Вівторок, 11.05.2021, 16:49
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Категорії розділу
[65]
Пошук
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли »

Галина Сич: «Я просто Жінка – в радості й тривозі, як та веснянка у квітках…»
27.01.2011, 11:54
Пропонуємо вашій увазі перше інтерв’ю з дружиною голови обласної ради – Галиною Сич – чарівною і привітною жінкою, яка вже 25 років є надійним тилом для знаного політичного бійця Прикарпаття Олександра Сича.  
– Пані Галино, розкажіть, як зійшлися ваші долі з Олександром Максимовичем?
– Зовсім випадково. Ми познайомились у травні в нашому міському парку, коли там цвіла черемха. Він склав мені пару на гойдалці-човнику. Про це подруга подбала, яка витягла мене зі студентського гуртожитку на прогулянку й пообіцяла подбати за партнера, бо сама кататись боялася. Сашко так розколисав гойдалку, що мені аж дух перехоплювало. Потім запросив мене на томатний сік, а я пізніше його на суп у гуртожиток… Ще деякий час ми були просто друзями, а вже через рік – одружились. Не повірите, але я перша зробила йому пропозицію! Сашко закінчував університет і згідно з цільовим направленням мав повертатись на Рівненщину працювати, а потім планував йти в армію. Він запитав мене: «Що буде з нашими стосунками?». Я чесно відповіла: «Нічого не обіцяю. Якщо хочеш бути зі мною – одружуйся». Через тиждень він мені освідчився.
– І зажили ви довго і щасливо?..
– Ой, аж згадувати не хочеться. Моє життя може бути сюжетом для американського серіалу. Сашка після закінчення інституту відправили на Рівненщину у глухе село аж під білоруським кордоном. А я – за ним. Тоді, у 1986-му, ми ще не знали, що це 3-тя зона чорнобильського відселення. В таких умовах я виносила нашу доньку. Сашко пішов у армію, а я з донечкою на руках залишилась сама серед чужих людей. Про умови навіть не хочу згадувати. Було таке, що взимку просто замерзала, бо не було дров. Після закінчення Сашкової армійської служби перебралися до моєї мами у Делятин. Працювали важко, жили бідно, помочі нізвідки не було, на всьому економили. Слава Богу, все в минулому. Я зраділа за Сашка, коли його обрали головою обласної ради. За ним же ніколи не стояли чиїсь плечі – всього досягав своїм розумом, працею, наполегливістю. Подумала: «Нарешті його труд оцінений».    
– Розкажіть про себе. Чим займається дружина голови обласної ради?
– Я пройшла шлях від шкільного вчителя історії та географії до методиста в міському управлінні освіти та науки, де вже працюю шість років. Відповідаю за виховну роботу та викладання християнської етики у школах. Зараз мрію відкрити садочок духовного спрямування. У мене вже є і програма, і кошторис складений, навіть назву придумала – «Янголятко». Проблема лишень у приміщенні. Отець Ігор Пелехатий обіцяв допомогти.
– Олександр Сич має репутацію принципового і скандального політика. А який він удома?
– Нормальний (сміється). Це тільки на перший погляд він такий серйозний, а в душі – дуже добра і чуйна людина. Він завжди дбає, щоб у сім’ї був спокій і затишок. Мої діти ніколи не чули грубого або лайливого слова. З ним я відчуваю себе захищеною, як за кам’яною стіною. Єдине, що мене інколи дратує, – те, що він затятий трудоголік. Робота у нього завжди на першому місці.
 – Олександра Сича можна назвати «сучасним дисидентом». Чи впливає на ваше життя його часто радикальна націоналістична діяльність та опозиційність?
– Так, Сашко ніколи не тримав ніс за вітром, завжди відстоював свою думку. Звичайно, це подобалось не всім… Мені часто говорили: скажи чоловікові, щоб припинив... Коли я працювала в обласному управлінні освіти, то потрапила під скорочення. Думаю, виною цьому його дошкульні «Думки без дозволу» у газеті «Західний кур’єр». Тепер він «при посаді». Й ті, хто раніше дивився на нас боком, зараз улесливо посміхаються. Не люблю таких!
– Ваш чоловік – публічна особа. Чому ви так рідко з’являєтесь з ним на людях?
– Публічні заходи Олександр і сам не любить, але посада зобов’язує. Я, звичайно, хотіла б більше з ним бувати, але часу не вистачає. Щодня на роботі... Залишається вільною тільки субота, а у жінки, знаєте, скільки роботи: наварити, попрати, прибрати, та й у село час від часу навідуюсь.
– Яке ваше захоплення?
– Я дуже люблю дітей, тому при кожній нагоді намагаюся з ними побавитись. Ще пишу вірші – любительські, для душі. Коли є час і можливість – ходжу у басейн. З дитинства захоплююсь плаванням. А ще я вмію і дуже люблю плести вінки. Коли зрідка виїжджаємо на пікнік, то всі присутні – заквітчані різноманітними віночками з квітів, колосся, трави, гілочок… Всього, що на око попаде.   
– Які у вас статки? Чи задоволені ви своїм матеріальним становищем?
– Коли пригадую, як ми жили після одруження, то здається, що більшого й не треба. А про достаток скажу: нам вистачає. Живемо ми у трикімнатній квартирі на вул. Галицькій, маємо автомобіль. Цього року Сашко мені навіть шубу купив – за першу зарплату. Я довго відмовлялась, хотіла натомість дітям щось придбати. Але він таки наполіг! Тішить те, що тепер ми можемо допомогти й своїм родичам. Чоловік з багатодітної сім’ї, завжди намагається хоч якось підтримати рідних. 
– У кого вдались ваші діти? Дочка – «мамина», а син – «батьків»?
– Навпаки. Ольвія – викапаний батько. Така ж наполеглива, цілеспрямована, дисциплінована. Коли вона навчалась в Українській гімназії №1, то могла всю ніч сидіти над книжками. Ніяких пропусків, відпрацювань. Сама вступила у Київську політехніку на спеціальність «Видавнича справа і редагування» й навчалася на бюджетному замовленні. Встигла і заміж вийти, і онучка Марка нам подарувати, й червоний диплом отримати. А син Богдан – це «моя совість». Він більше хазяйновитий, такий добродушний, співчутливий. Доглядає за домом у Делятині, навіть надумав кроликів там розводити. Закінчив коледж електронних приладів, а зараз продовжує навчання в ІФНТУНГ. Діти – це найбільше наше досягнення у житті.
– Які місця в Україні вважаєте найкращими?
– Українські Карпати. Останнім часом мені декілька разів вдалося побувати за кордоном й милуватись красою інших країн. Але по-справжньому можу розслабитись тільки вдома. У Делятині є такі прекрасні краєвиди! А в річці Любіжнянці так багато риби, що ми її просто руками ловимо! Інколи чоловік мене називає «лісовою мавкою», так я люблю природу. Ніякий комфорт у готелях не зрівняється з ночівлею на полонині біля ватри…
– Ваш чоловік часто у відрядженнях, його постійно оточують красиві жінки… Як контролюєте подружню вірність?        
– Коли були молодші, то трохи й ревнувала (сміється). Але тепер починаєш цінити кожну хвилину, проведену разом. Для чого псувати життя недовірою і дріб’язковими  скандалами? Та й приводу для ревнощів не бачу. Коли я їду у відрядження, Сашко жартує: «Тільки ж там не залишайся!»
– Галино Вікторівно, Ви чудово виглядаєте. Поділіться секретом.
– Таємниця жіночої краси – усмішка. Я сприймаю лише позитивні ноти життя, а все погане – відпускаю. Ніколи не ображаюсь, не лукавлю, не конфліктую… А дієтами й фітнесом себе не обтяжую. Крім перукарні, інших салонів не відвідую.
– Природа сказала жінці: будь прекрасною, якщо можеш; мудрою, якщо хочеш; але розсудливою ти повинна бути неодмінно (П’єр Огюстен Бомарше). Де ви черпаєте силу та енергію, щоб завжди залишатися привітною і усміхненою?
– Кожен день я починаю з молитви, дякуючи Богові за те, що у мене є. Моє життя, як той трамплін: кожне падіння ставало стартом для злету. Але без Божої помочі ми безсилі щось змінити.
Мар’яна РИНДИЧ

ДОСЬЄ:
Сич Галина Вікторівна
Вік: 45 років
Освіта: історичний факультет та дошкільний факультет (заочно) Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника;
Робота: методист інформаційно-методичного центру управління освіти і науки (з 2005)
Чоловік: Сич Олександр Максимович – голова Івано-Франківської обласної ради
Одружені: з 1986 року
Діти: дочка Ольвія (1987 р. н.) і син Богдан (1990 р.н.)
Хобі: колекціоную пакетики цукру, яких у мене є вже 400 штук. Свою колекцію я називаю «солодка ностальгія». Коли мені сумно, я розглядаю ці пакетики і згадую, з ким пила каву, хто мені їх подарував і за яких обставин.
Життєве кредо: «Дякую Богу, за кожен прожитий день…»

РЕЦЕПТ ВІД СІМ’Ї СИЧІВ
Бануш
1 склянка кукурудзяної муки
1 л домашньої сметани
1 склянка води
1 ст. лож. масла
1 ст. лож. цукру
0,5 лож. солі
Довести до кипіння, постійно помішуючи. Всипати кукурудзяну муку середнього помелу. Варити 30 хв., помішуючи.
Подавати з підливою з грибів, бринзою або шкварками.
Категорія: | Додав: bond
Переглядів: 1932 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]