Черговий раз чиновницька братія пішла походом до пам’ятників Шевченкові. Кожне плем’я має свої ритуали. Чиновницьке плем’я – галасування під ногами Кобзаря.
Віктор Янукович з цієї нагоди відвідав Канів, де вже сім років ремонтують Шевченківський музей. От ремонтують і ремонтують, ніби задоволення отримують. З одного боку підфарбують, з іншого – валиться. І навіть Ющенко з його національною риторикою не здолав «любов» ремонтників до музею. Тільки він, стражденний наш Тарас, з неба знає, скільки там мільйонів вже вкрадено.
Вкрадено – вкрадено, тому треба проводити кампанію з економії. І новообраний президент тут же видав розпорядження про скорочення шевченківських премій на 40 тисяч гривень. Було 160 тисяч, хотіли просити, щоб підвищив до 200, а він раз – і скоротив. А чого ж? Собі зарплату врізав на 50%? Врізав, то чого ці письменники мають жирувати? Ганна Герман потвердила: у час кризи творці мають бути скромними. Мовляв, Шевченко жив у бідності й нужді, то нехай його сучасники теж потерплять.
Бачите, як патетично, адже ці письменники геть зовсімоб’їдають суспільство. Книги в них виходять мізерними тиражами (100 або 1000 примірників), гонорарів нема, пенсії – 650 гривень, а премії хочуть по 200 тисяч? Не буде цього ніколи.
Мій знайомий цьогорічний лауреат Шевченківської премії Михайло Андрусяк віддає десятину від премії на храм. Було би 20 тисяч на святе діло, а так удвічі менше...
Ви собі можете уявити, як тряслись губи в Гані, бо вона переживала, що хтось може ляпнути: Андрусяк отримує премію з рук Януковича за трилогію про боротьбу бандерівців?.. Тому треба нагально міняти склад шевченківського комітету, його голову з «метою підвищення престижу премії», звичайно ж, націоналізм тут уже не пройде...
Але що це за фінансові рахунки? – запитає мене читач. Почав з Шевченка, а закінчив грішми. Та ото ж воно, повернуся до Шевченка. Чиновницька братія, що кладе квіти та б’є поклони світочу й пророку, добре вдягнена, нагодована, сита й задоволена. Вона безбожно краде народне добро, цитуючи Шевченка. І при цьому соромить бідних митців за нескромність.
Це треба пережити. Неправда, що бізнес в Україні розпочинається з першого украденого мільйона. Далі, мовляв, усе за законом. Крадуть безупину, другий, десятий і сотий мільйони. Крадуть у народу віру і надію, крадуть у людей Шевченка і Стефаника. Називають їх пророками і нічогісінько не роблять, аби вже нарешті ці пророцтва були в минулому.
Уявляєте? Покритки попідтинню не ходять і селянський люд від землі не відривається в закордоння? Хрущі над вишнями гудуть і українські сім’ї щасливо живуть...
Не уявляєте. Ірреальна картина.
Бо чиновницька братія ходить походом до ніг Шевченка.
Може наступного року не пустимо їх туди?..
Василь Добрянський.
11 березня 2010 року.
|
