Олександр Сич скупався на Водохреща
Народний депутат України, «свободівець» Олександр Сич вже традиційно на Водохреща побував на святковій службі Божій в храмі Преображення Господнього василіанського монастиря на Ясній Горі в Гошеві Долинського району та взяв участь у Великому Йорданському Водосвятті на річці Лужанка, що протікає в урочищі безпосередньо під тамтешнім монастирем. На завершення ж вкотре скупався в крижаній гірській воді річки Свіча.
Як пояснює сам Олександр Сич, звичка приїздити на Йордан до Гошева зародилася ще декілька років тому. За словами народного депутата України, це насамперед зумовлено неперевершеною атмосферою духовного піднесення, якою оповиті ці святі місця.
Сама ж процедура купання на Водохреща, на переконання «свободівця», окрім своєрідного екстріму, додає ще й здоров’я, гарту тілу та сили духу, дозволяючи у повній мірі відчути енергетику Йорданської води.
«Найголовніше – це просто вірити. Вірити, що це тобі допомагає, що Йорданська вода – це здорова вода, яка не лише приносить користь твоєму організму, але й очищає духовно від всього недоброго та лихого, що накопичилось за попередній рік, додає наснаги та сили у році прийдешнім», – резюмував Олександр Сич.
Вишиті ікони
У Музеї мистецтв Прикарпаття майстриня Євдокія Аннюк представила експозицію вишитих ікон, які вона створила однією рукою. Окрасою виставки є вишивка її мами, зроблена риб’ячою кісткою.
«Цій іконі понад 65 років. Я зберегла її у вузлику. Ікона Богородиці над Ісусом дала мені силу та натхнення, бо мама, вишиваючи її риб’ячою кісткою, просила лише волі. А я її завжди мала, навіть попри здоров’я», – розповідає Євдокія Аннюк.
Свої ікони майстриня називає дітьми та не продає їх. Каже, відмовляє усім покупцям, навіть заморським. Вишиті роботи вона творить, складаючи яскраві нитки, та після того, як побачить картину у своїй уяві. Працює однією рукою. Євдокія Аннюк ще в дитинстві перенесла важку недугу, яка й паралізувала її на все життя. Тоді ж вона залишилась без мами та батька.
Нині Євдокія Аннюк зізнається, здоров’я знову підводить. Втім, сили додає мрія – збудувати церкву та прикрасити її своїми роботами. Тому й далі працює, не покладаючи рук. Учнів майстриня не має. Поряд вишиває донька Люба та допомагає прийомний син Мирослав. Євдокія Аннюк зізнається, до інваліда не дуже хоче йти молодь. Та, попри це, майстриня готова допомогти усім, хто шанує творчість, а особливо тим, хто, як і вона, прикуті до інвалідного візка. Не падати духом, зізнається вишивальниця, є головним гаслом її життя, яким вона завше тішиться, бо має велике задоволення від своєї роботи.
|
