Ольга Онуфріїв: "Я завжди підтримую свого чоловіка" Комусь може видатися: "Які проблеми можуть бути у дружини політика
та успішного бізнесмена?" Але хто сказав, що круте авто і дача за
містом можуть компенсувати постійну відсутність близької людини? Хто
зміг оцінити, яку роль у житті чоловіків, відповідальних за добробут
громади міста чи області, відіграють їхні дружини? Хто знає, що втратили
вони та їхні діти, "здавши" коханих у практично безкоштовну й
безроздільну оренду державі? "ЗК" продовжує знайомити читачів із дружинами відомих і впливових чоловіків Прикарпаття. Адже ви заслуговуєте знати все про тих, кого обрали в керманичі. Пропонуємо вашій увазі перше "домашнє" інтерв'ю дружини голови Івано-Франківської міської організації ВО "Свобода", лідера міськрадівської більшості, директора друкарні "Місто НВ" Романа Онуфрієва Олею. – Олю, чи правду кажуть, що зі своїм чоловіком ви познайомились на бальних танцях? – Так, дійсно, хоч декому і важко уявити Романа "у третій позиції". Ми не танцювали у парі, але швидко знайшли спільну мову, потоваришували. Виявилось, що Роман є клієнтом "Західбудгазбанку", в якому я тоді працювала. Ближче ми здружились під час підготовки "Весняного балу", який організовував "Пласт". Ми разом вчили пластунів танцювати. І, власне, на цьому балу я з Романом вперше танцювала в парі вальс і танго. Ми були хорошими друзями, а потім все переросло у серйозніші стосунки. Перше наше "офіційне" побачення було в день виборів 2002 року, коли Роман балотувався в депутати до міської ради від села Угорники. Він трохи хвилювався і запросив мене бути поруч, підтримувати. Так політика закріпила почуття, і відтоді вона постійно присутня у нашому сімейному житті. Півтора року ми зустрічались, а 22 листопада 2003 року відгуляли весілля. – Розкажіть про себе. Чим займається дружина Романа Онуфріїва? – За освітою я економіст. Працювала у банку "Дністер" провідним кредитним спеціалістом, потім пішла в декретну відпустку. Зараз я успішна домогосподарка (сміється). Біля дому для жінки завжди робота є – то в будинку, то на городі. Моя пристрасть – квіти, якими я уквітчала всі клумби і наше подвір'я. Але найбільше уваги потребують дві чарівні квіточки – наші донечки. Мартуся цього року йде у школу, а це ще додаткові клопоти. – Романа знають як успішного політика і бізнесмена? А який він є вдома? – На жаль, вдома його замало. Багато часу забирає робота і громадська діяльність. Якщо з'являється вільний час, то він його проводить з донечками. Роман дуже хороший батько. Дім для нього – це фортеця, де він відпочиває, розслабляється, заряджається новими силами і позитивом. Я зі свого боку намагаюсь завжди підтримувати атмосферу тепла і затишку в домі. – Ваш чоловік – голова бюджетної комісії міської ради. А хто вдома розпоряджається сімейним бюджетом? – Разом. Я подаю ідеї, а Роман їх втілює (сміється). – Без участі Романа Михайловича не приймається жодне важливе рішення у міській раді. Чи немає у нього амбіцій балотуватись на посаду міського голови Івано-Франківська? Чи будете його підтримувати? – Наскільки мені відомо, поки таких планів немає. Але якщо він відчує, що не просто зможе справитись з цією посадою, але і принести користь місту, то я буду його підтримувати. Як і раніше, у всіх задумах і починаннях. – Ваш чоловік ще й голова Івано-Франківської міської організації ВО "Свобода". Чи підтримуєте ви його політичні й ідеологічні погляди? – Звичайно. Ідеологія ВО "Свобода" мені близька і погляди на політичну діяльність у нас збігаються. – Часто чуємо, що політика – брудна справа. Чи не забруднює вона ваше сімейне життя? – Звичайно, хотілося б, щоб її було трохи менше. Але я розумію, що це не просто його захоплення, це серйозна річ, від якої багато чого залежить. Зараз Роман займається більше господаркою міста та громадською діяльністю, ніж політикою. Кожен обирає свою дорогу до успіху. Політика тоді брудна, коли в ній працюють непорядно – обманюють, шахрують, крадуть. – Чи змінилась кількість і контингент друзів після перемоги Романа на виборах 2010 року? Можливо, кличуть у куми частіше? – Звичайно, коло спілкування у Романа збільшилось. Але товаришуємо і надалі зі своїми старими добрими друзями. А кумівство заради вигоди не поважаю. Хресними батьками наших дітей є наші родичі, а з політиків тільки Петро Гавриш наш кум, з яким Роман ще зі школи товаришує. Зараз вони разом є співвласниками друкарні "Місто НВ", разом беруть участь у політичному і громадському житті міста. Нашими близькими друзями є також Олег і Люба Гаркоти, Петро та Зореслава Гавриші, Петро та Рита Шкутяки, Руслан і Оксана Марцінківи, Михайло і Тетяна Сеньківи, Вадим Войтик, Андрій та Оксана Савчуки, інші молоді й активні сім'ї. – Як ви ставитесь до пластових захоплень чоловіка? Ви теж пластунка? – Ні, я не пластунка, але наша старша дочка уже перейшла в новацтво і цього літа відбула свій перший самостійний пластовий табір. До пластових інтересів чоловіка і дочки я ставлюсь дуже позитивно. Раніше сама часто відвідувала різні пластові заходи та акції. Саме завдяки пластовому вихованню Роман набув багато позитивних якостей. Організованість, вміння управляти людьми, цілеспрямованість, товариський дух, пропаганда здорового способу життя, християнських цінностей, патріотизму... – Чи задоволені ви своїм матеріальним становищем? – Зразу після одруження ми вирішили жити окремо від батьків. П'ять років винаймали квартиру на вул. Чорновола. Взявши кредит у банку, почали будувати дім в Угорниках. Ділянку успадкував Роман, а мій батько, колишній інженер-будівельник, допомагав будувати дім. Сам зробив проект будинку і повністю керував процесом будівництва. І ось уже три роки ми мешкаємо у своєму власному домі. Півроку тому купили своє перше авто – "Ланос". Роман є директором і співвласником видавництва "Місто НВ", яке є лідером поліграфічної галузі в нашій області. Скажу чесно, я навіть не знаю, скільки він заробляє. Нам вистачає. – Де ви проводили цьогорічну відпустку? Які місця вам найбільше запам'ятались? – О, подорожі, це наше спільне захоплення. Намагаємось щороку їздити на море. Бували у Туреччині, Єгипті, Болгарії, але найбільше ми собі облюбували Хорватію, де й відпочивали цього року разом з нашими друзями. Це чудове місце для сімейного відпочинку. Ми жили у приватному секторі, самі готували їжу, облаштовували своє дозвілля. Враження просто незабутні. Часто їздимо на екскурсії по Україні. Узимку – обов'язково на лижі в Буковель. До речі, шестирічна Мартуся вже також катається на лижах. Завдяки Роману, який свого часу і мене навчив. – Ви їздите за кермом? – На жаль, ні. Хоча у мене є права водія, але чомусь ніяк не можу наважитись "сісти і поїхати". Хай дочка підросте, тоді відновлю свою водійську практику. Адже по Україні ми мандруємо власним автомобілем, то буду допомагати чоловікові. – А яка музика лунає у вашому авто? – Переважно українські пісні – народні, естрадні, рок або класика. Єдине, що не любимо – попсу. Стараємось у такому ж дусі виховувати донечок. А коли збираємось з друзями, то любимо поспівати народних пісень. Укладаючи Богданку спати, я, окрім колискових, співаю їй ще й українські народні пісні. – Чи любите ви готувати? Яка улюблена страва Романа Михайловича? – Готую щодня, хоча це не є моя улюблена справа. Донечки найбільше люблять гречку, то з ними проблем нема. А Роман – голубці та вареники. У нього навіть пластове псевдо Голубець. Але я не дуже охоче готую ці страви, краще зварити борщ. – Ви не ревнуєте Романа? – Хіба що до роботи. – Чи збігаються ваші погляди на виховання дітей? – За дисципліну відповідаю я, тому трохи строгіша до діток, ніж батько. Але у нас немає такого, що один заборонив, інший дозволив. Роман толерантніший, адже це дівчатка. Мартуся вже має свій підхід до батька: пригорнеться, насупить губки, похникає – і тато розтанув. – На ваші плечі лягає левова частка домашніх клопотів. Не важко берегти домашнє вогнище? – Так, інколи буває непросто. Але достатньо випити філіжанку кави, переглянути журнал і сили відновлюються. Деколи ми кличемо нянечку на допомогу. А вже дім, господарство, кухня – це мій фронт. – Поділіться секретом такого гарного зовнішнього вигляду? Як ви доглядаєте за собою? – Просто я багато часу проводжу на свіжому повітрі. Дієт ніколи не дотримувалась, завжди любила смачно і ситно поїсти. Та й спортом особливо займатись не встигаю. Зате щоранку з дівчатками робимо ранкову руханку босоніж на росянистій травичці. – Ваше побажання читачам "ЗК". – Бажаю життєвого оптимізму, позитиву, усмішок долі. Все у ваших руках, тому ніколи їх не опускайте. Мар'яна РИНДИЧ
