщо треба запилити рослини, то пасіка завжди поруч. Тому пасічник не нарікає на керівництво агрофірми, а навпаки зізнається, що така співпраця йде тільки на користь.
Дуже часто Миколу можна побачити на пасіці із ноутбуком. Чоловік каже, що часто це благо цивілізації його виручає, бо якщо чогось не знає, то можна підчитати в інтернеті. Про свою пасіку пан Микола каже, що вона середня, але точної кількості бджолосімей назвати не може – орієнтовно від 80 до 100.
Сусіди у селі не жаліються на комах. «Відколи я тримаю пасіку, мої бджоли ще ніколи нікому шкоди не зробили. Злісних бджіл я стараюся уникати і більше від них не виводити нових сімей», – зауважує пасічник. Він переконаний, що сильно жалити можуть тільки злісні бджоли.
Свою роботу на пасіці чоловік більше спрямовує на розведення мічених маток. Ними й ділиться із усіма охочими, надсилаючи поштою у спеціальних контейнерах.
Про бджіл і все, що з ними пов’язано, Микола Сцюрко може розповідати довго. Мабуть, цьому чи не найбільше посприяла родинна атмосфера. Чоловік каже, що йому пасіка передалася у спадок від батька, а тому ще від його батька. По батьківській ліній всі були пасічниками. До такого захоплення чоловіка не надто охоче ставляться у сім’ї, але медом поласувати ніхто не проти.
Сам Микола захопився на професійному рівні пасікою ще 11 років тому, коли прийшов із армії. «Бути пасічником не так просто, – стверджує Микола Сцюрко. – Треба любити бджіл, шанувати їх, адже вони все відчувають: і запахи, і навіть настрій свого господаря».
Микола завжди бажаний гість на виставках-ярмарках. Там навколо нього збирається чимало шанувальників бджільництва, бо чоловік охоче ділиться секретами успіху. Каже, що заздрісників не має, хоча й траплялося так, що знаходив фотографії своєї пасіки із підписами інших пасічників. Але й із цим йому вдалося впоратися. Тепер чоловік переконує, що ніхто не лакомиться на чуже добро і не намагається набути чужої слави.
Цього року найкраще вдався мед із різнотрав’я, бо і акація, і липа дуже швидко відцвіли, а гречки ніде поблизу не було. Зазвичай із Миколою радиться керівництво місцевої агрофірми. Вони й попереджають пасічника, коли будуть застосовувати гербіциди на полях. Втім, як переконує пан Микола, їхні пестициди сертифіковані, а тому вони не шкодять бджолам. Ті відчувають нюхом отруту і не летять на квіти. Часом просять пасічника посприяти запиленню певних сільськогосподарських культур.
Трапляються серед пасічників і неприємні моменти у роботі, але їх Микола Сцюрко намагається оминати. Каже, якщо пасічник правильно обходить свою пасіку, то в нього ніколи не втече рій. «Бджолам треба роботу давати, тоді вони не будуть мати часу на втечу»,- зауважує Микола. Якось бджоли чомусь вилетіли і почали жалити все, що траплялося на їхньому шляху. Добряче дісталося і курям, і кролям і навіть собаці, котрого довелося спускати із ланцюга, щоби врятувати. Пасічник каже, що причиною цього стало те, що він щось ремонтував на пасіці, а бджоли так бурхливо відреагували на стук молотка.
Переконує, що його бджоли не кусають. Він їх бере цілими кулаками, як діти пісок. Витримує до сотні укусів. На тілі після бджолиної атаки у пасічника навіть сліду не лишається. Втім, як переконує сам Микола Сцюрко, такі укуси йому йдуть тільки на користь – укуси помічні при сердечних захворюваннях, а для профілактики застуди та зміцнення імунітету пасічник рекомендує їсти мед із вощиною.
У розмові із паном Миколою і час минає швидко. Про розведення маточного поголів’я бджіл той готовий говорити цілими днями, бо це його захоплення. Чоловік знає і про новітні методи лікування, проте каже, що не готовий проводити сеанси апітерапії. Для цього потрібно спеціально готувати пасіку. Тай не варто, на думку пасічника, братися до такого виду лікування без попереднього дозволу лікаря.
Часу на бджіл пан Сцюрко витрачає не надто багато: на тиждень достатньо всього 15 хвилин уваги для однієї бджолосім’ї. Для себе пасічник веде спеціальний каталог. Кожна виведена ним матка має паспорт, куди бджоляр записує усі дані про неї.
За літр меду на ярмарках Микола Сцюрко править ціну 70 гривень. Каже, що натуральний мед так має і коштувати. А той мед, котрий нам пропонують на ринку за 30 гривень, – або штучний, або у кращому випадку соняшниковий. Пасічник переконує, що його мед знають усюди, ним ласують не тільки в рідному Гарасимові, але й далеко за межами області і навіть за кордоном.
Володимир БОДАК
|
