Марія МАТІОС: «У сучасному світі жінці треба бути Кличком, Подкопаєвою і Піддубним у одній особі»
20.01.2011, 11:35
Саме такою є видатна українська письменниця, лауреат Шевченківської премії, грант-дама української літератури Марія Матіос. Вона є володарем некоронованого титулу найбільш плідної письменниці України, а ще про неї кажуть, що це «чортик, що вискочив із табакерки». Сьогодні ми пропонуємо ексклюзивне інтерв’ю, котре пані Марія дала спеціально для «Західного кур’єра». – Пані Маріє, останній тиждень для вас був доволі напруженим. Ви відкрито заявили про переслідування вас правоохоронними органами. «Вирвані сторінки з автобіографії» були визнані кращою книгою 2010 року, а тепер їх намагаються вилучити з продажу. Що, на вашу думку, стало причиною переслідування? – Для мене важким був увесь 2010, рівно від 9 березня, коли я, як заступник голови комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка, вступила в публічну полеміку з Ганною Герман, що є куратором гуманітарної політики, щодо того, що не можна свідомо шкодити Президентові на другому тижні після його інавгурації. Тоді вперше за історію Шевченківської премії було суттєво зменшено її грошову винагороду лауреатам. Герман тоді порадила письменникам жити «скромно, як Шевченко» – я відповіла, що українські письменники у переважній більшості живуть недалеко від межі бідності. З отого й почався «синхрон» Ганни Герман з правоохоронцями: мене незаконно звільнили з державної служби і я перебуваю в судовому процесі з тими, хто це зробив. А для психологічного тиску вибрали безвідмовний шлях: завтра тобі до суду – а сьогодні міліція «шугає» видавництво, щоб вилучити книжку. Сьогодні моя апеляція до вищої судової інстанції – а завтра міліція «сканує» 9-поверховий будинок, в якому ми наймали квартиру 8 років тому, змушуючи колишніх сусідів підписувати протоколи проти мене, і одночасно у Львові знову приходить у видавництво. Почали цікавитися моїми батьками. А я сиджу у Києві – і міліція мене не чіпає, лише наводить жах на людей, які до моїх книжок не мають стосунку. Отоді я заговорила. І трохи голосніше, ніж моя солодка Даруся! Бо йде випробування нервів на розрив тих людей, яких з українського ґрунту жодна провокація не зрушить. – Впродовж декількох останніх років з-під вашого пера вийшло чимало книг. Декотрі з них вразили і сколихнули світ. А чи написали ви вже книгу своєї мрії? – Ще ні. Як Бог дасть мені здоров’я і Слова, я ще маю що сказати людям. – Колись ви говорили, що дуже не хотіли б, щоби ваші книжки читали у метро. Проте сталося зовсім навпаки – їх читають скрізь. Поділіться, будь ласка, таємницею творчого успіху. Що для цього потрібно? – Писати власною кров’ю. Нелукавими словами. І лише при свічці совісті. А більше нічого. – Ваші мрії потроху втілюються у життя, адже появляються театральні постановки за вашими творами. Кому і за яким принципом ви даєте дозвіл на постановки п’єс? – Тільки тим, хто такий самий у мистецтві, «із кулею в голові», як я. Таким для мене став Ростислав Держипільський. Подеколи мені здається, що ми – сіамські близнюки у творчості. – Із Прикарпаттям вас пов’язує дуже багато приємних моментів. Минулого року «Солодка Даруся» була номінантом на Шевченківську премію, цього року на її здобуття претендує Ростислав Держипільський вже за постановку двох вистав за вашими творами. Поділіться досвідом роботи з івано-франківськими театралами. – Пречудові! Весь колектив театру пречудовий – від вахтера до наймолодшої акторки Катерини Яців! Якщо такі речі відбуваються в театрі – то театр має здоровий організм. Я би хотіла побачити у виставах, які ми маємо намір ще зробити з Держипільським, інші акторські покоління. Повірте, кожному актору роль потрібна, як людині кров. – Коли ви приїжджаєте на Івано-Франківщиу, то з вами спілкується і наш голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк. Чим вам вдалося його заворожити? – О! Зі мною спілкується тут кожна смерека! Але ви запитайте у самого Вишиванюка. Він чоловік крутого норову, його, певно, ніяка ворожба не бере (сміється – Авт.). А як серйозно, то Михайло Васильович є палким прихильником моєї творчості. Він прочитав усі мої книжки (до речі, сам їх купує), може зателефонувати удосвіта і поділитися, як його «шляк трафляв зночі, що так добре написала про наші гори і наших людей». Щоправда, не знаю, чи читав про «фалос», бо ще не ділився враженнями. А може, слухав вичерпні пояснення міністра Могильова у Верховній Раді… Чесно скажу, не знаю. За день у мене тепер буває до двох сотень дзвінків. – Чи існує, на вашу думку, поняття конкуренції в літературі? – У мене є два конкуренти: світова література і українська мова. А решта – колеги. Ніхто нікому не є конкурентом. Кожен займає свою нішу, притаманну лише йому. У цьому плані – у мене повний штиль із моїми колегами-письменниками. І особлива повага до письменниць-жінок. У сучасному світі жінці треба бути Кличком, Подкопаєвою і Піддубним у одній особі, щоб бути порядним письменником в українській літературі. Як і в політиці, до речі. – Свого часу у Німеччині побутувало правило «трьох к», згідно з яким жінки не мали права займатись тим, що їм було більше до душі. У ваших творах переважають жіночі образи, кожен із яких – сильна особистість. Ви переживаєте всі описані події разом зі своїми героїнями? – Я стікаю кров’ю разом із ними, я переходжу з ними кострища пристрасті… «Мадам Боварі – це я», пам’ятаєте? Так ось усі вони – це я. Скажу вам, це фізично і психічно важко. Але без цього не буде моїх книжок. Кожен несе свій хрест. Якщо його має. – Для письменника важливим моментом є творче середовище. Стефаник і Куліш могли творити лише в ідеально прибраній кімнаті, в ідеальній чистоті робочого столу. А якою є ви у процесі творення? – Мені потрібна цілковита самотність і світло для комп’ютера. Бажано, десь у горах. Добра частина моїх книжок написана на Франківщині. Що занотовано у кожній із них. Але, якщо і франківській міліції дали «орієнтування» на мене, то не знаю… Може, доведеться шукати якийсь законсервований бункер… «Але скрізь є «добрі» люди – і навіть в райвідділах міліції», як сказано в моїй «Дарусі». Десь знайдуть. – А якою є Марія Матіос у звичайних побутових умовах? Вас можна назвати справжньою господинею, котра на кухні з нічого може зробити кулінарний шедевр? – Ось ви і зловилися! Прочитайте мої «Кулінарні фіглі» – і ви зрозумієте, чи умію я «із сокири» борщ зварити. А таки вмію! Володимир Бодак
