Чи є життя після дефолту?
«ЗК» намітив кілька ймовірних сценаріїв українського дефолту та спрогнозував його можливі наслідки
Чутки про можливість дефолту України лунають все гучніше. Передумовою для таких апокаліптичних пророкувань є рекордний обсяг зовнішніх боргів, які Україна має повернути в 2013 році – майже 14 мільярдів доларів США. Саме на 2013 рік припадає повернення боргів МВФ (близько шести мільярдів).
Опозиційні сили в українському парламенті економічний крах гуртом називають неминучим. Представники влади категорично заперечують. А дискусії на цю тему всередині держави підігрівають ще й міжнародні рейтингові агентства, що раз по раз вписують Україну в «топи» країн-лідерів за ймовірністю дефолту.
«ЗК» вирішив відкинути всі упередження та орієнтовні прогнози і уявити, що ось він – суверенний дефолт в Україні – уже оголошено. Ми дослідили, що відбувається в країні після заяви про дефолт за своїми зобов’язаннями, а також чим це загрожує як державі, так і пересічному українцю.
Ефект доміно
Дефолт – це неспроможність позичальника розплатитися із кредиторами. Якщо таким боржником стає держава, то, природно, аби погасити наявну заборгованість, їй доводиться просити своїх позикодавців про відтермінування (реструктуризацію) фінансових зобов’язань або ж брати нові кредити.
Що стосується нашої країни, якщо домовитися про відстрочку виплат по заборгованості вдасться, то дефолт так і залишиться для українців лише «страшним» словом без особливо відчутних наслідків. Як це вже було у 2000 році.
Але у протилежному випадку, якщо досягти угоди про реструктуризацію не вийде, нового кредиту український уряд вже не отримає ані закордоном, ані у вітчизняних банках. Як наслідок, дефіцит державного бюджету, який в Україні сьогодні значний, без фінансового пособництва ззовні не буде чим «залатати». Утворяться бюджетні діри навіть по захищених платежах (пенсіях, стипендіях, зарплатах), що, своєю чергою, спровокує у державній економіці «ефект доміно».
«Щоб не відмовлятися від платежів по так званих «захищених» статтях, до фінансування яких найбільш чутливе населення, одним з найбільш прогнозованих рішень уряду буде друкування гривні, – прогнозує голова громадської ради при департаменті економіки ОДА Євген Ревтюк. – Це найпростіший і найдешевший спосіб виходу з цієї ситуації для розрахунку по зарплатах. Це, своєю чергою, може призвести до непідконтрольної інфляції, яка, зрозуміло, тяжко вдарить по банківській системі».
Наступне, що в такому випадку за чорним (проте не найчорнішим) сценарієм може звалитися на голову уряду – це падіння курсу гривні.
«Якщо буде випущено додаткову гривню, а валюта не буде надходити за рахунок зовнішніх запозичень, як це відбувалося в першій половині року, то при сьогоднішніх тенденціях валютний ринок дуже сильно тиснутиме на курс гривні, – прогнозує економіст. – Внаслідок падіння гривні подорожчають імпортні товари, особливо так званий критичний імпорт – товари, які не виробляються в Україні».
Втрата обличчя
Ще один незмінний супутній наслідок дефолту для країни – «втрата обличчя» як партнера урядових чи міжнародних інституцій і, як наслідок, зменшення привабливості для інвесторів.
«У випадку дефолту відразу падає інвестиційний та політичний імідж країни, пояснює заступник голови облдержадміністрації з економічних питань Ігор Зварич. – Ознакою дефолту є насамперед відтік капіталу з держави і зниження інвестиційних вкладень, чого в Україні, до речі, не спостерігається».
Далі, як правило, спостерігається падіння кредитного рейтингу країни, що відразу ж відображається і на кредитному рейтингу вітчизняних підпри-ємств і банків.
«Наші банки не зможуть позичати за кордоном взагалі, або позичатимуть під набагато більші відсотки, – продовжує Євген Ревтюк. – Тобто кредитні кошти, які у нас і так сьогодні досить дорогі, стануть ще дорожчими. А отже, недоступними підприємствам. Як наслідок, буде відбуватися згортання економіки, яка працює на кредитах».
У випадку, якщо уряд України не буде шукати компромісного рішення щодо реструктуризації та погашення боргів перед зовнішніми кредиторами, останні можуть піти на крайні заходи – вдатися до арешту майна держави за кордоном та активів наших підприємств.
«Але це крайні заходи, які застосовуються в тому випадку, якщо уряд країни не хоче йти ні на які переговори», – заспокоює Ревтюк.
Ризики для населення
Якою мірою дефолт торкнеться пересічних українців, за словами Ігоря Зварича, залежить від того, яким є суверенний дефолт – зовнішнім чи внутрішнім.
«Внутрішній може призвести до соціальних втрат населення. Зовнішній теж, але не так суттєво, тому що тут ідеться про позичальників з-за кордону, про обслуговування державного боргу. Це менше впливає на населення», – розтлумачує заступник голови облдержадміністрації.
Але певний ризик негативних наслідків для населення в однаковій мірі притаманний обом видам дефолту. Наприклад, банківська криза як наслідок інфляції. Якщо банки почнуть банкрутувати, зрозуміло, від цього програють усі, хто зберігав кошти на депозитах.
Відчують на собі громадяни і падіння курсу гривні, що спровокує подорожчання імпортних товарів.
«Також може відбутися закриття підприємств, які працюють за рахунок імпортної сировини або за рахунок іноземних кредитів. А це – втрата робочих місць», – зазначає Євген Ревтюк.
За прогнозами економіста, свої робочі місця скоріш за все втратить і частина працівників сфери послуг. Цей сектор почне скорочуватись через зниження доходів населення.
«Оздоровлення» економіки
Проте дефолт, незважаючи на вищеперелічені прикрі наслідки, за словами економістів, має свої позитиви.
«По-перше, якщо Україна оголошує дефолт, вона автоматично перестає обслуговувати зовнішні борги, – продовжує голова громадської ради при департаменті ОДА. – По суті, гроші, які повинні б піти на погашення зовнішніх боргів, залишаються в економіці і стають резервом для того, щоб профінансувати всі необхідні видатки уряду».
Таким чином, відбуватиметься пожвавлення економіки та в повній мірі фінансуватимуться соціальні видатки.
«Другий позитив – це оздоровлення економіки, – продовжує Ревтюк. – Усі фінансові «бульбашки», які сьогодні паразитують на економічній системі, в умовах жорсткої економії під час дефолту просто перестануть працювати і таким чином економіка оздоровиться».
Наступний позитивний момент стосується позиції уряду, який буде змушений переглянути структуру державних видатків, які сьогодні, на думку Євгена Ревтюка, є неефективними.
«Дуже часто держава бере на свої плечі фінансування проектів, які є економічно недоцільними, сповідуючи політичні, соціальні та інші цілі. Наприклад, проведення Євро-2012. При цьому досить часто у системі державних закупівель присутні елементи корупції, які роблять державні видатки ще більш економічно неефективними. Дефолт буде стимулювати наш уряд витрачати кошти більш ефективно, таким чином роблячи більш ефективною всю економічну систему».
Втім, варто наголосити: у статті ми перерахували наслідки лише гіпотетичного дефолту. Можливість фінансового краху в Україні більшість вітчизняних економістів оцінюють все ж таки, як малоімовірну.
до теми
Уроки світових дефолтів
Виграшне «кидалово» від США чи провальне «аргентинське танго»?
Не перші й не останні
Якщо добряче проштудіювати хронологію світових дефолтів, то виявиться, що серійні фінансові кризи до відносно недавнього періоду пережили більшість європейських країн. Візьмемо на озброєння дослідження американських науковців Кармен Рейнхарт та Кеннета Рогоффа. Ці двоє, проаналізувавши статистичні дані з 1350 року, дійшли висновку, що практично всі країни світу переживали дефолт за своїми зовнішніми зобов'язаннями в період, коли їхня економіка перебувала на стадії становлення. В період з 1300 до 1799 року борги перед закордонними кредиторами відмовлялися сплачувати західноєвропейські країни, такі як Франція, Англія, Німеччина, Португалія та Іспанія, які в той час, як пишуть Райнхарт і Рогофф, самі були ринками, що розвиваються. Рекордсменом за кількістю дефолтів за ці п'ять сторіч була Франція, де подібна неприємність траплялася аж вісім разів, у тому числі чотири рази в одному тільки 18 столітті – у 1701, 1715, 1770 і 1788 роках. Абат Терре, французький міністр фінансів в 1768-1774 роках, взагалі вважав, що держава повинна оголошувати дефолт як мінімум раз на століття.
Сучасна економічна практика свідчить: дефолт, який з 70-х років і до сьогодні неодноразово оголошували 75 країн (у тому числі Україна в 1998р.), ні для кого з них не став фатальним. Адже руйнівним є не дефолт, а неадекватна політика уряду в докризовий і післякризовий періоди.
До прикладу, влада США регулярно використовувала оголошення дефолту, як метод стабілізації економіки. Американці відмовлялися погашати свої борги перед зовнішніми кредиторами чотири рази, фактично «кидаючи» своїх позикодавців та жертвуючи репутацією на міжнародній арені. А все для того, аби вберегти фінансову стабільність всередині країни. Наприклад, виправданням дефолту, оголошеного Сполученими Штатами у 1838 році, стала «нелюбов до іноземців і страх перед їхнім впливом». Таким чином, американці лишили «з носом» своїх колишніх колонізаторів – британців, які володіли великою часткою державних облігацій. Знизивши навантаження на долар, оголошення дефолту зіграло на руку експорту, підтримавши промисловість. Однак були вражені фінансові ринки, а девальвація долара згодом призвела до нафтового шоку 1973 року. Але це було потім, а в короткостроковій перспективі США однозначно виграли. Пізніше Сполучені Штати оголошували дефолт у 1893-95 роках, 1933 та 1971 рр. Однак сьогодні залишаються центром світової економіки.
Приклад не для наслідування
Чого не скажеш про сусідку США – Аргентину. Дефолт, який пережила ця країна у 2001 році, економісти охрестили найгучнішим в історії. Тоді зовнішній борг на кожного аргентинця, включно з пенсіонерами і немовлятами, перевищував 3600 доларів США. Наслідками економічного колапсу стали обвал економіки, девальвація валюти, голодні бунти і подібне «щастя». Після такого потрясіння країна не може остаточно оговтатись і досі. Більше того, нині, через десятиліття після дефолту, Аргентина знову стоїть на межі кризи. Причинами такого економічного армагедону у колись одній з найсильніших економік світу сучасні аналітики вважають не що інше, як популізм та інші гріхи тамтешньої влади. Головним винуватцем дефолту «по-аргентинськи» називають президента Хуана Перона, що тричі обирався на найвищу посаду в країні (у періоди 1946—1955 та 1973—1974 років). Він, замість ведення прозорої державної стратегії, обрав політику «піронізму» – суміш економічного популізму і націоналізму. Передували дефолту в Аргентині обвальна приватизація високорентабельних державних підприємств – банків, структур паливно-енергетичного комплексу, транспорту, сфери обслуговування, з одночасним звільненням інвесторів від податків. Наслідком цього наприкінці 90-х стало цілком закономірне різке скорочення надходжень до бюджету. Зріс зовнішній борг, на саме лише обслуговування якого в 1999 році йшло до 10% ВВП. Крах настав у 2001 році, коли різко знизилися ціни на зернові культури на світовому ринку і від цього не менш різко впали валютні надходження. У відповідь уряд «збалансував» держбюджет за рахунок різкого підвищення податків та зниження зарплат і пенсій держслужбовцям. А для того, щоб виплатити чергові відсотки по боргах, уряд запровадив обмеження на зняття депозитів у банках. В результаті песо обвалилося; його реальний курс до долара на «чорних ринках» досягав 1:100. Тисячі підприємств стали банкрутами, безробіття зросло до 20%. І врешті-решт Аргентина оголосила дефолт. У країні на кілька тижнів запанував соціальний хаос. На вулиці вийшли мільйони людей, котрі в один момент втратили не тільки роботу та заощадження, а й опинилися на межі голодної смерті, без електрики, без води, без зв’язку із світом.
Дефолт в Україні: боятися чи чекати з нетерпінням?
І нарешті, вчить нас історія, неплатоспроможність може підштовхувати уряди на різні кроки. Наприклад, середньовічні французькі королі нерідко супроводжували відмову платити за своїми внутрішніми боргами стратою великих кредиторів. А англійський король Генріх VIII, опинившись в ситуації дефолту, вирішив поправити свій фінансовий стан, конфіскувавши майно католицької церкви.
У сучасному світі все, як правило, обходиться без крові і насильства. Але політичних наслідків і сьогодні не уникнути. Так, емпіричні дослідження показують, що ймовірність втрати електоральної підтримки і програшу на найближчих виборах правлячими елітами країн, які оголошували дефолти за своїми зобов'язаннями, дуже висока. Це в першу чергу пов’язано з необхідністю публічної відповідальності та росту соціального невдоволення населення.
Однак, післядефолтні уроки інших країн свідчать: все може бути й навпаки. Криза може призвести до посилення бюрократичної влади та ще більшого скорочення демократичних свобод. Спрогнозувати, який розвиток подій чекає, власне, Україну, сьогодні дуже складно. Адже ситуація у політичній площині може розвиватися в будь-якому напрямку — від розвитку України за демократичним сценарієм до протилежного.
Наприклад, після дефолту в Аргентині до влади прийшли полі-тичні сили, що централізували економіку: у держвласність перейшли великий авіазавод компанії Lockheed Martin, залізниці, нафтодобувач YPF, а також приватні пенсійні фонди. Простіше кажучи, їх просто відібрали у тамтешніх олігархів.
У підсумку можемо констатувати: як і в будь-якому економічному процесі, те, що є катастрофою для одних, обов'язково обернеться вигодою для інших. А значить, дефолт, з усіма його плачевними наслідками, можна використовувати і в цілях відновлення і поліпшення економічної ситуації в країні. А в нинішніх українських реаліях дефолт може реанімувати економіку, стати для неї панацеєю від всіх паразитуючих інстанцій та дисбалансів, що, як гвіздки в стіні, міцно засіли там за останні 20 років. А може і не стати. Все залежить від того, чиї ставленики опиняться при владі в період після дефолту і які рішення вони ухвалять.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ
|
