Вівторок, 11.05.2021, 15:24
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Категорії розділу
[65]
Пошук
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли »

Ярослав БОРУТА: «Я мріяв тільки про одне – велику сцену естрадного виконавця»
02.12.2010, 11:28
– Пане Ярославе, з чого розпочалася любов до пісні?
– Думаю, що любов до пісні в мене проявилася ще з самого дитинства. Куди ходив, там і співав. Моя дитяча мрія – стати співаком, артистом. Тому дякую Богові, що дитяча мрія втілилася в життя. А тому вже згодом пісня стала не тільки хобі чи зацікавленням, а переросла у професійну діяльність.
– А як до такої мрії ставились батьки?
– Я жив тільки з мамою. Звичайно, вона мене підтримувала у моїх музичних кроках. Пригадую, коли я закінчував десятий клас, то треба було думати про свою майбутню професію. Кажуть, що творчі люди обдаровані різносторонньо. Крім співу, в мене ще є талант до малювання. Тому я був на роздоріжжі, думав, що вибрати – музику чи образотворче мистецтво. Але все-таки перемогла пісня. Для порівняння можу сказати, що один день я міг малювати, а протягом шести інших днів я співав. Тому й не дивно, що я віддав перевагу музиці.
– Зараз ви навідуєтеся у рідні Гринівці?
– У Гринівцях я не був дуже давно. І прикро, що моє дитинство, котре пройшло саме в Гринівцях, пригадується мені яскравим і кольоровим. Тепер, коли приїжджаю в село, то все стає таким похмурим, сірим і буденним. Я думаю, що сучасні села мали би бути трохи іншими. Але Гринівці чомусь за часів Радянського Союзу були набагато кращими, аніж тепер. Дуже прикро, що державна влада не дивиться взагалі на такі села. Наскільки я пам’ятаю, тільки недавно там провели газ, то як можна говорити про якийсь побут чи соціальні послуги?
– Мама постійно підтримує вас у творчості. Тепер вона навідується до вас?
– Буває по-різному, але здебільшого вона приїжджає до мене, бо я все в роботі. Якось так сталося, що в мене завжди обмаль часу. Тепер дуже добре, що є мобільні телефони. Спілкуюся з мамою дуже часто.
– Розкажіть трохи про зміни у вашій музичній кар’єрі. Ще з дитинства ви любили співати, після школи вступили на відділення хорового диригування, а після його закінчення вийшли на сцену як співак.
– У Калуші в училищі не було нічого такого, що би могло бути пов’язане зі співом. Я ніколи не бачив себе у ролі хорового диригента, можливо, й тому співоча мрія була завжди зі мною. Ще коли я був студентом четвертого курсу Калуського училища культури, мене запросили на роботу директора Будинку культури в селище Войнилів. Я був і студентом, і директором одночасно – два в одному. Але така культосвітня робота мене аж ніяк не приваблювала. Я мріяв тільки про одне – велику сцену естрадного виконавця.
– Сцена у вашому житті розпочалася із дуету «Лебеді кохання». З того часу минуло чимало років, проте образ закоханого романтика вас не покидає і дотепер.
– Не знаю, як так сталося. Ми починали співати дуетом, тоді ще без назви. Першими піснями були стрілецькі, повстанські. Ви, напевно, пам’ятаєте, на зорі незалежності дуже популярною була пісня «Заспіваймо про руїну», котру я також співав. Згодом так сталося, що в Україні проводилося чимало різних пісенних фестивалів, де ми мали можливість спробувати свої сили. Побачили, що нам вдавалося вигравати призові місця. За деякий час у нашій співочій кар’єрі появився Вадим Крищенко із піснею «Лебеді кохання». Саме тоді й появилася назва дуету. «Лебеді кохання» в українській естраді на той час посіли свою нішу. Дует сам писав для себе пісні, що й створило ту важливу гілочку, котра продовжується дотепер. Хоча й відбулися зміни в дуеті.
– У вас немає ностальгії за тим дуетом?
– Ностальгії не повинно бути ні за чим. Життя йде вперед, а тому нам треба завжди перед собою бачити якусь певну ціль, котра є попереду, і до неї йти. Те, що було, згадується. Але я не можу сказати, що тоді було краще, а тепер гірше. Я оптиміст і дивлюся завжди вперед, а там у мене не хмари, а світить сонце. Саме тому в мене є ще багато планів і задумів. Лиш би вони змогли здійснитися. Усі плани і проекти мусять бути підкріплені матеріально, що, на жаль, дуже важко вдається. Від держави підтримки взагалі ніякої немає. В мене був такий проект, котрий був навіть включений в обласний бюджет, але коли помінялася влада, то фестиваль «Мистецький храм» залишився поза фінансуванням. Це свято не просто для дітей, а для дітей із соціально незахищених категорій. Такими дітьми мала би опікуватись держава, а таким людям, як я, держава ще мала би дякувати. Виявляється, що я можу подякувати тільки тим меценатам та благодійникам, котрі відгукуються на перший мій поклик. 17-18 грудня в Івано-Франківську відбудеться вже третій благодійний дитячий фестиваль із статусом всеукраїнського. Почесним гостем буде відома співачка Міка Ньютон (Оксана Грицай) і президент «Фонду волонтерів України» Тимофій Нагорний. Але чомусь осторонь залишається влада.
– Ви дуже розчаровані у владі, але ж і самі робили спробу пройти до обласної ради.
– Так, я балотувався кандидатом у депутати. За два тижні передвиборчої кампанії стати другим за рейтингом – це для мене велике досягнення. Я вже знаю, що робити дальше. В моїй команді було тільки четверо людей, котрі займалися виборами – я, моя Христина, син Любомир і водій. Думаю, що це великий результат. Якщо би він ще був чесно порахований, то я ще дуже сумніваюся в тому, що я був би на другому місці. В нас в державі завжди так, що при владі той, хто переміг, а в опозиції залишається той, хто програв. На відміну від тих, хто йшов за списками партії, бути депутатом-мажоритарником – велика відповідальність. Тому хочу сказати, що хай пан Михайло Яворський, котрий виграв у моєму окрузі (Обертинський), готується до плідної і продуктивної роботи. Я буду сам виїжджати в села, проводити зустрічі із мешканцями і питати, чим їм допомогти. Користуючись нагодою, хочу подякувати всім тим, хто за мене голосував і не голосував. Я все одно буду навідуватися до вас і підтримувати не тільки під час передвиборчої агітації.
– Пане Ярославе, навколо вашого імені почало крутитися чимало міфів, пов’язаних із розпадом дуету «Лебеді кохання». Говорили, що під час розлучення з Галиною ви поділили дітей: одному – син, іншому – донька.
– В кінцевому результаті в мене і донька, і син. Любомир від мене нікуди і не йшов. Оксана спочатку пішла з Галиною в Яблунів. Але там дитина настільки запустила навчання в школі, що в 11 класі в неї були б оцінки навіть із мінусовим значенням. Я зрозумів, що то був би плачевний результат, а тому забрав її до себе. Вона вчилася в обласному ліцеї для обдарованих дітей, а вже зараз є студенткою хореографічного відділення Калуського коледжу культури. Любомир вчиться в інституті туризму Прикарпатського університету. Він став дуже самостійним у 22 роки, я навіть його більше вважаю братом, аніж сином. Я сам в молодому віці одружився, став батьком. Але в мене не було відчуття батьківства, бо практично сам ще був дитиною. Тепер ми спілкуємося на рівні старшого і молодшого брата.
– В історії дуету «Лебеді кохання» був такий момент, коли замість Галини співала зовсім інша вокалістка. Дует розпався не з першої спроби?
– Так. Але це був тільки початок «Лебедів кохання». Тоді спрацьовував батьківський інстинкт. Колектив зберігався заради дітей. Але як-то кажуть, скільки вовка не годуй, ноги все одно до лісу тягнуть.
– Зараз ви спілкуєтеся з Галиною?
– Тільки в телефонному режимі, коли говоримо про дітей.
– Вона продовжила музичну кар’єру?
– Ні. Вона ніколи не цікавилася тим, як я організовував концерти, як шукаються спонсори на запис пісень. Це була моя ініціатива. Іво Бобул і Лілія Сандулеса також були парою. Але вони розійшлися і продовжують співати обидвоє, бо ці люди знають, як поводитися в шоу-бізнесі, особливо в теперішній час.
– Ваша теперішня дружина Христина молодша від сина на два роки. Які в неї стосунки із вашими дітьми?
– А що тут такого? Якщо син живе тут, дочка приїжджає, то які можуть бути стосунки? Дай, Боже, щоби в кожного були такі стосунки, навіть у рідних батьків.
– Розкажіть про співпрацю із поетами-піснярами.
– Звичайно, поетів є багато. Просто так сталося, що з Вадимом Крищенком ми подружилися і дотепер тримаємо не просто дружні, а майже родинні зв’язки. Практично щодня ми з ним спілкуємося, дзвонимо один до одного, пишемо разом пісні. Є в мене співпраця із Степаном Галябардою, Миколою Луківим, Миколою Сингаївським, Анатолієм Фіглюком, Наталією Коломієць, Марією Гоголь, Любою Загоровською. Для мене не головне популярність, а те, що людина написала.
– Зупиніться, будь ласка, детальніше на творчому вечорі Вадима Крищенка, котрий відбудеться в Івано-Франківську 6 грудня.
– Це буде вже традиційний творчий вечір. Жодна область не може похвалитися такою кількістю творчих вечорів цього поета-пісняра. В Івано-Франківську це вже, здається, тринадцятий. А були ще і в Калуші, в Долині. Це справді така людина, яку хочуть бачити глядачі. В концерті візьмуть участь Павло Дворський, Віктор Шпортько, Павло Мрежук, Світлана Весна, Михайло Брунський, Ярослав і Христина Борути, гурт «Будьмо», молоді співаки Христина Яцук, Анжеліна.
– Пане Ярославе, деякі ваші пісні стали відомими завдяки виконанню іншими співаками. Але в артистів не заведено, щоб пісні співали різні виконавці.
– Надія Шестак співає «До маминих очей». Я її співаю тільки тому, що я автор, маю на це повне право. А під час концертів я оголошую, що першим виконавцем пісні є Надія Шестак. Так само вона вперше заспівала і пісню «Зустрічаймо любов». Мені це приємно. Я пісні не продавав і не брав за них жодної копійки.
– За плечима у вас вже чималий досвід із запису пісень. Які плекаєте плани на найближчий період?
– Зараз працюємо над записом нового альбому, бо попередній вже давно вийшов. Але настав такий час, що навіть столичні артисти не мають чим похвалитися. Не можу зрозуміти: чи виписалися композитори, чи стало непопулярним видавництво тих же альбомів? Це трохи невдячна справа. Якщо би я не писав собі музику і поети не давали мені безкоштовно тексти, то пісня такого рівня, як я пишу, в Івано-Франківську обходиться до півтора тисячі доларів. Якщо в альбомі є десять пісень, то й маєте 15 тисяч доларів. Треба продати машину, щоби записати диск. Яка його подальша доля? Ніяка. Інтернет заполонив настільки, що ніхто не купує дисків, а скачує пісні з Інтернету. Альбоми з піснями тепер можуть купувати хіба що шанувальники творчості того чи іншого артиста.
Розмовляв
Володимир БОДАК

Категорія: | Додав: bond
Переглядів: 2876 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]