Марія ВАЙНО: «Я відбулася як автор, а мої кінотвори читабельні»
24.03.2011, 10:27
Написати чимало книжок, стати популярною в своєму краї, не виходити на широкий літературний простір – всього цього жінка добивається самотужки, за допомогою звичайного олівця та сірого паперу. Каже, що білий їй дуже разить очі. Попри все пані Марія не цурається новітніх технологій. Вона активно користується Інтернетом та спілкується в Скайпі. От тільки до творчості підходить із власними принципами. Здебільшого її твори народжуються у спокійній атмосфері, майже в ідеальній тишині, коли ніщо не відвертає уваги письменниці від аркуша паперу. У спілкуванні вона спокійна і розважлива. От тільки наперед попереджає, що про особисте, родину та політику говорити не хоче. – Що спонукало вас писати кіносценарії? Чому саме такий жанр ви обрали для себе? – Цей жанр для мене простий. Я пишу кіноповісті у трохи іншому форматі, ніж інші автори. У мене це в основному кіноповісті в новелах. Кіновербальний твір має свою специфіку та особливості, бо він має використовувати засоби кіномови. Якщо ми говоримо про поетику твору, то насамперед треба бути письменником, новелістом. Новелістика має в собі концентровану асоціацію образів і може бути безсюжетною. Я вибудовую свої новели у композиційний ряд. Практично так у мене виходить кіноповість чи кінороман. У творах є візуальний ряд художнього кінообразу. – Написати твір – це одна справа, а чи реально його проштовхнути у вир літератури та кінопростору? – Це питання не до мене. Оскільки в Україні кінематографу як такого немає, то я навіть не беруся говорити щось конкретно. Аби відзняти фільм, потрібно як мінімум півмільйона доларів. Це дуже дорогий мистецький продукт. Але для мене як для автора важливим є те, що я відбулася як автор, а мої кінотвори читабельні. – Ви мрієте побачити екранізацію своїх творів? – Так, дуже хотілося б. Але я не хочу, щоби це був якийсь поспішний твір, відзнятий як-небудь. У такому випадку нехай він залишається тільки на папері. Навіть попри те, що мій син (Мар’ян Бушан. – авт.) є режисером, я не готова до того, щоби він знімав кіно за моїми творами. Можливо, він ще не доріс до того. – Чи змінилося щось у вашому житті після того, як ви тріумфували у «Коронації слова»? – У творчості ні. Я пишу поезію, прозу і кінодраматургію. А в житті так. «Коронація слова» дала мені визнання того, що я – кінодраматург. – Ваша остання найсвіжіша збірка «Шкіци на одвірках» побачила світ спеціально до ювілею. Що це за книга і чому до неї прикуто так багато уваги? – Одвірки – це обрамлення, рама життя. Книжка містить у собі повість «Франсуаза» і «Кусень світу» та новели. Я пишу так, щоби у творі можна було чітко побачити образи. Пригадую, читачі дзвонили мені і казали, що прочитали «Чоловік в кредит» і наче просто подивилися фільм. Це для мене, звичайно, дуже приємно. Фінансування останньої збірки було здійснено за рахунок обласної ради. В мене на руках залишилося тільки 10 відсотків накладу, решта книжок розійдуться по бібліотеках області. У цій книзі відмінним є хіба те, що «Франсуаза» написана не про сьогодення, як усі інші твори, а про воєнні часи. Дмитро ГУСАК
