П`ятниця, 16.04.2021, 21:43
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Категорії розділу
[65]
Пошук
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли »

КУЛЬТУРА
16.02.2012, 11:18
– Пані Оксано, дуже прикро, що не відбулися ваші концерти, схоже,  на це вплинув не лише мороз, а й непродані квитки…
– То не тільки на Прикарпатті така ситуація, але і в нас у Чернівцях. З таким явищем зіткнулися не тільки ми, але знаю, що й концерт Тамари Гвердцителі у Чернівцях був під загрозою зриву. Коли ще було тепліше, то на наших концертах були повні аншлаги. За два тижні не можна було купити квитка на різдвяні концерти. У селах, наприклад, є ще така тенденція купувати квитки безпосередньо перед самим концертом. Там ніколи не купують наперед. Тому я просто впевнена, що не може так бути, аби було продано всього дев’ять квитків. У сильніший мороз люди просто нікуди не ходять. Бо у холодному залі ніхто не висидить.
– У вас вже траплялися такі казуси, коли концерти відмінялися або переносилися?
– Це перший раз у житті таке трапилося. Дуже боляче. Можливо, все в Божих руках. Значить, щось має бути в інший час. Можу сказати, що ми пестуни долі. У нас концерти завжди проходять, дякувати Богу, при аншлагах. У Чернівцях люди вже знають, що квиток треба придбати за три тижні, щоби потрапити на концерт. Можливо, ми ще не відкривали так яскраво із різдвяними традиціями Івано-Франківську землю. Але, думаю, люди бачили телевізійні версії, знають нашу творчість. Тому я спокійна і знаю, якби концерт відбувся, то на ньому було б багато людей.
– Що входить до репертуару різдвяних концертів дуету «Писанка»? Там переважають тільки колядки?
– Якщо ви знаєте творчість «Писанки», то знаєте, що у цій програмі є все. Різдво – надзвичайно світле, добре і до кінця не розгадане для всіх свято. Я би навіть сказала, що то є не тільки велика радість від Бога. Тому у різдвяній концертній програмі ми даємо у першому відділі різдвяні колядки, щедрівки. У другому відділі ми подаємо народні та авторські пісні. Ми показуємо все, що найкращого надбали за рік. Разом з нами беруть участь у концерті інші колективи. Раніше ми скликали багато колективів. У нас була настільки добра рука, що після наших різдвяних концертів з’являлося багато яскравих зіркових імен. Ми робимо також великодні концерти або просто концертні програми. Але чомусь різдвяні – це найбільш улюблені програми, які є у нашій творчості. Ми почали такі програми робити ще у 1990 році, коли ще тільки думали про назву колективу. Тоді ще ніхто таких програм не робив. Пригадую, ми навіть бачили представників спецслужб у залі, які спостерігали за всім, що відбувалося. Уявіть собі, від одного слова «колядка» чи фрази «Христос народився» люди вставали і кричали «Слава Україні».  То був перший поштовх до відродження, до незалежності. Тоді ще були тільки перші паростки чогось українського на Буковині. Саме на наших різдвяних концертах ми побачили справжній дух українства.
– Як цей дух можна порівняти із тим, який витає у діаспорі, адже ви часто буваєте за кордоном?
– У діаспорі цей дух ніколи не зникав. Приїжджаєш в Америку і деколи думаєш, а може, тут Україна? У людей дуже велика ностальгія, тому вони й оберігають свої звичаї. Українці, котрі виїжджали далеко за межі своєї держави, першим ділом будували церкви, школи. Вони найперше берегли дух українства, який тримається й донині. Ми можемо будувати багато церков, але не в кожній церкві є дух. Так само і в мистецтві. Якщо на концерті є дух, то цей концерт вдався. Найосновніше – енергетика концерту чи мистецтва. Я оцінюю мистецтво не через силу голосу, оркестрову подачу чи шоу. Енергетика і дух виражають і тримають людей. Під час наших концертів буквально з першої колядки люди підспівують, у залі твориться щось надзвичайне. Ото і є наш дух.
– Дует «Писанка» вже традиційно асоціюється із духовністю. У цьому чимала заслуга лягає на репертуар. Як сприймала публіка те, що духовна пісня почала звучати зі сцени у сучасному аранжуванні?
– Справжній актор не має права виходити на сцену без молитви і благословення. Це є дуже велика відповідальність – ти співаєш для людей, ти їх ведеш за собою, навіть є прикладом для людей. Тому треба дуже добре зважити перед тим, як виходити на сцену. Не можна бути спустошеним, злим, непідготовленим. Коли ми виходимо на сцену з молитвою і благословенням, то ніколи не боїмося, чи сприймуть нас люди, чи ні. Ніколи. Навіть, якщо ти десь далеко за межами України і люди не знають твоєї мови, традицій, пісня буде зрозумілою.
Звичайно, на початку 90-х років то була певного роду революція. Бо український священик Валерій Сиротюк раптом подає у дуже сучасному аранжуванні такі твори, як «О всехвальна», «Киріє єлейсон». Деякі люди навіть не чули ніколи таких слів. Отець свідомо не перекладав українською назву пісень. Він казав: «Якщо ми знаємо слова «шикидим», «кльово», то чому ми маємо перекладати «амінь», «киріє єлейсон», «аксіос»? Це було дуже мудро. А коли ми відзняли в Люрді відеокліп на пісню «О всехвальна» і подали його на всеукраїнський огляд, то зрозуміли, що насправді люди потребують такої пісні. Такі пісні стають народними. Зрештою, наші пісні знають. Ми навіть не очікували, що ці слова люди знають напам’ять. Страху не було ні на йоту. З цими піснями нам було завжди добре, то була певна Божа благодать. Після знайомства із отцем Валерієм церква стала для нас другим домом, без якого ми не можемо існувати, творити.
– Ви самі вважаєте себе унікальним дуетом?
– Ми навіть ніколи не задумувалися над тим, що наш дует є унікальним. Просто так Бог дав, що ми мали зустрітися, пройшовши перед тим багато випробовувань. І мабуть, так хотіла земля, щоби з’єдналися гуцульські цимбали з голосом Буковини. Коли ми зустрілися, то одразу було зрозуміло, що це назавжди.
– Яку роль у вашій зустрічі відіграв Назарій Яремчук?
– Він не відіграв великої ролі, хоча його добра рука постійно нас супроводжувала. Бо вперше Іванко зустрівся з Назарієм ще коли був у третьому класі. На його подвір’ї знімався фільм «Співає «Смерічка». Тоді він не думав, що через багато років доля зведе його із Яремчуком уже на професійній сцені. Назарій просив мене поїхати із «Смерічкою» на гастролі до Америки. Але я сказала, що не можу одна, бо ми вже на той час працювали разом з Іванком. Назарій відмовився, бо йому не треба було цимбалів. Але згодом у Польщі ми зустрілися на фестивалі. Тоді Іван переконав Яремчука, що цимбали насправді дуже гарний інструмент. З того часу Назарій подружився з Іваном, він часто бував у нас вдома. У 1993 році ми мали великий тур по Канаді разом із ансамблем «Смерічка». Між нами зародилася щира, незрадлива дружба. А взагалі він любив живий спів та народні інструменти. То була людина правди, він ніколи нікого не дурив. Його називають лицарем української пісні, а я би назвала правдою української пісні.
– Під час своїх концертів ви звертаєтеся до глядачів, як до родини. Що для вас означає родина, сімейні цінності?
– У нашій родині дуже важко відділяти родину від мистецтва. Я б навіть сказала, що родина для мене є найдорожчим у житті. Мені дуже поталанило з чоловіком. Дуже важливо, коли ти на сцені маєш половинку, коли ти не можеш хвилинки жити без нього, коли то є твій і товариш, і порадник, і коханий, і вчитель, і батько. Для мене це велике щастя. Я би сказала, що розділити нас на «Писанку»-колектив, «Писанку»-родину і «Писанку»-цимбали неможливо. Це все має бути одне ціле. Родина – це маленька домашня церква. У родині в нас і народжується пісня. Вона не народжується десь у репетиційних залах. Отак, як ми дихаємо, як ми живемо, так і співаємо. Сумніви і переживання так само виносяться на сцену саме з родини. Можливо, такий унікальний випадок у нас склався – родинний ансамбль. Ті люди, котрі пройшли через першу «Червону руту», в більшості поєдналися у родини. То був якийсь такий дух під знаком «Червоної рути». То було не тільки відродженням національного, але й виявом великої любові один до одного. Саме після того фестивалю зародилося багато родинних ансамблів. А взагалі родина – то і є любов.
– І все-таки, хто із вас двох у сім’ї вважається головним?
– Ну, звичайно, Іван. Він настільки скромно себе поводить, що всі думають, що то я більш активна, бо багато говорю (Сміється. – авт.). А фактично у нас керує татко, він є прикладом, учителем. Тихенько, легенько він керує – як скаже татко, так і має бути.
– Пані Оксано, за професією ви – актриса. Чи доводилося вам хоча б трохи випробувати свої сили за спеціальністю?
– Моя доля склалася так, що після завершення театрального інституту, перші кроки я зробила у стрічці «Любов моя і смуток – Буковина». І не як актриса, а співачка. Тоді знімався фільм про «Смеречину», а знімальній групі дуже бракувало саме буковинської народної пісні. Доля мною так веде, що не йду працювати актрисою, а повертаюся до пісні і починаю працювати редактором музичних програм на Чернівецькому обласному телебаченні. В оточенні пісень, театру, майстрів народної творчості я була постійно. Це для мене було велике щастя і дарунок долі. Звідти й усе почалося. Так я й познайомилася з Іваном. Я дуже вдячна Богові, що повів мене саме на телебачення, бо через це почалося все те, що я зараз маю.
– Ви не ревнуєте свого Івана до його цимбалів?
– Такого не може бути. Скоріше мене цимбали ревнують. Я їх страшенно люблю. Цимбали – то наша найдорожча дитина, жива істота. Вони вміють любити, але вміють і сердитися. Коли ми подорожуємо, то ніколи не кладемо їх в багажник. Одного разу ми поклали цимбали в багажник, і тоді сталася аварія. Вони летіли сто метрів і дуже побилися. Нам довелося їх реставрувати. Я дуже просила Бога, щоби вдалося повернути цимбали. Іван був змушений заново вдихати в них свою любов.
– А якою є Оксана Савчук вдома? Ви пораєтеся на кухні? Що любите готувати?
– Ха-ха (Сміється. – авт.). Цікаво. Можу похвалитись тим, що мій чоловік дуже добрий до мене як до господині. Він навіть не хоче, щоби я довго була на кухні. Я страшенно люблю хатню роботу, а він мене до цього ревнує. Я люблю все робити своїми руками, в мене ніколи не було хатніх робітниць. Моя сім’я найбільше любить борщ. Бо коли в хаті пахне борщем, то значить, що мама вдома. Борщ в мене особливий. Я його дуже люблю, тому що основним його інгредієнтом є любов.
Розмовляв Володимир БОДАК
Категорія: | Додав: bond
Переглядів: 911 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]