– Пане Володимире, що вас єднає із колективом оркестру і що тримає в ньому, адже ви працюєте в «Harmonia nobile» з перших днів його створення? – Наш колектив – це друга сім’я. А тому всі болі і радості, приємні і не дуже приємні моменти життя ми відзначаємо та переживаємо разом. – Як вас сприйняли інші учасники оркестру, коли ви сюди прийшли? – Офіційно колектив був створений ще у 1981 році із викладачів музичного училища ім. Дениса Січинського. А у 1985 році дирекція філармонії вирішила створити базовий камерний оркестр і фактично набрала повністю новий колектив. Тому, прийшовши сюди на роботу, я разом з іншими взявся за продовження старої доброї історії. Всі учасники оркестру прийшли одночасно. За 25 років праці у «Harmonia nobile» в мене навіть не виникало бажання піти працювати в інший колектив. Робота тут мене цілком задовольняє. Можливо, завдяки тому, що тут панує справжня домашня атмосфера. – Чим ви керуєтеся, обираючи твори для виконання? Ви надаєте перевагу думці художнього керівника? – Щодо своїх сольних творів, то при виборі репертуару я відштовхуюся від своїх відчуттів, інтуїції, смаку чи ставлення до того або іншого композитора. Мені більше імпонують класичні та романтичні твори. – Ваша дружина також музикант. Ви разом працюєте в одному колективі, виконуєте сонати. А чи виконали ви сонату для дружини? – Ольга – піаністка. Окремо для неї я не виконував сонат, а от разом ми виконуємо багато цікавих творів. Це і «Соната для віолончелі та фортепіано» Брамса, твори Шостаковича, інтродукція «Блискучий полонез» Шопена. Як це не банально звучатиме, але свої проблеми і переживання ми несемо з роботи додому. Думаю, що це добре, коли в сім’ї музикантів вдома розмовляють про музику. – Пане Володимире, ви говорите, що любите грати класику і романтичні твори. А як щодо нових, більш сучасних творів? – Під час ювілейного концерту я постарався представити віолончель у багатстві її можливостей. Прозвучали соло, твори у поєднанні із найрізноманітнішими інструментами і, звісно, оркестром. Із сучасної музики прозвучали два твори італійського композитора Джузеппе Караннанте – «Пісня Зени» і концертна фантазія «Міраж». Я особисто шість років знайомий із цим композитором. Власне ноти до останнього твору він мені подарував як першому виконавцю. – Знаю, що, крім музичного мистецтва, ви ще маєте хобі, котрі дарують вам радість. Ви вирощуєте унікальні рослини. А чи можете похвалитися якимись особистими рекордами чи досягненнями? – Я люблю рибалити, поратися в своєму садочку. Але, на жаль, чим далі, то все менше часу для цього залишається. Власні рекорди я ще шукаю. Думаю, що найбільшу рибу я ще не зловив. – Ким ви бачите себе самі? – Я бачу себе найперше членом професійного камерного оркестру «Harmonia nobile», професійним віолончелістом і, сподіваюся, хорошим товаришем. Розмовляв Володимир Бодак
